ТЕМПОРАЛЬНІСТЬ В УМОВАХ МИРУ ТА ВІЙНИ: ДО ПИТАННЯ ЗМІНИ ОРІЄНТАЦІЙ ОСОБИСТОСТІ У СОЦІАЛЬНОМУ ЧАСІ

Анотація

Стаття присвячена проблемі зміни в орієнтації у соціальному часі особистості у ситуації війни у порівнянні з її темпоральними орієнтаціями в ситуації миру. Зауважується, що ця різниця у темпоральних орієнтаціях може бути «спусковим гачком» для розгортання тривалої екзистенційної кризи особистості. Мета дослідження – з’ясування залежності екзистенційної кризи особистості від процесів дезорієнтації у соціальному часі в ході війни і визначення можливості подолання такої кризи за рахунок антагоністичних – адаптивних – механізмів пристосування до ситуації часової невизначеності. Об’єктом дослідження виступає конструювання соціального часу в різноманітних світоглядних парадигмах, предметом дослідження – конструювання соціального часу в рамках парадигми повсякденно-буденного світогляду особистістю в ситуації миру та в ситуації війни. Дослідження виходить з аналізу різноманітних типів світогляду як специфічних моделей темпоральної структуризації і спирається на фундаментальні філософські розробки темпоральності у конструкті людської свідомості – на роботи Августина Блаженного, Ісаака Ньютона, Анрі Бергсона. Також був використаний наробок українських психологів Бориса Цуканова та Ярослава Васильєва, які довели, що у свідомості людини є специфічний, індивідуальний відлік часу, що структурує всі процеси її життєвої та сенсотворчої діяльності. Були використані також роботи сучасних зарубіжних вчених, які досліджують питання темпорологічних конструкцій в свідомості особистості, яка переживає ситуацію війни. Методи дослідження – дедуктивний, аналітичний, компаративістський, а також використовується посилання на метод феноменологічної редукції. Результати дослідження. Наголошується на тому, що в ситуації миру в свідомості індивіда наявний транзит між часовими модусами «минуле», «теперішнє», «майбутнє», у той час як у ситуації війни цей транзит може розриватися. Цей темпоральний розрив може супроводжуватися своєрідним «застряганням» свідомості людини або у минулому, або у теперішньому, або у майбутньому, що спричинює глибоку екзистенційну кризу та втрату справжньої суб’єктності. Втрата суб’єктності, у свою чергу, пов’язана з неможливістю будувати довгострокові плани на майбутнє і відповідно до них рефлексувати своє минуле, визначати теперішнє. Повернути транзит між періодами часу можливо, якщо особистість включить наратив війни у свою персональну історію і почне провадити своє життя як творчість – творчість проживання кожного нового дня.