АЛГОРИТМ І ЛЮДИНА: СПІВБУТТЯ В ЕПОХУ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Анотація

У статті здійснено філософське дослідження співбуття людини й алгоритму в епоху штучного інтелекту, виявлення основних напрямів гуманістичного осмислення технологічного розвитку. Алгоритми та системи ШІ починають визначати не лише способи комунікації, праці чи споживання, а й саму логіку мислення, сприйняття і прийняття рішень. У цьому контексті філософський аналіз співбуття людини й алгоритмів стає необхідним для розуміння меж людської свободи, відповідальності й творчості.. Актуальність теми зумовлена тим, що сучасна цивілізація вступила в нову фазу свого розвитку, епоху алгоритмічного мислення та штучного інтелекту (ШІ), коли цифрові системи стають не лише інструментом, а й чинником формування соціальної, культурної та когнітивної реальності. У добу, коли майже кожна дія людини супроводжується алгоритмічним опрацюванням даних, постає питання: чи залишається людина суб’єктом власного життя, чи поступово перетворюється на елемент інформаційного ланцюжка? Метою статті є філософське дослідження співбуття людини й алгоритму в епоху штучного інтелекту, а також виявлення основних напрямів гуманістичного осмислення технологічного розвитку. Запропоновано уточнююче філософське визначення поняття «алгоритм» і «епоха ШІ»; досліджено роль цифрового гуманізму як підґрунтя гармонійної взаємодії людини й технологій; сформовано висновки щодо можливих шляхів розвитку співбуття людини та алгоритму в умовах епохи штучного інтелекту. У висновках підкреслюється, що співбуття людини й алгоритмів у цифрову добу слід розуміти як відкритий і динамічний процес, результат якого залежить від здатності суспільства поєднати технологічний прогрес із гуманістичним змістом. Лише за умови становлення цифрового гуманізму як практики, культури й політики можливо забезпечити таке майбутнє, у якому технології слугуватимуть розширенню людської свободи, творчості та гідності. Таким чином, співбуття людини й алгоритмів у цифрову добу слід розуміти як відкритий і динамічний процес, результат якого залежить від здатності суспільства поєднати технологічний прогрес із гуманістичним змістом. Лише за умови становлення цифрового гуманізму як практики, культури й політики можливо забезпечити таке майбутнє, у якому технології слугуватимуть розширенню людської свободи, творчості та гідності.