ВІД УТОПІЙ ДО ЦИФРОВИХ МОДЕЛЕЙ: ЕВОЛЮЦІЯ ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНИХ ЗАСАД СОЦІАЛЬНОГО ПРОЄКТУВАННЯ

Анотація

У статті проаналізована еволюція філософсько-методологічних засад соціального проєктування – від утопічних підходів античності та Відродження до розробки сучасних соціально-проєктних моделей на базі цифрових технологій. Метою статті є розкриття дороговказів трансформації філософсько-методологічних засад соціального проєктування у сучасному інформаційному суспільстві. Завдання статті: 1) експлікувати класичну філософсько- методологічну парадигму соціального проєктування; 2) проаналізувати внутрішні обмеження класичної парадигми соціального проєктування, зокрема в контексті викликів, пов’язаних із цифровими технологіями та автоматизованим управлінням; 3) визначити основні некласичні філософсько-методологічні орієнтири соціального проєктування; 4) установити передумови реалізації некласичних філософсько-методологічних засад соціально-проєктної діяльності в сучасному інформаційному суспільстві. У статті використовується історико-логічний підхід, який дозволяє виявити внутрішній логічний зв’язок між різними етапами еволюції соціального проєктування як діяльності із конструювання нових форм суспільних відносин. Застосовується критико-рефлексивна методологія, орієнтована на виявлення прихованих допущень, нормативних установок і трансформаційних імплікацій, які супроводжують соціально-проєктні практики у цифрову добу. Розкриті основні характеристики класичної парадигми, яка орієнтує на конструювання суспільного порядку на основі пізнання закономірностей соціального буття і, разом із тим, приділяє менше уваги врахуванню смислового обміну, культурної множинності, внутрішнього людського виміру соціальної дії. Показано, що інструменталізм класичної парадигми посилює алгоритмічна логіка сучасних цифрових технологій, в якій на перший план виходить не інтерпретація соціальних смислів, а передбачення соціальної поведінки на основі масивів стандартизованих даних. Як альтернатива, запропоновано некласичну методологічну парадигму, в основі якої – інтерсуб’єктивний діалог, повага до відмінності, інклюзія, відкритість до множинності світоглядів і життєвих шляхів. Перспективи подальших досліджень пов’язано з розвитком цифрової гуманітаристики як середовища для реалізації нових підходів до соціального проєктування. Розвиток цифрової гуманітаристики складає перспективу для виходу за межі технократичного інструменталізму та відкриває горизонт смислового, етично залученого, персоналізованого соціального проєктування.