НЕОЛІТИЧНИЙ ПЕРЕХІД ХОМО ВІД КАНІБАЛІЗМУ ДО АГРАРНОГО ГУМАНІЗМУ ТА ЙОГО ПРОЯВИ В АРХЕТИПАХ УКРАЇНИ І ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ

Анотація

Дослідження детерміноване потребами професійного зростання в сучасних умовах діяльності національної освітньої сфери і бажанням відшукати найбільш перспективний напрям стратегії всього цивілізаційного розвитку держави й запропонувати на цій основі ефективні засоби підвищення якості життя, боротьби з пандеміями і колапсами. Тому головна мета полягає в критичному аналізі відомих нам прогнозів майбутнього для людства в цілому та в оцінці корисності й стратегічної скерованості головних аналітичних матеріалів НАНУ щодо цивілізаційного вибору та урядових рішень і планів на найближчі десять років. Конкретні завдання передбачають виклад авторських результатів в аналізі переходу Хомо від канібалізму до аграрного гуманізму та у тому впливі на сучасні архетипи, що детермінують події в Україні та Західній Європі. Методи в теоретичному плані спираються на фундаментальні закони філософії й поєднують головні досягнення точних і гуманітарних наук. У прикладному аспекті ми віддаємо перевагу врахуванню найновіших досягнень у багатьох молодих наукових секторах і відкритих нами перспективних зонах, які пропонуємо називати «ноонауками». Поєднаємо текстове й інфографічне представлення пояснень і пропозицій. Головні результати включають філософсько-світоглядне пояснення причин і особливостей переходу Хомо від канібалізму до аграрного гуманізму в інтервалі 15000–7000 років тому з доведенням вирішальної ролі пращурів українців і європейських землеробів. Відміна нашого пояснення цієї неолітичної революції від спроб попередників, які акцентували виробничі зміни, полягає у доведенні вирішальної ролі винайдення перспективного світогляду як засобу об’єднання сил та інтелектів тисяч осіб для перемоги гуманізму й формування протоукраїнського і гуманного архетипу. Доведено його поширення від Атлантики до Зауралля, зникнення у Західній Європі в процесі геноциду в роки існування Великого Трипілля і подальше збереження в зонах його впливу. На цій основі висловлені критичні зауваження щодо пропозицій НАНУ і планів керівників України. Вони ігнорують наш архетип і помилково вважають авторитетом непридатні для нас європейські післягеноцидні взірці. Висновки і пропозиції включають наголос на орієнтацію стратегії розвитку України- ХХІ на прискорене застосування ноотехнологій і формування всієї гуманітарної сфери на світоглядній парадигмі наших прадавніх пращурів.