ЕПОХА ПОСТПРАВДИ У ПРАЦЯХ ФІЛОСОФІВ XX–XXI СТОЛІТЬ: ТЕОРЕТИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

Анотація

Стаття присвячена комплексному філософському аналізу феномену постправди крізь призму праць провідних філософів XX–XXІ століть. Актуальність дослідження зумовлена зростаючим впливом постправди на суспільну свідомість, демократичні інститути та комунікативні процеси, особливо в умовах сучасних інформаційних воєн, як-от російсько-українська. Метою статті є здійснення комплексного філософського аналізу феномену постправди на основі праць провідних філософів XX–XXI століть, виявлення її сутності, генезису та наслідків для сучасного суспільства.У роботі здійснюється огляд та критичний аналіз концепцій Лі Макінтайра, Жана Бодріяра, Зигмунта Баумана, Мішеля Фуко, Юргена Габермаса, Жана-Франсуа Ліотара, Річарда Рорті та інших, чиї ідеї формують теоретичне підґрунтя для розуміння генезису та сутності постправди. Досліджується взаємозв'язок між філософією постмодернізму та виникненням постфактичного світогляду, а також роль сучасних медіа та технологій у поширенні дезінформації. Окрему увагу приділено специфіці прояву постправди в українському контексті, що розглядається як інструмент гібридної агресії. Наголошується на тому, що постправда – це не просто поширення неправдивої інформації, а якісно новий етап, де емоції та суб'єктивні переконання домінують над об'єктивними фактами, ставлячи під загрозу раціональний дискурс та суспільну довіру. Визначаються невирішені аспекти проблеми та окреслюються філософські засади для розробки стратегій протидії цьому явищу, підкреслюючи важливість критичного мислення та медіаграмотності. Дослідження феномену постправди має не лише теоретичну, а й значну практичну цінність. З філософської точки зору, воно дозволяє поглибити розуміння таких фундаментальних категорій, як істина, знання, довіра, реальність та їхньої динаміки в умовах постмодерного суспільства. Аналіз показав, що постправда не є принципово новим феноменом у сенсі існування брехні чи маніпуляції, проте вона якісно відрізняється від попередніх форм неправди своїм системним характером та пріоритетом емоцій і суб'єктивних переконань над об'єктивними фактами. Це відмежування є принциповим: якщо традиційна брехня намагається приховати істину, а пропаганда – спотворити її, то постправда нівелює саму цінність істини як такої, роблячи її вторинною по відношенню до «емоційної правди» або «правди спільноти».