ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНА РЕФЛЕКСІЯ СПОРТУ ЯК АРЕАЛУ ЛЮДИНОВИМІРНОСТІ ТА МОЖЛИВОСТІ ЇЇ ГУМАНІЗАЦІЇ ЯК СОЦІАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ

Анотація

Актуальність дослідження. У статті представлено соціально-філософську рефлексію спорту, у контексті якої визначно проблематику теоретико-методологічних засад спорту як ареалу людиновимірності спортивної дівяльності, яка має у своїй основі змагальність у якості інституціоналізованої соціальної практики; визначено сутність спорту як специфічного способу виміру людських можливостей і здібностей, її людиновимірну сутність. Доведено, що спорт виступає у якості способу перетворення природи людини як суспільного індивіда і вимагає створення для реалізації сутнісних сил людиновимірних форм людської життєдіяльності; розкрито соціокультурний потенціал спорту як соціальної практики, в основі якої гуманістична сутність спортивної діяльності спортивного буття; визначено культурні смисли спорту у якості потенціалу його людиновимірного розвитку і можливості гуманізації його соціальної практики у якості фактора його людиновимірності. Завдання дослідження – концептуалізація теоретико-методологічних засад спорту як сфери людського виміру спортивної діяльності і можливості гуманізації її соціальної практики. Завдання дослідження: висвітлити невирішені раніше проблеми філософії спорту; проаналізувати найновіші погляди на філософію спорту як теоретико-методологічну основу спортивної діяльності і можливості її гуманізації як соціальної практики. Результат дослідження. Для визначення культурного потенціалу спорту відтворюється потреба – мотиваційний аспект проблеми, постільки потреба вийти за межі своїх можливостей і рух до них є істотними моментами процесу творчості людини у сукупності з явищами творчості, культури, гуманізму. Тактим чином, ми довели, що у реалізації спортивних можливостей закладені культурні функції людини, які включають у себе можливості самореалізації людини. Вищі спортивні принципи слід шукати у базових культурних основах, які формують відношення людини до себе, суспільства, людської природи, власного існування. У глибині культурних основ ми знаходимо невідображені і неартикульовані схильності до спортивних ігор, сформовані у ході еволюції інституту спорту, сформовані пріоритети для особистісного розвитку через посередництво спорту, виявлені глибокі смисли, які мотивують людей до спорту, а також сформовані цінності універсалій як сфери спорту, так і можливостей гуманізації як соціальної практики. Методологія, що використана, базується на аксіологічних та синергетичних методах, що допомагають пояснити сутність спорту як соціального і культурного явища. Практична цінність дослідження сприяє науковим дискусіям про взаємозв’язки змагань та особистісного розвитку у спорті, значення занять спортом для людини, в яких реалізуються фізичні, моральні, особистісні, естетичні, творчі здібності людини, тобто реалізується весь людський потенціал