КАТАСТРОФА ЯК ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-СОЦІАЛЬНИЙ ВИМІР ІСТОРИЧНОГО БУТТЯ

Анотація

Потрясіння, що стали результатом двох світових воєн і безлічі екологічних катастроф, виявилися не найкатастрофічнішими для свідомості сучасної людини. Катастрофічне розглядається як дисгармонія, роз’єднаність зі світом, у якому міста, урбанізоване середовище постають як один із символів сучасної катастрофічної самотності та відчуження. Перші десятиліття XXI століття доповнили катастрофічний ряд усілякими танатологічними перверсіями, які примхливо поєднують повноту відчуття життя з феноменами садизму, мазохізму, сексуальними революціями, тероризмом і моральною неосудністю. Безнадійно катастрофічним постає щільність особистих, соціальних, національних нещасть, що перетворюють катастрофу не на поворотну подію, яка має «негативні наслідки», а на поточну повсякденність, сповнену очікуванням негативного й руйнівного, що породжує, з одного боку, страх, стрес і тугу, а з другого – ненависть, агресію і бажання помсти. Обґрунтовано, що індивідуальні конфлікти, з огляду на свою масовість, створюють величезний і складно класифікований конгломерат соціально-психологічної напруженості, на тлі якої в багатьох людей формуються психологічні та клінічні варіанти соціально-стресового синдрому. Причини цього можуть бути пояснені повсякденною культурою соціального простору, яка формує в людини стандартизовані ідеали, що призводить до втрати індивідуальних ідеалів і цінностей. Показано, що внаслідок катастрофи створюється своєрідна трагічна, моральна атмосфера, яка являє собою складну систему пов’язаних між собою принципів, норм, цінностей і стереотипів поведінки, що відрізняються від моральних стандартів повсякденного життя. Зазначається, що зниження рівня моральної нормативності є результатом амбівалентності моралі, пов’язаної як зі зміною функціонального і психічного стану людини в стресових умовах, так і з необхідністю дотримуватися цінностей і норм, що склалися в обстановці катастрофи.