Антропологічний, семіологічний та візуальний повороти як інтерпретанта культурогенезу мистецького синтезу

Анотація

Актуальність статті. Стаття присвячена визначенню ролі антропологічного, семіологічного та візуального поворотів в системі інтерпретації мистецьких синтез як феномену культуротворчості. Антропологічний поворот в філософській рефлексії ХХ століття пов’язується як зі зміною образу людини, онтологічними, феноменологічними, мас-медійними трансформаціями відтворення людської цілісності в культурі, так і з виникненням філософської антропології. Семіологічний поворот позначився бумом структуралістських досліджень, візуальний – виникненням нової візуальної метамови у сучасному медійному просторі, зокрема в рекламних, дизайнерських, естрадних синтезах. Мета статті – визначити культуровимірні ознаки філософської рефлексії у контексті означених поворотів. Сучасний медіа-конструкт як і будь-які модератори, медіатори, протагоністи, що стають посередниками між „Я” і „Ти”, дають можливість стверджувати, що культура все більше спирається на цих посередників. Як в свій час протагоніст у Давньої Греції, посередник спілкування стає медіатором, необхідним посередником комунікації, так і в сучасному просторі культури підвищується роль інтерпретативних парадигм художньої творчості. Методологія дослідження визначається системним та компаративним підходами, що дає можливість визначити цілісність культуротворення у контексті діалогу культур. Щоб зазначити будь-яку систему ідентифікації, маркувати прояв ідентичності в мистецькому синтезі як певну рефлексивну або арефлексивну реальність комунікації, потрібно її визначити як симбіоз, культурогенез, синтез, діалог культур. Новизна статті. Вчинок С. Дягілєва як феномен сезонів, синтез мистецтв в контексті сценічного простору – це передусім феномен особистісного дива, феномен персональнальності, людської цілісності, яка виникає в таких несподіваних оперних антрепризах, які деструктуруються, перетворюються на диво танцювальних екзерсисів. Висновок. Танок як найважливіша хореїчна засада культуротворення стає домінантним началом культуротворення всіх мистецьких синтез, які здійснюються у сценічному просторі на початку ХХ століття.