ІДЕЯ «DIVINE LOVE» У СУФІЙСЬКІЙ ТРАДИЦІЇ: АНТРОПОЛОГІЧНІ ТА МЕТАФІЗИЧНІ АСПЕКТИ

Анотація

Стаття присвячена аналізу концепту божественної любові (divine love) у суфійській традиції крізь призму соціально-філософського дискурсу. У центрі уваги – осмислення любові не лише як містичного переживання, а як універсального принципу, що формує суспільні відносини, моральні норми та антропологічні ідеали. Божественна любов у суфізмі виступає основою для становлення ідеалу досконалої людини (al-Insān al-Kāmil), яка уособлює інтеграцію духовних та соціальних вимірів існування, здатних гармонізувати індивідуальне й колективне буття. Загальна мета дослідження полягає у всебічному аналізі концепту божественної любові (divine love) у суфійській традиції з точки зору її метафізичних, антропологічних та соціально-етичних вимірів, а також у виявленні її значення для сучасної соціально-філософської та релігієзнавчої думки. Соціально-філософський аналіз дозволяє співставити суфійське розуміння любові з християнським вченням про theosis та ідеєю універсальної душі у неоплатонізмі, а також із сучасними концепціями філософської антропології (М. Шелер, Г. Плеснер). Підкреслено, що суфійська любов не лише формує духовну особистість, але й задає соціальний ідеал співжиття, де гармонія між людьми можлива лише на основі любові як метафізичної й етичної сили. Було запропоновано міждисциплінарну модель аналізу, що поєднує метафізику, практику, етичні та соціальні аспекти. Зроблено висновок, що концепт божественної любові у суфізмі є не лише містичним архетипом, а й соціально-філософською категорією, яка зберігає актуальність для сучасних дискусій про толерантність, міжкультурний діалог та пошук духовних основ суспільної єдності.