СПРИЙНЯТЛИВІСТЬ УНІВЕРСИТЕТУ ДО СОЦІАЛЬНИХ ІННОВАЦІЙ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ
DOI:
https://doi.org/10.26661/hst-2022-11-88-14Ключові слова:
інновації, соціальні інновації, сприйнятливість до інновацій, університетські концепції, сучасний університет.Анотація
Актуальність даного дослідження. Питання соціальних інновацій досі охоплює дуже малу частину наукової роботи в галузі освіти. Слід наголосити, що такі інновації є особливо важливими у системі освіти, оскільки їх розвиток сприяє не лише покращенню якості викладання чи прогресу навчальних закладів, а й робить вагомий внесок у створення сталого майбутнього та до висвітлення та вирішення соціальних проблем у суспільстві. Основна проблема. Яка концептуальна основа університету дозволяє університету бути сприйнятливим до соціальних інновацій? Об’єкт дослідження: Сприйнятливість університету до соціальних інновацій. Мета даного дослідження – виявити, які концепції змушують університет бути найбільш сприйнятливим до соціальних інновацій. Результати. Соціальні інновації можуть не тільки задовольнити потреби особистості, але й стимулювати соціальну інтеграцію. Сприйнятливість до інновацій традиційно визначається як здатність суб’єктів застосовувати інноваційні ідеї та рішення, вміти створювати інновації та поширювати їх у суспільстві. Сучасний університет має бути відкритим, інноваційним, динамічним, чуйним до суспільства та його потреб. Незалежно від того, яку концепцію обере університет, не варто забувати і про третю місію вищої освіти – використовувати знання університету для спільної мети, бути соціально відповідальним, сприяти добробуту суспільства. Методи дослідження. У статті з метою розкриття теми було обрано метод напівсистемного тематичного аналізу, який є корисним при виявленні теоретичних перспектив або загальних проблем окремої дисципліни. Застосування методу напівсистемного аналізу літератури призначене для ретроспективного огляду дослідницьких проблем дослідників різних галузей (Snyder, 2019). Соціальні інновації можуть не тільки задовольнити потреби особистості, але й стимулювати соціальну інтеграцію. У більшості випадків переваги соціальних інновацій зменшують державні витрати, усуваючи конкретну соціальну проблему та створюючи певну додану вартість для групи людей, на яку спрямовані соціальні інновації. Сприйнятливість до інновацій традиційно визначається як здатність суб’єктів застосовувати інноваційні ідеї та рішення, вміти створювати інновації та поширювати їх у суспільстві. Сприйнятливість до соціальних інновацій визначається інноваційним потенціалом та інноваційною активністю. У структурі інноваційного потенціалу особливе значення має менеджмент, який визначається вибором управлінського персоналу, комунікативними навичками, застосовуваними методами та підтримкою менеджерів щодо застосування соціальних інновацій. Внутрішні та зовнішні фактори/компоненти також важливі для формування сприйнятливості до соціальних інновацій.
Посилання
Anderson, M. M., Domanski, D., & Howaldt, J. (2018). Social innovation as a chance and a challenge for higher education institutions. Atlas of Social Innovation–New Practices for a Better Future, 50–53.
Antropov, V., & Neklyudova, N. (2021). The concept of innovative receptivity: methodological aspects. In SHS Web of Conferences (Vol. 120). EDP Sciences.
Arocena, R., & Sutz, J. (2021). Universities and social innovation for global sustainable development as seen from the south. Technological forecasting and social change, 162, 120399. https://doi.org/10.1016/j.techfore.2020.120399
Audretsch, D. B., Eichler, G. M., & Schwarz, E. J. (2022). Emerging needs of social innovators and social innovation ecosystems. International Entrepreneurship and Management Journal, 18(1), 217–254.
Barnett, R. (2011). Being a University. England: Routledge. Bataglin, J. C., & Kruglianskas, I. (2022). Social Innovation: Field Analysis and Gaps for Future Research. Sustainability, 14(3), 1153. https://doi.org/10.3390/su14031153
Blass, E., Hayward, P. (2014). Innovation in higher education; will there be a role for “the academe/university” in 2025? European Journal of Futures Research, 2(1), 1–9. https://doi.org/10.1007/s40309-014-0041-x
Bolz, K., & de Bruin, A. (2019). Responsible innovation and social innovation: toward an integrative research framework. International Journal of Social Economics, 46(6), 742–755. https://doi.org/10.1108/IJSE-10-2018-0517
Bond, M., Marín, V. I., Dolch, C., Bedenlier, S., & Zawacki-Richter, O. (2018). Digital transformation in German higher education: student and teacher perceptions and usage of digital media. International Journal of Educational Technology in Higher Education, 15(1), 1–20. Bourrie, D. M., Jones-Farmer, L. A., & Sankar, C. S. (2016). Growing the intention to adopt educational innovations: An empirical study. Knowledge Management & E-Learning: An International Journal, 8(1), 22–38.
Dryjanska, L., Kostalova, J., & Vidović, D. (2022). Higher Education Practices for Social Innovation and Sustainable Development. Social Innovation in Higher Education, 107.
Elrehail, H., Emeagwali, O. L., Alsaad, A., & Alzghoul, A. (2018). The impact of transformational and authentic leadership on innovation in higher education: The contingent role of knowledge sharing. Telematics and Informatics, 35(1), 55–67.
Fahrenwald, C., Kolleck, N., Schröer, A., & Truschkat, I. (2021). Editorial “Social Innovation in Education”. Frontiers in Education (p. 469). doi: 10.3389/feduc.2021.761487
Fougère, M., Segercrantz, B., & Seeck, H. (2017). A critical reading of the European Union’s social innovation policy discourse:(Re) legitimizing neoliberalism. Organization, 24(6), 819–843
Gulden, M., Saltanat, K., Raigul, D., Dauren, T., & Assel, A. (2020). Quality management of higher education: Innovation approach from perspectives of institutionalism. An exploratory literature review. Cogent Business & Management, 7(1), 1749217.
Huggins, R., Prokop, D., & Thompson, P. (2020). Universities and open innovation: The determinants of network centrality. The Journal of Technology Transfer, 45(3), 718–757.
Ye, L., Zeng, G., & Cao, X. (2020). Open innovation and innovative performance of universities: Evidence from China. Growth and Change, 51(3), 1142–1157.
Kudokas, V., & Jakubavičius, A. (2019). Inovacijų raiška Lietuvos versle. In 22nd Conference for Young Researchers “Economics and Management”. http://jmk.vvf.vgtu.lt/index.php/Verslas/2019/paper/view/320
Marques, P., Morgan, K., & Richardson, R. (2018). Social innovation in question: The theoretical and practical implications of a contested concept. Environment and Planning C: Politics and Space, 36(3), 496–512. https://doi.org/10.1177/2399654417717986
McDonnell-Naughton, M., Păunescu, C. (2022). Facets of social innovation in higher education. In: Păunescu, C., Lepik, KL., Spencer, N. (eds) Social innovation in higher Education. Innovation, Technology, and Knowledge Management. Springer, Cham. https://doi.org/10.1007/978-3-030-84044-0_2
Mykhailyshyn, H., Kondur, O., & SermanL. (2019). Innovation of Education and Educational Innovations in Conditions of Modern Higher Education Institution. Journal of Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, 5(1), 9–16. https://doi.org/10.15330/jpnu.5.1.9-16 Monteiro, S., Isusi-Fagoaga, R., Almeida, L., & García-Aracil, A. (2021). Contribution of higher education institutions to social innovation: practices in two southern European universities. Sustainability, 13(7), 3594. OECD/Eurostat (2018), Oslo Manual 2018: Guidelines for Collecting, Reporting and Using Data on Innovation, 4th Edition, The Measurement of Scientific, Technological and Innovation Activities, OECD Publishing, Paris/Eurostat, Luxembourg. https://doi.org/10.1787/9789264304604-en
Oeij, P. R., Van Der Torre, W., Vaas, F., & Dhondt, S. (2019). Understanding social innovation as an innovation process: Applying the innovation journey model. Journal of Business Research, 101, 243–254.
Osetskyy, V., Kiril’chuk, O., & Savchuk, N. (2020). Social innovations in education–drivers of human capital development. Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv, 1(208), 42–48.
Pelekh, Y. V. (2020). Urgent issues and modern challenges of higher education. Problems of Education in the 21st Century, 78(5), 671–673. Phills, J. A., Deiglmeier, K., & Miller, D. T. (2008). Rediscovering social innovation. Stanford Social Innovation Review, 6(4), 34–43.
Rao-Nicholson, R., Vorley, T., & Khan, Z. (2017). Social innovation in emerging economies: A national systems of innovation based approach. Technological Forecasting and Social Change, 121, 228–237. https://doi.org/10.1016/j. techfore.2017.03.013.
Schröder, A., & Krüger, D. (2019). Social innovation as a driver for new educational practices: Modernising, repairing and transforming the education system. Sustainability, 11(4), 1070. https://doi.org/10.3390/su11041070
Schröer, A. (2021). Social Innovation in Education and Social Service Organizations. Challenges, Actors, and Approaches to Foster Social Innovation. Frontiers in Education, 5, 555624. https://doi.org/10.3389/feduc.2020.555624
Sciarelli, M., Gheith, M. H., & Tani, M. (2020). The relationship between quality management practices, organizational innovation, and technical innovation in higher education. Quality Assurance in Education, 28(3), 137–150. https:// doi.org/10.1108/QAE-10-2019-0102 Serdyukov, P. (2017). Innovation in education: what works, what doesn’t, and what to do about it?. Journal of Research in Innovative Teaching & Learning, 10(1), 4–33. https://doi.org/10.1108/JRIT-10-2016-0007
Sysoieva, I., Pozniakovska, N. M., Balaziuk, O., Miklukha, O. L., Akimova, L. M., & Pohrishchuk, B. (2021). Social innovations in the educational space as a driver of economic development of modern society. Фінансово-кредитна діяльність: проблеми теорії і практики, 3(38), 538–548.
Snyder, H. (2019). Literature review as a research methodology: An overview and guidelines. Journal of business research, 104, 333–339. Tierney, W. G., & Lanford, M. (2016). Conceptualizing innovation in higher education. In Higher education: Handbook of theory and research (p. 1–40).
Springer, Cham. Voiteshonok, M., & Paramonova, Y. (2015). Ynnovatsyonnaia vospryymchyvost kak obobshchaiushchyi pokazatel sposobnosty k ynnovatsyonnoi deiatelnosty. Science & Innovations, 143(1), 29–32.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Подаючи текст статті до редакції, автор погоджується з тим, що авторські права на статтю переходять до видавця, при умові, якщо стаття приймається до публікації. Авторські права включають ексклюзивні права на копіювання, розповсюдження і переклад статті.
Автор зобов’язаний:
- нести відповідальність за достовірність представленої інформації та оригінальність поданих матеріалів своєї роботи до друку;
- зберігати за собою всі авторські права і одночасно надавати збірнику наукових праць право першої публікації, що дозволяє розповсюджувати даний матеріал з підтвердженням авторства і первинності публікації у даному збірнику;
- відмова в публікації не обов’язково супроводжується роз’ясненням причини і не може вважатися негативним висновком відносно наукової і практичної цінності роботи.
Автори зберігають за собою авторські права на роботу і представляють збірнику наукових праць право першої публікації роботи, що дозволяє іншим розповсюджувати дану роботу з обов’язковим збереженням посилань на авторів оригінальної праці і оригінальну публікацію у даному збірнику.
Автори зберігають за собою право заключати окремі контрактні домовленості, що стосуються не-ексклюзивного розповсюдження версії роботи в опублікованому вигляді (наприклад, розміщення її в книгосховищі академії, публікацію в монографії), з посиланням на оригінальну публікацію в збірнику наукових праць.
Автори мають право розміщати їх роботу в мережі Інтернет (наприклад, в книгосховищі академії чи на персональному сайті) до і під часу розгляду її в даному збірнику наукових праць, так як це може привести до продуктивного обговорення її даним збірником і великої кількості посилань на дану роботу
