ФІЛОСОФСЬКЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНА ДИТИНСТВА: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Анотація

У рамках постмодерністського проєкту, спрямованого на гуманізацію відносин «дорослий – дитина», децентралізацію влади та відмову від редукціоністських підходів до пізнання світу та людини, виникає низка нових проблем і парадоксів, які потребують критичного осмислення і вирішення. З одного боку, нова парадигма дослідження дитинства, в основу якої покладено принцип мінливості й неоднозначності, породжує плюралізм думок, множинні світи «дитинства», конституйовані на перетині різних соціально-культурних і природничо-наукових систем. З іншого боку, така специфіка вказує на зміщення цілей дослідження – із досягнення об'єктивного знання про дитинство на конструювання інтегративних уявлень про нього. Виникають додаткові теоретичні питання і практичні проблеми, що стосуються реалізації та реорганізації отриманого знання про цей об'єкт, ревізії епістемологічних підходів, аксіоматики та методологічної оптики, необхідності проведення досліджень феномену дитинства у рамках міждисциплінарного синтезу. Мета дослідження – здійснити філософський аналіз феномена дитинства у контексті ризиків сучасності й у нерозривному зв’язку із якісними аспектами буття: простором і часом, рухом і формою, можливим і реальним, необхідністю і випадковістю, одиничним і загальним. Методологія дослідження: загальнонаукові методи аналізу і синтезу у якості філософського інструментарію. Теоретичну реконструкцію і компаративний аналіз, а також герменевтичний метод було застосовано, з метою виявити особливості міждисциплінарного вивчення феномена дитинства, а також проблем, із цим пов’язаних, та подальших перспектив. Представленні у статті узагальнення дозволили дійти висновку, що дитина є повноправним учасником історико-еволюційного процесу, спроможним до самостійного вибору життєвого шляху, на якому нею здійснюється трансформація довкілля, суспільства і самої себе (функція «особистість у суспільстві»); носієм особливої людської якості, набутої ним у процесі спільної діяльності з оточуючими його людьми, у міжособистісному ансамблевому спілкуванні (функція «особистість у колективі»); цілісним системно-смисловим образом, створюваним у процесі засвоєння культурних цінностей (функція «особистість у самості»). Практичне значення дослідження полягає у тому, що його результати дають змогу не лише обґрунтувати закон діалектичного розвитку дорослих і дітей, а й актуалізують проведення дослідження в рамках міждисциплінарного синтезу, що сприяє виявленню багатогранних формулювань досліджуваного об'єкта, їхнього зв'язку із сучасним науковим ландшафтом, трансформацією стосунків дітей і дорослих у суспільстві та культурі.