ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ У ДЗЕРКАЛІ ПОСТМОДЕРНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ

Анотація

В роботі розглядається таке явище як історична пам’ять крізь призму постмодернізму. В сучасних дослідженнях присвячених memory studies, доволічасто історична пам’ять розглядається лише як інструмент збереження та поширення ідентичності. Такий погляд не є поганим, адже дозволяє створювати певні інституції для роботи з пам’яттю, а також уніфікувати підходи та практики роботи, але, в свою чергу, втрачається розуміння емоційності та плюральності історичної пам’яті. Особливо під час війни проблеми в історичній пам’яті спільноти набувають ще більшої важливості та можуть впливати на емоційний стан суспільства. Все це дає необхідний поштовх по-новому дивитись на існуючі уявлення суспільства про минуле та на те як суспільство вписує це минуле у теперішнє. Метою дослідження є показати, що історична пам’ять є гармонічною частиною постмодерного сьогодення, а також що процеси в історичній пам’яті відтворюють в собі особливості описані постмодерністами. Саме тому, на думку автора, методологія постмодернізму надає необхідні інструменти для нового погляду на проблеми memory studies в контексті сучасних інформаційних технологій. У дослідженні на основі праць видатних вчених виділені характерні ознаки постмодерної методології такі як: відсутність істини, шизофренічність, стан потоку, постійна рухливість та мінливість; все можна сприймати як текст; смерть гранднаративів; заміна часу на простір; ризоматичність. Далі в основній частині роботи історична пам’ять розглядається з точки зору цих характерних ознак. Досліджуючи історичну пам’ять, на думку автора, її слід розділяти на декілька рівнів: від індивідуального до наднаціонального, коли зіштовхуються взагалі діаметрально протилежні точки зору. Такий перехід до різних рівнів пам’яті дозволяє наочно продемонструвати наявність протирічь та нелогічності в історичній пам’яті. Також при розгляді текстуальності історичної пам’яті, вказується що з розвитком сучасних технологій історична пам’ять перетворюється зі звичайного тексту на кібертекст та гіпертекст. Все це доводить, що історична пам’ять є органічною частиною постмодерну, що дозволяє створювати нові підходи для захисту та розвитку історичної пам’яті в сучасних інформаційних суспільствах. Варто зазначити, що саме постмодерність історичної пам’яті дозволяє їй змінюватись та еволюціонувати, а також зберігатись в найжорсткіших умовах. Також заначимо, що новизна даної роботи полягає в тому, що вона уточнює важливість розуміння історичної пам’яті саме як частини посмодерності, адже зазвичай в роботах присвячених історичній пам’яті описується саме заміна зацікавленості дослідників з історії події на історію людини, але не описується яким чином пам’ять вписується в постмодерну сучасність.