ТЕМПОРАЛЬНА ОРІЄНТАЦІЯ РОСІЇ ЯК ОДНА ІЗ ПРИЧИН ВЕДЕННЯ ВІЙНИ В УКРАЇНІ

Анотація

Стаття присвячена проблемі темпоральних виборів Росії як держави і як нації, сформованих протягом століть в ході історичних подій, політичних рішень та історико-філософської рефлексії. Наголошується, що темпоральність, тобто тлумачення плину часу від модусу минулого через теперішнє до модусу майбутнього, виступає екзистенційним тлом, на якому розгортаються конкретні соціальні, політичні, економічні, культурні практики, і вони в цілому, зазнаючи кумулятивного ефекту, формують цілісний тип життя держави/нації і її моделей взаємодії з іншими, подібними або протилежними їй. Від того, як розуміється плин часу і процеси, які можуть в ньому відбуватися, залежить, які з вишеокреслених практик отримають своє втілення в реальність, а які так і залишаться нереалізованим потенціалом; однак більш за те – на рівні високої абстракції стає зрозумілим, що тлумачення плину часу напряму впливає на колективну екзистенцію великих соціальних утворень. Мета нашого дослідження полягає у тому, щоб визначити, якою є темпоральна парадигма російської нації в ході її історичного онтогенезу, і чому запровадження цієї темпоральної парадигми є ворожим,антагоністичним для українського менталітету, сформованого у західних традиціях. Ми ставимо також і другу мету нашого дослідження – з’ясувати, який екзистенційний стан може бути сформованим і відповідно артикульованим у тому типі темпоральності, який є притаманним російській державі/ нації сьогодні. Об’єктом дослідження виступає конструювання колективного соціального часу в різноманітних світоглядних парадигмах, предметом дослідження – конструювання колективного соціального часу в Росії з точки зору історико-філософської рефлексії. Дослідження виходить з релятивістського розуміння темпоральності, згідно якої, зокрема, плин часу залежить від суб’єкта, який безпосередньо його переживає (Августин Блаженний, А. Бергсон, М. Гайдеггер); ця філософська точка зору на темпоральність підкріплюється дослідженнями українських математиків Г. О. Кравцова, Гречка С. М., Нікітченка В. В., Примушка А. М., які вводять поняття кванту часу, що залежить від типу свідомості, яка сприймає час безпосередньо. Далі на основі методу екстраполяції цей висновок перекладається на колективну свідомість російської нації. Зокрема, досліджується, в ході яких історичних процесів, політичних рішень та результатів історико-філософської рефлексії виробився такий тип колективної свідомості, який став сприйнятливий до конкретного типу темпоральності, антагоністичного західному світу з його набором цінностей та історико-культурних орієнтирів. Результати дослідження показали, що темпоральність Росії як держави і як нації ми можемо характеризувати як «консервацію часу», «застій» його плину, попри удавану динаміку, пов’язану з ходом військових дій. Цей застій зумовлюється браком внутрішньої творчої інтенції та специфічним ставленням до деякого Іншого, інакшого (а це ставлення в тому числі і сприяє запуску внутрішнього «годинника»). Наголошується на тому, що це ставлення, яке можна описати відкритою або латентною ворожнечею, заздрістю або намаганням захопити, підкорити та експлуатувати, сприяє тому, що внутрішній час держави/нації «стоїть на місці», оскільки попри видиму динаміку подій насправді не відбувається ніяких суттєвих внутрішніх трансформацій. Підкреслюється, що екзистенційне глибинне відчуття ницісті, яке діалектично взаємопов’язане зі своїм антиподом – відчуттям величі – плекає це ставлення до Іншого і відповідну йому темпоральну орієнтацію. Робиться висновок, що війна Росії з Україною з точки зору темпоральності представляється як спроба «законсервувати час» опонента і бажання в ілюзорній динаміці подій приховати процеси деградації, які закономірно розвиваються у лоні описаного екзистенційного стану.