БАРОКО В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ 17–18 СТ. ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

Анотація

Стаття присвячена комплексному вивченню українського бароко XVII–XVIII століть як культурного феномена, що репрезентував і конституював фундаментальні елементи національної ідентичності. Мета дослідження полягає в ідентифікації історико-культурних передумов, структурних характеристик та стильових особливостей, що розвивались на українському ґрунті і обумовили трансформацію європейського бароко в українську культурну систему з етнонаціональними ознаками. Методологія ґрунтується на використанні загальнонаукових принципів та філософських методів. Використано компаративний, феноменологічний, герменевтичний методи, контентаналіз та кейс-стадіс. Дослідження реалізовано на основі принципів неупередженості та наукової об’єктивності. Здобуті наукові результати: встановлено, що Гетьманщина, православні братства і контакти з європейськими освітніми центрами створили специфічні умови для формування особливостей стилю – поєднання європейського бароко з національними рисами, українським колоритом. Доведено, що українська барокова архітектура функціонувала як простір символічної артикуляції національної пам’яті, політичних амбіцій і духовної континуальності, у якому синтез давньоруських, народних і західноєвропейських традицій детермінував вироблення власних стильових кодів. Аргументовано, що музична культура епохи, включно з партесним співом, хоровими школами та кобзарсько-лірницьким епосом, реалізувала роль акумулятора колективної історичної свідомості. Визначено, що літературне бароко з притаманною йому риторичністю, алегоризмом і філософською глибиною стало матрицею конституювання національних архетипів, які забезпечили спадкоємність культурної традиції та її потенціал до подальшої еволюції. Наукове і практичне значення дослідження: можливість імплементації його результатів в освітні курси з історії української культури, культурології, мистецтвознавства, а також реконструкції історичних смислів у гуманітарних студіях; використання при формуванні культурної політики та концепцій національної пам’яті, а також у просвітницьких цілях в контексті поглиблення знань про українську культуру та ідентичність, що вельми актуально, зокрема, в період війни.