ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНІ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ДИТИНИ І СВІТУ ДИТИНСТВА В ЕПОХУ АНТИЧНОСТІ

Анотація

У статті обґрунтовується значущість філософського знання про дитину та світ дитинства як методологічної платформи для розвитку психолого-педагогічного та соціологічного наукового розуміння означених феноменів. Доводиться, що відрив знання про дитину від філософських основ загрожує розмиванням розуміння сутності і смислів світу дитинства. Звернення до античної філософії, не лише в аспекті конструювання освітньо-виховної системи, а й з боку розуміння сутнісних антропологічних характеристик дитинства та світу дитини, дозволило розкрити її непересічне значення у пошуку об’єктивного розуміння досліджуваних феноменів. Мета дослідження – узагальнити філософсько-антропологічні репрезентації дитини і світу дитинства в епоху Античності. Методологія дослідження: загальнонаукові методи аналізу і синтезу у якості філософського інструментарію вивчення дитинства як теоретичного конструкту; задля встановлення особливостей розвитку уявлень про дитину і світ дитинства в епоху Античності, а також обґрунтування закономірностей існування дитини у світі дитинства, було застосовано інтегративний метод, заснований на перетині різних гуманітарних наук – культурології, антропології, філософії, соціології, психології, етнографії, історії, філології та, етології. Представленні у статті узагальнення дозволили дійти висновку, що рефлексія феномена дитинства не була другорядною чи незначною в картині філософського пізнання епохи Античності. Навпаки, вона не лишень виступала інструментом вирішення проблем буття і пізнання, а й мала цілком самодостатній характер, демонструючи споконвічний інтерес філософії до людини на початковому етапі її життя. Практичне значення дослідження полягає у тому, що його результати дають змогу осмислювати дитинство і дитину, звертаючись до її аксіології та екзистенціальності, до її можливого майбуття, виправдовуючи її, даючи їй шанс відбутися в дорослому віці. Таким чином, саме філософія стала підґрунтям для нової методологічної оптики й спрямувала процес пізнання людини на початку її існування до формування власне психолого-педагогічного та соціологічного знання про дитинство і дитину.