ДОСВІД ІНТЕРКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ФІЛОСОФСЬКІЙ ПРОЗІ ДОБИ МОДЕРНУ

Анотація

У статті досліджується досвід інтеркультурної комунікації в контексті української філософської прози доби модерну, як особливий культурно- філософський принцип діалогу культур. Автор розглядає українську літературу як простір взаємодії різних культурних кодів – національного, європейського, імперського, що формують складну систему смислових перетинів і напружень. Актуальність теми обґрунтовується умовами сучасного глобалізованого світу, де досвід інтеркультурної комунікації набуває онтологічного значення як форма співіснування та взаєморозуміння людей і культур. Метою статті є філософський аналіз досвіду інтеркультурної комунікації в українській філософській прозі доби модерну як форми діалогу культур і способу конституювання культурної ідентичності. Постановка завдання: дослідити інтеркультурну комунікацію як форму взаємодії життєсвітів, проаналізувати художній текст як інтерпретаційний простір діалогу культур. На основі методології герменевтики, феноменології та філософії життя розкрито інтеркультурність як процес взаємопроникнення життєсвітів, що виявляється у внутрішній структурі художнього тексту. Особлива увага приділяється ідеям Вільгельма Дільтея, Георга Зіммеля та Едмунда Гуссерля, які дозволяють осмислити прозу доби модерну як простір екзистенційної напруги між «своїм» і «чужим». У контексті концепції Дмитра Чижевського українська культура інтерпретується як частина європейського духовного простору, що розвивається через постійну інтеркультурну взаємодію та синтез стильових форм. Проаналізовано творчість Валер’яна Підмогильного та Віктора Домонтовича як репрезентативні моделі інтеркультурного досвіду, де особистість постає в ситуації культурного переходу, асиміляції та втрати цілісності. Інтеркультурна комунікація трактується не як гармонійний обмін, а як складний процес інтерпретації, перекладу та конструювання ідентичності. У висновках підкреслено, що філософська проза українського модерну відображає онтологічну умову культури, яка існує не лише у міжпросторі традиції та модерності, а центру й периферії, і дозволяє осмислити культуру як відкритий динамічний процес діалогу