ПОСТРЕФЛЕКСІЯ СИНТЕЗУ МИСТЕЦТВ В ХОРЕОГРАФІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

Анотація

Актуальність звернення до філософії постмодерністської хореографії в творчості провідних хореографів Західної Європи детермінована необхідністю показати метафізичні засади новітньої поетики танку, що формувалися в Парижі, на сцені Дягілєвських сезонів. Мета статті –експлікувати сценічний синтез мистецтв постмодернізму в контексті діалогу культур та розсіювання – особистісного вчинку хореографа як певного імперативу самоздійснення художнього образу доби. Методологія дослідження визначена компаративним та системним підходами, що дає можливість порівняльного аналізу хореографічних систем в культурі ХХ століття. Для визначення метафізичних засад систем танку (жест, поза, континуальніть руху, пластика, архітектоніка тощо) використані трансцендентальний, феноменологічний, діалектичний методи, які дають можливість визначити, як стає можливим той чи інший симбіоз танку, музики, сценографії, як він виявляється в провідних хореографічних системах постмодернізму, перетворюється в іншу модель синтезу мистецтв. Наукова новизна статті полягає в тому, що доведено, як досвід синте́з І. Стравінського, М. Фокіна, Г. Баланчина, С. Лифаря був переосмислений в концептуальній рефлексії танку у М. Бежара, Дж. Ноймайєра, П. Бауш, У.Форсайта. Пострефлексія хореографії постмодернізму формується як симбіоз метафізики хореографії, що мала на початку ХХ століття суто модерний, авангардний характер, і профетичної місії особистісного вчинку майстра-хореографа. Це моделі дзен-буддизму у Бежара, полістилістика Ноймайєра, «вулична естетика» Бауш, імпровізаційна стихія танку Форсайта). Висновки. Рефлексія постмодерністської хореографії є вторинним феноменом в порівнянні з відкриттям «кубізму» в хореографії В. Ніжинського, або «медіальної хореографії» С. Лифаря. Постмодерний симбіоз сценічних мистецтв зазначив ще одну сходинку сценізму як образ неповторної індивідуальності танку.