ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДІЇ МАКСА ВЕБЕРА ПЕРЕД ВИКЛИКАМИ ГЛОБАЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

Анотація

Актуальність теми дослідження зумовлена виникненням і протіканням небачених раніше глобальних трансформацій і криз, шляхи подолання яких лежать поза межею ретроспективного погляду та попереднього досвіду людства. Ці обставини викликають необхідність переглянути усталені теоретичні положення, невідрефлексовані аксіоми поведінки та шаблонні способи вирішення проблем з метою вироблення перспективних візій сталого розвитку людства. Потрібна ревізія понять задля підвищення усвідомленості людської діяльності, адже в основі зазначеної проблематики – людина, її унікальні індивідуальні риси і можливості. У статті визначено прогалину між дослідженнями глобалізаційних перетворень світ-системи, де акцентується на осмисленні функціонування надіндивідуальних об’єктивних структур з одного боку, та гуманізованим суб’єктивістським підходом Макса Вебера, який зосереджується на діях індивідів, а тому затрудняється пояснити соцієтальні зміни з другого боку. Метою статті є розкриття особистісної ролі людини як суб’єкта соціальної дії у соцієтальних процесах як засобу подолання глобальних викликів сучасності. Методологічною основою спроби розгляду цієї колізії у нередукованому вигляді обрано інтегральні філософські підходи універсального еволюціонізму та холізму. Основні результати. З’ясовано, що суперечності в класичній суб’єктивістській соціології не можуть пояснити виникнення та становлення нових форм соціальної організації. Зокрема, повторюваність та спрямованість на узвичаєння в теорії соціальної дії Макса Вебера засвідчує, що цілераціональна дія більш відповідна для опису економічної спілки, а кращим поясненням соціального є традиційна, рекурентна (непродуктивна) за своєю природою. Для пояснення суб’єктивного виміру соціальних змін світ-системи запропоновано розглянути такий вид соціальної дії, який у цьому руслі конкретизує причину змін у соціальному бутті – індивідуальну ініціативу, що постає творчою (продуктивною) дією, пов’язаною з вищими психічними функціями людини. У висновках зазначено, що глобальна ситуація потребує саме такий різновид соціальної дії – ініціативу як джерело нестандартних рішень та новаторських стратегій і тактик подолання проблем, створення і використання інноваційних методів управління, прокладення альтернативних узвичаєним, більш результативних маршрутів досягнення цілей сталого розвитку.