ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЧАСУ ВІДПОЧИНКУ НА ПРИКЛАДІ ЛИТВИ

Анотація

Актуальність теми. Неналежна організація часу праці та відпочинку спонукає людей захищати свої порушені права. Аналізуючи дані, надані Державною інспекцією праці (ДІП), які відображають кількість поданих скарг щодо неправильної організації часу праці та відпочинку, люди досить активно захищають свої порушені права. У 2020 році надійшло 118 таких скарг, пов'язаних з неправильною організацією часу праці та відпочинку. У 2021 році ця кількість дещо зросла, тобто до 122 скарг. У 2022 році кількість скарг зросла до 135. У 2023 році спостерігалося ще більше зростання кількості скарг – надійшло 155 скарг, тобто на 18 скарг більше, ніж у попередні роки. У 2024 році зафіксовано зменшення кількості скарг до 139 скарг. Як показує надана статистична інформація, кількість скарг щодо неправильної організації часу праці та відпочинку змінюється щороку. Аналіз статистичних даних щодо кількості випадків неправильної організації часу праці та відпочинку обґрунтовує актуальність цієї теми та необхідність глибшого дослідження. Навіть попри те, що правове регулювання часу відпочинку детально встановлено як на національному, так і на міжнародному рівнях, недотримання цих правових норм все ще трапляється часто. Неможливо чітко визначити одну країну як основного порушника, оскільки як роботодавці, так і працівники часто ігнорують вимоги щодо належного регулювання часу відпочинку. Така ситуація визначається не лише зловживаннями з боку суб'єктів господарювання, але й неправильним тлумаченням та застосуванням правил відпочинку та робочого часу, нечіткістю норм та їх взаємною несумісністю. За даними Державної інспекції праці, близько 80 відсотків трудових спорів виникає через невиплату заробітної плати, а більшість скарг пов'язані з порушеннями організації роботи та часу відпочинку. Крім того, за даними Європейського фонду покращення умов життя та праці, понад 20 відсотків литовських працівників працюють понад 40 годин на тиждень, а 31 відсоток працівників регулярно працюють понад 10 годин на день. Більше того, 40 відсотків працівників працюють нерівну кількість годин щодня, а 15 відсотків працівників працюють понад 10 годин на день. 2. Вони повинні працювати у свята або вільний час для виконання трудових обов'язків. Ця статистика показує, що працівникам часто не гарантується достатній час для відпочинку, а їхні права на сприятливі умови праці та безперервний вільний час належним чином не захищені. Постановка задачі. Поточна ситуація робить необхідним детальніше проаналізувати особливості правового регулювання часу відпочинку, звертаючи увагу на те, як ці норми тлумачаться та застосовуються на практиці. Питання в цій сфері слід оцінювати з трьох аспектів: чіткість правових норм, їх практичне застосування та взаємна сумісність. По-перше, норми, що регулюють час відпочинку, не завжди є достатньо чіткими або послідовними, що створює невизначеність як для роботодавців, так і для працівників. Це може призвести до неправильного тлумачення часу відпочинку або його порушень через неправильне тлумачення. По-друге, взаємні порушення правових норм: не лише роботодавці, а й самі працівники іноді не дотримуються вимог встановлених норм відпочинку. Роботодавці часто прагнуть максимально експлуатувати працівників, змушуючи їх працювати довше, а працівники іноді ігнорують їхній відпочинок через особистий вибір або прагнення до додаткового доходу, порушуючи тим самим їхні права. По-третє, недостатньо ефективний контроль за регулюванням часу відпочинку. Хоча інспекція праці контролює дотримання умов часу праці та відпочинку, проблеми все ще виникають, особливо в невеликих компаніях або неформальному робочому середовищі. Задачі дослідження. Проаналізувати аспекти правового регулювання часу відпочинку. Визначити основні проблеми, пов'язані з правовим регулюванням часу відпочинку та його реалізацією. Запропонувати пропозиції та можливі рішення щодо покращення правової ситуації. Методологія. Для ґрунтовного вивчення теми та досягнення цілей, поставлених у дипломній роботі, було застосовано такі методи дослідження: аналіз наукової літератури, аналіз документів, систематичний аналіз, порівняльний аналіз, логічний аналіз, а також аналітичний та узагальнюючий методи. Метод аналізу наукової літератури було використано для аналізу литовських та зарубіжних наукових статей, монографій та інших джерел, пов'язаних з правовим регулюванням часу відпочинку. Цей метод дозволив зібрати інформацію, яка допомогла визначити поняття часу відпочинку, його види та підстави для правового регулювання. Метод аналізу документів було застосовано з метою отримання вичерпної та достовірної інформації про правове регулювання часу відпочинку. За допомогою цього методу було якісно досліджено правові акти, видані різними установами, що регулюють час відпочинку працівників, а також проаналізовано судові рішення, пов'язані з практикою забезпечення часу відпочинку. Метод систематичного аналізу дозволив визначити логічні зв'язки між правовими актами та їх взаємодію з положеннями інших правових актів. Розкриття цих зв'язків є надзвичайно важливим, оскільки правові норми, що регулюють одні й ті ж правовідносини, поширені не лише в різних правових актах, але й у різних джерелах права. Метод порівняльного аналізу було застосовано з метою аналізу та порівняння правового регулювання часу відпочинку в зарубіжних країнах. Цей метод дозволив виявити відмінності та подібності правових норм різних країн, а також оцінити практичні аспекти їх застосування. У дипломній роботі було застосовано метод логічного аналізу з метою послідовної та критичної оцінки правового регулювання часу відпочинку. За допомогою цього методу було сформовано структуровані висновки на основі аналізу нормативно-правових актів, наукових джерел та практичного досвіду.