Humanities Studies

ЗНАЧЕННЯ САМОПІЗНАННЯ ЛЮДИНИ ДЛЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ФАХІВЦЯ У ГАЛУЗІ ПРАВА

МИКОЛА КОВАЛЕНКО — ср, 11 лют 2026 00:00:00 +0200

Актуальність теми дослідження визначена змінами, які пов’язані із розвитком технологій і можливостями використання правниками систем штучного інтелекту для вирішення професійних завдань, розвитком антропол гічних наук, що дає змогу глибше досліджувати алгоритми і процеси комунікацій, розвитком гуманістичних засад у сфері права, що передбачає нові ролі і професійну відповідальність правника як медіатора, учасника відновного правосуддя, ресторативної юстиції. Також актуальність тематики обумовлена викликам воєнного часу і ризиками професійного вигорання правників через багатозадачність. Постановка проблеми. Вирішення актуалізованих аспектів передбачає організацію, науково обґрунтовані умови досвіду самопізнання майбутнього і правника-початківця, професіонала з досвідом. Аналіз останніх досліджень і публікацій. У міркуваннях і висновках передбачено опору на пропозиції науковців М. Триняк, С. Руденко щодо формування цілісної ідентичності особистості; Н. Радіонової щодо сучасного прочитання ідей Г. Сковороди про досягнення внутрішньої свободи; А. Пахолік-Журовської, С. Гладкого, В. Зливкого щодо змістових і процесуальних аспектів ідентичності фахівця. Постановка завдання: розкрити значення самопізнання людини для професійної ідентичності фахівця у галузі права. Виклад основного матеріалу. У межах осмислення компонентів професійних кодексів та професійної орієнтації розкрито значення самопізнання для побудови системи мотивів професійної діяльності. Через призму стандартизованих вимог до фахової підготовки розкрито значення самопізнання для розвитку критичного мислення і стійкості правника до маніпулятивних технологій. Високий рівень самоусвідомлення – базис розвитку емоційного інтелекту правників. Висновки. Конкретизовано когнітивний (для осмислення способів мислення під час професійної діяльності), ціннісний (цінності верховенства права, законності, справедливості в реальних відносинах людини і системи) і поведінковий (для самоконтролю професійної поведінки) компоненти значення самопізнання у людини для професійної ідентичності фахівця з права

ФІЛОСОФІЯ ЦИФРОВОГО УПРАВЛІННЯ ЯК ОСНОВА УДОСКОНАЛЕННЯ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА У ПІСЛЯВОЄННОМУ ВІДНОВЛЕННІ УКРАЇНИ

ВОРОНКОВА ВАЛЕНТИНА, МАРИНА АЖАЖА, ОЛЬГА ВЕНГЕР, ОЛЕКСАНДР ФУРСІН — пн, 09 лют 2026 00:00:00 +0200

У статті здійснено аналіз цифрового публічного управління сталого розвитку, що сприяє його удосконаленню та детермінуються експоненційним розвитком інформації. Філософія цифрового управління сталого розвитку – це сукупність ідей, принципів, концепцій, парадигм побудови кібердержави та цифрової України а також найважливіший двигун просування модернізації у цифрову епоху. Метою статті є комплексний філософський аналіз цифрового управління сталого розвитку суспільства як нової моделі сучасності в умовах цифрової трансформації. У цифрову епоху цифрове управління, що детермінується цифровими технологіями, стає важливою опорою для сприяння модернізації систем та можливостей всіх сфер та ланок управління. Загальний план побудови цифрової України вказує на необхідність розвитку ефективного та заснованого на співпраці цифрового уряду. Ця концепція закликає до прискорення інституційних та нормативних інновацій, удосконалення нормативних актів та систем, адаптованих до побудови цифрового уряду, зміцнення цифрових можливостей та сприяння взаємозв'язку інформаційних систем та мереж, обміну даними на запит та ефективного ділового співробітництва Методологія дослідження. Велику роль відіграють методи системного, аксіологічного, онтологічного аналізу, які допомагають прояснити його епістемологічні, онтологічні, аксіологічні виміри. Метод Agile допоміг проаналізувати феномен великих даних, що є основою публічного управління та адміністрування. Результати дослідження. Проаналізовано великі дані як основу концепції філософії цифрового публічного управління сталого розвитку. Розроблено поняття «цифрового публічного управління» та «цифрового уряду». Обґрунтовано людиноцентричну модель цифрового публічного управління як чинник сталого розвитку суспільства. Перспективи подальшого розвитку філософії цифрового управління в умовах формування цифрового суспільства і нових управлінських парадигм полягають у формуванні людиноцентричної моделі цифрового врядування, інтеграції етичних стандартів у всі рівні управлінських процесів, розвитку мережевих форм управління, переосмислення епістемологічних підходів до використання даних, у публічній політиці

ОХОРОНА ПРАЦІ, БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ТА ТЕХНОГЕННА БЕЗПЕКА КРІЗЬ ПРИЗМУ ФІЛОСОФІЇ ЦИФРОВІЗАЦІЇ

ГЕННАДІЙ КОЖЕМЯКІН , ЮРІЙ КУРІС, ЛЮБОВ ВЕНГЕР, АНДРІЙ ВАГІН — пт, 20 лют 2026 00:00:00 +0200

У статті розглядаються сучасні аспекти охорони праці, техногенної безпеки та безпеки життєдіяльності у контексті цифровізації. Дослідження та впровадження сучасних підходів до охорони праці, техногенної безпеки та безпеки життєдіяльності у контексті цифровізації є надзвичайно актуальним завданням, що відповідає викликам сучасного суспільства та сприяє сталому розвитку, соціальній стабільності й підвищенню якості життя людини. Метою дослідження є розробка науково обґрунтованих підходів до забезпечення охорони праці, техногенної безпеки та безпеки життєдіяльності в умовах цифровізації, зокрема з урахуванням впровадження штучного інтелекту, шляхом ідентифікації нових ризиків, оцінювання впливу інтелектуальних систем на працівників та формування ефективних стратегій безпечної взаємодії людини з технологіями. Дослідження базується на комплексному підході, що поєднує теоретичний, аналітичний та прикладний методи, з урахуванням специфіки цифровізації та використання штучного інтелекту в системах охорони праці. Результати досліджень. Проаналізовано вплив цифрових технологій та штучного інтелекту на систему управління охороною праці, а також з’ясовано нові професійні, психофізіологічні та організаційні ризики, що виникають у процесі взаємодії людини з інтелектуальними системами. Встановлено, що інтеграція ШІ у систему безпеки праці потребує людиноцентричного підходу, поєднання технічних рішень із етичними стандартами та розвитком цифрових компетентностей працівників. Проаналізовано зарубіжний досвід застосування інноваційних освітніх платформ, VR/ AR-тренінгів і цифрових наставників, які дозволяють формувати свідоме, відповідальне та безпечне використання технологій. Розроблено методичні підходи та рекомендації щодо формування культури безпечної взаємодії працівників із ШІ, що сприяють мінімізації ризиків, підвищенню ефективності систем безпеки та сталому розвитку організацій. Зроблено висновок, що результати дослідження мають практичне значення для підприємств, організацій та установ, які впроваджують цифрові технології та штучний інтелект у процеси управління охороною праці, дозволяючи оптимізувати виробничі процеси, підвищувати безпеку та забезпечувати баланс між технологічним прогресом і розвитком людського потенціалу

РЕЦИКЛІНГ ПЛАСТИКІВ: ФІЛОСОФСЬКІ ТА ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО МІНІМІЗАЦІЇ РИЗИКІВ

КАРІНА БЄЛОКОНЬ, НАТАЛЯ МЕТЕЛЕНКО, ВІКТОРІЯ ОГЛОБЛІНА — вт, 10 лют 2026 00:00:00 +0200

У статті досліджено системні дисфункції технологій очищення газових викидів у процесах рециклінгу пластикових матеріалів. Актуальність теми зумовлена зростанням обсягів пластикових відходів та необхідністю мінімізації екологічних ризиків, пов’язаних із вторинною переробкою полімерів. Одним із перспективних шляхів розв’язання цієї проблеми є вторинна переробка пластикових пляшок, яка дозволяє частково замінити первинну сировину, зменшити обсяги відходів та знизити загальне навантаження на природні ресурси. Метою даної роботи є розроблення ефективної системи очищення технологічних газів, що утворюються в процесі промислової переробки пластикових пляшок, з метою зниження шкідливих викидів в атмосферу, забезпечення екологічної безпеки виробництва та дотримання нормативних вимог щодо охорони навколишнього середовища. Залишається відкритою проблема комплексного видалення високотоксичних сполук (зокрема діоксинів і фуранів), які утворюються під час термічних процесів. Більшість наявних технологій забезпечують лише часткове очищення або переносять забруднення в інші агрегатні стани, що не вирішує проблему в цілому. Недостатньо опрацьованим є також питання вторинного забруднення, яке виникає внаслідок використання очисних систем (утворення шламів, відпрацьованих сорбентів, токсичних залишків), що потребують додаткової утилізації та створюють нові екологічні ризики. Проаналізовано основні джерела утворення шкідливих газоподібних сполук під час термічної та механічної переробки пластиків, а також ефективність існуючих систем газоочищення. Визначено ключові дисфункції, зокрема: технологічну невідповідність очисного обладнання складу викидів, недостатню адаптивність систем до змін сировини, енергетичну неефективність, а також недосконалість систем моніторингу та контролю. Особливу увагу приділено аналізу бар’єрів впровадження інноваційних екологічних технологій у сфері рециклінгу. Обґрунтовано необхідність інтеграції комплексних підходів до очищення газових викидів, що поєднують сучасні фільтраційні, каталітичні та біотехнологічні методи. Запропоновано напрями підвищення ефективності екологічної безпеки рециклінгових процесів, зокрема через цифровізацію систем контролю, впровадження принципів циркулярної економіки та оптимізацію технологічних режимів. Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення екологічної політики підприємств та підвищення ефективності управління викидами у галузі переробки пластикових матеріалів.

AGILE-МЕТОДОЛОГІЯ ЯК ЧИННИК ТРАНСФОРМАЦІЇ ПРОЄКТНОГО ТА ДОСЛІДНИЦЬКОГО МЕНЕДЖМЕНТУ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

ІГОР БЕЗВЕРХИЙ — пт, 20 лют 2026 00:00:00 +0200

У статті здійснено філософсько-методологічний аналіз Agile-методології як ключового чинника трансформації проєктного та дослідницького менеджменту в умовах цифрової трансформації та зростання рівня невизначеності. Метою дослідження є визначення ролі Agile‑методології у трансформації проєктного та дослідницького менеджменту та розробка рекомендацій щодо її ефективного застосування для підвищення результативності управління науковими та прикладними проєктами. Обґрунтовано, що Agile виходить за межі інструментального підходу до управління й постає як цілісна управлінська та світоглядна парадигма, орієнтована на адаптивність, ітеративність, самоорганізацію та створення цінності знань. Показано, що впровадження Agile-підходів у проєктній діяльності сприяє підвищенню гнучкості управлінських рішень, ефективності командної взаємодії та управління ризиками, тоді як у дослідницькому менеджменті активізує міждисциплінарність, відкриту науку та використання цифрових платформ і штучного інтелекту. Результати досліджень. Проаналізовано епістемологічні виміри Agile-методології як чинник трансформації проєктного та дослідницького менеджменту. Розкрито Agile-підходи як концептуальну платформу для трансформації проєктного та дослідницького менеджменту. Досліджено вплив Agile-підходів на ефективність управління проєктною та дослідницькою діяльністю в умовах цифрової трансформації. Обґрунтовано проєктну та дослідницьку діяльність як філософію розвитку та цілісну світоглядно-методологічну систему організації діяльності. Доведено, що Agile-методологія переосмислює природу проєктної та дослідницької діяльності, формуючи їх як філософію розвитку, засновану на безперервному навчанні, рефлексії та співтворчості. Зроблено висновок, що Agile-підходи створюють передумови для сталого, адаптивного та знаннєво орієнтованого розвитку організацій і наукових інституцій у цифрову епоху. В інноваційному вимірі Agile підвищує ефективність управління через ітеративність, швидкий зворотний зв’язок і колективне знання. У проєктній діяльності це забезпечує оперативне коригування рішень, мінімізацію ризиків та прискорення впровадження цифрових інновацій. У дослідницькій сфері Agile сприяє розвитку міждисциплінарності, відкритої науки та інтеграції цифрових платформ, що трансформує сам процес продукування наукового знання. Проєктна та дослідницька діяльність як філософія розвитку в сучасних умовах цифрової трансформації набуває статусу не лише управлінської практики, а цілісної світоглядно-методологічної концепції, що визначає спосіб мислення, дії та творення майбутнього

КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ ЯК КЛЮЧОВИЙ ДРАЙВЕР ТРАНСФОРМАЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

ВЯЧЕСЛАВ БІЛОГУБ , ВІТАЛІНА НІКІТЕНКО — чт, 12 лют 2026 00:00:00 +0200

У статті здійснено соціально-філософське осмислення ролі критичного мислення як ключового чинника трансформації організаційної культури в умовах зростаючої невизначеності, цифрових трансформацій та глобалізаційних змін. Організаційна культура розглядається як багатовимірний соціально-ціннісний феномен, що визначає способи інтерпретації реальності, прийняття управлінських рішень і формування колективних моделей поведінки в організаціях. Метою дослідження є комплексний аналіз взаємозв’язку критичного мислення та організаційної культури, а також обґрунтування їх ролі у формуванні адаптивних, рефлексивних та інноваційно орієнтованих організаційних систем. У статті проаналізовано класичні та сучасні теоретичні підходи до організаційної культури та критичного мислення, зокрема ідеї раціональності, комунікативної дії, влади знання та когнітивних практик, що дозволило виявити їхній концептуальний потенціал для пояснення трансформаційних процесів у сучасних організаціях. Визначено, що критичне мислення функціонує не лише як індивідуальна когнітивна здатність, але й як соціально вбудована практика, яка впливає на цінності, норми, комунікацію та інтерпретаційні моделі всередині організації. Виявлено та систематизовано ключові проблеми розвитку організаційної культури в умовах невизначеності, зокрема обмеженість рефлексивних практик, домінування ієрархічних моделей мислення, дефіцит відкритої комунікації та вплив цифрових середовищ на когнітивні процеси. Особлива увага приділена структурним елементам організаційної культури – базовим припущенням, цінностям, нормам, поведінковим практикам і символічним формам – у яких інтегрується критичне мислення як механізм переосмислення досвіду та формування нових управлінських підходів. Обґрунтовано, що розвиток культури критичного мислення сприяє формуванню організаційної стійкості, підвищенню якості прийняття рішень, розвитку інноваційності та зміцненню довіри в колективі. Запропоновано концептуальні підходи до інтеграції критичного мислення у ціннісні, нормативні, комунікативні та поведінкові компоненти організаційної культури, що забезпечують її трансформацію відповідно до викликів сучасності. Стаття поєднує соціально-філософський, управлінський та міждисциплінарний підходи, дозволяючи розглядати організаційну культуру як динамічну систему, у якій критичне мислення виступає не лише інструментом аналізу, але й фундаментом формування нових моделей взаємодії, інтерпретації та колективної дії. Соціально-філософські виміри досліджуваного феномену охоплюють когнітивний, етичний, комунікативний та поведінковий аспекти, що визначають здатність організацій до саморефлексії, адаптації та розвитку в умовах невизначеності.

ГУМАНІСТИЧНИЙ ВИМІР РОЗУМНОГО МІСТА У ПРОЦЕСАХ ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

МАРИНА ГРАМЧУК , ОКСАНА САЗОНОВА — нд, 22 лют 2026 00:00:00 +0200

У статті здійснено соціально-філософське осмислення феномену розумного міста крізь призму онтологічного та дискурсивного підходів у контексті повоєнної відбудови України. Розумне місто інтерпретується не лише як технологічна модель організації урбаністичного простору, а як особлива форма буття міста, що конструюється у взаємодії матеріальних інфраструктур, цифрових середовищ та соціальних практик. У цьому сенсі воно постає як онтологічно новий тип урбаністичної реальності, в якій змінюються способи присутності людини, структури взаємодії та механізми соціальної організації. Метою дослідження є виявлення онтологічних засад та дискурсивних практик формування розумного міста, а також аналіз його ролі як концептуального і практичного інструменту повоєнної реконструкції українського соціального простору. У статті досліджено, яким чином дискурс «розумного міста» функціонує як поле смислотворення, в межах якого формуються нові уявлення про місто, розвиток, безпеку, ефективність та якість життя. Проаналізовано трансформацію урбаністичного буття під впливом цифрових технологій, мережевих комунікацій та штучного інтелекту, що змінюють не лише функціональні характеристики міста, але й його символічні, нормативні та екзистенційні виміри. Обґрунтовано, що розумне місто як дискурсивний конструкт задає нові рамки інтерпретації відбудови, в яких технологічність поєднується з ідеями сталості, відкритості та участі. Особлива увага приділена аналізу ризиків редукції міського буття до технократичних моделей, що ігнорують гуманістичний вимір існування людини у місті. У цьому контексті підкреслюється необхідність переосмислення розумного міста як простору людського досвіду, комунікації та соціальної солідарності, а не лише як системи управління даними та інфраструктурами. Запропоновано підхід до розгляду розумного міста як багаторівневого феномену, що поєднує онтологічний, аксіологічний та дискурсивний виміри, які визначають напрями повоєнної трансформації українських міст. Доведено, що відбудова України потребує не лише фізичної реконструкції міського простору, а й переосмислення його смислових та ціннісних підвалин, у межах яких розумне місто постає як проєкт майбутнього, що інтегрує технології, суспільство та людину. Стаття формує теоретичне підґрунтя для подальшого дослідження розумного міста як соціально-філософського фено- мену, що відображає глибинні трансформації сучасної урбаністичної реальності в умовах посткризового розвитку.

ФІЛОСОФІЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ КРІЗЬ ПРИЗМУ МЕТОДОЛОГІЧНОЇ ЕКЛЕКТИКИ: ПОРІВНЯЛЬНО-АНАЛІТИЧНИЙ ВИМІР

ОЛЬГА КИВЛЮК — пт, 20 лют 2026 00:00:00 +0200

Використання штучного інтелекту (ШІ) на побутовому рівні, в освітніх, виробничих, соціально-правових і т.д. практиках, перестає бути лише технічним інструментом для пошуку інформації, генерування, представлення та обробки даних. ШІ перетворюється на вагомий чинник соціальних трансформацій, що впливає на комунікацію, управління, публічну сферу, виробництво знання, практики прийняття рішень, науково-дослідницьку діяльність та способи конструювання соціальної реальності. Проблематика ШІ у філософському вимірі набуває особливої як теоретичної так і практичної значущості, оскільки йдеться не тільки про масове використання технологічної інновації, а про зміну конструкту взаємодії людина – суспільство – техніка. Тобто необхідність філософського осмислення даної проблематики – очевидна, а звернення до методологічної еклектики є виправданим, адже саме такий підхід дає змогу уникнути однобічності, виявити евристичний потенціал різних філософських традицій і сформувати цілісне бачення ШІ в контексті сучасних соціальних змін. Неспинний розвиток ШІ як соціокультурного феномену, що потребує філософського осмислення та його практичне використання у всіх сферах людської життєдіяльності створює низку проблемних запитів щодо онтологічного статусу ШІ та методології його дослідження в межах гуманітаристики. У сучасному філософському дискурсі проблема ШІ розглядається через призму соціальної філософії, філософії науки і техніки, феноменології, етики тощо. Концептуальні підходи щодо осмислення ШІ розглядаються в роботах: А. Тюрінга, Дж. Серла, Е. Кларка, Д. Чалмерса, Г. Дрейфуса, Д. Айді, Л. Флоріді, Ю. Н. Харарі, Н. Бострома, Ш. Валлор, Б. Латура, М. Гайдеґґера, Ю. Габермаса, де акцентується увага лише на окремих аспектах проблеми. Це засвідчує необхідність порівняльно-аналітичного синтезу наявних підходів та підтверджує методологічну доцільність звернення до еклектизму як до впорядкованої дослідницької стратегії. Обґрунтування методологічної виправданості еклектичного підходу у філософії ШІ через порівняльно- аналітичний розгляд фундаментальних концепцій ШІ та виявлення їх евристичного потенціалу для цілісного осмислення взаємодії людини та ШІ. Констатуючи той факт, що ШІ є багатовимірним феноменом, який поєднує когнітивний, антропологічний, технократичний, соціально-філософський та етичний виміри. Показано, що порівняльно-аналітичний підхід зосереджується на проблемах інтелектуальності, мислення і симуляції розуму; феноменологічний – на трансформації людського досвіду й технічному посередництві; соціально-філософський вказує на зміні комунікативних практик, владних механізмів і статусу людини в алгоритмізованому суспільстві; а етичний концентрується на питаннях відповідальності, контролю та нормативного регулювання. Обґрунтовано, що методологічна еклектика у дослідженні ШІ є не довільним поєднанням різнорідних концепцій, а впорядкованою дослідницькою стратегією, яка дає змогу інтегрувати евристичні можливості різних підходів відповідно до складності самого об’єкта дослідження. Висновки. Філософія штучного інтелекту в сучасному науковому філософському дискурсі, закономірно, розвивається в умовах методологічної еклектики, оскільки окремі концептуальні підходи не забезпечує ґрунтовного пояснення цього феномена. Обґрунтовано, що методологічно впорядкована еклектика є виправданим механізмом порівняльно-аналітичного дослідження ШІ, оскільки сприяє цілісному розумінню його природи, функціоналу, впливу на людину та суспільство в контексті гуманітаристики.

ВИКОРИСТАННЯ ГЕНЕРАТИВНОГО ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ ПІД ЧАС ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ ЗМАГАНЬ ТА КОНКУРСІВ: ЕТИЧНІ АСПЕКТИ

ОЛЕКСАНДР КРИВОНОС, МИКОЛА КОЗЛОВЕЦЬ — пн, 02 лют 2026 00:00:00 +0200

Стрімкий розвиток технологій штучного інтелекту, їх широке впровадження в освітню практику суттєво трансформують традиційні підходи до навчання та науково-педагогічної діяльності. У статті здійснено системний аналіз етичних аспектів та педагогічних викликів, пов’язаних із впровадженням технологій генеративного штучного інтелекту (GenAI) в освітню практику та сферу інтелектуальних змагань. Досліджено трансформацію традиційних підходів до оцінювання результатів інтелектуальної діяльності, яка зумовлена появою інструментів, здатних до автономної генерації високоякісних текстів, коду та творчих рішень. Обґрунтовано, що неконтрольоване використання GenAI призводить до «кризи результату», де фінальний продукт відривається від реального когнітивного процесу учасника, нівелюючи принципи справедливості та меритократії. Особливу увагу приділено зміні ролі учасника конкурсу, яка трансформується від безпосереднього виконавця до куратора технологічного процесу та промпт-інженера. Висвітлено ризики когнітивного аутсорсингу, що загрожують атрофією навичок самостійного критичного мислення та підміною особистісних зусиль автоматизованими алгоритмічними прогнозами. У межах дослідження академічної доброчесності запропоновано диференціацію понять «технологічна допомога» та «замінювання мислення», а також висунуто тезу про обов’язкове декларування використання штучного інтелекту (ШІ) як нову етичну норму. На основі аналізу міжнародного досвіду виокремлено три стратегії регламентації: заборонну, регламентовану та AI-орієнтовану. Доведено, що ефективна педагогічна модель повинна базуватися на відмові від політики повної заборони на користь формування AI-грамотності та цифрової відповідальності. Пропонуються рекомендації щодо модернізації критеріїв оцінювання, які мають фокусуватися на автентичності завдань та верифікації когнітивного поступу учасника, а не лише на технічній досконалості представленого результату

МЕТААНАЛІЗ ФЕНОМЕНУ СВІДОМОСТІ ЛІДЕРА В УМОВАХ СУЧАСНИХ ЦИФРОВИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

МАКСИМ ЛЕПСЬКИЙ — нд, 15 лют 2026 00:00:00 +0200

У статті досліджуються теоретико-методологічні засади осмислення феномену свідомості лідера в умовах сучасних цифрових трансформацій та його значення для інтерпретації нових форм соціальної дії. Свідомість лідера концептуалізується як інтегративна когнітивно-смислотворча здатність, через яку здійснюються інтерпретація, ухвалення рішень і координація в соціотехнічному середовищі, що поєднує людські та цифрові елементи. Метою дослідження є визначення свідомості лідера як форми соціально-когнітивної медіації на перетині філософії свідомості, соціології дії, організаційної теорії та студій цифрового врядування. Методологія ґрунтується на міждисциплінарному підході, що інтегрує метааналіз наукової літератури з феноменологічною, герменевтичною, соціально-конструктивістською та когнітивно-системною перспективами. Така рамка дає змогу розглядати лідерство не лише як управлінську функцію, а як процес смислотворення в складних соціальних реальностях. Свідомість лідера постає як динамічна структура, сформована у взаємодії індивідів, організаційних практик і цифрових технологій, у межах якої розподілене знання інтегрується в узгоджену дію. У дослідженні виявлено зсув від раціонально-центричних моделей лідерства до мережевих і розподілених форм когнітивної координації, що засвідчує зростаючу потребу в інтерпретації інформаційних потоків, рефлексивності та узгодженні гетерогенних смислів у процесі цифровізації. Свідомість лідера виступає медіаційним механізмом, який поєднує технологічні можливості з людською відповідальністю в ухваленні рішень. Підсумовуючи, дослідження стверджує про необхідність переосмислення лідерства як феномену, розташованого на перетині технологічних змін, епістемологічної еволюції та трансформації людської суб'єктивності. Розуміння цього перетину є важливим для пояснення характеру лідерства у ХХІ столітті та для розробки теоретичних основ, здатних вирішувати виклики дедалі складніших цифрових суспільств. Отримані результати роблять внесок у сучасні дискусії щодо трансформації лідерства, цифрового врядування та переосмислення суб’єктності в мережевих суспільствах.

ГІБРИДНЕ ГЛОБАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

ОЛЕКСАНДР ПОЛІЩУК , ОЛЕНА ПОЛІЩУК — пн, 16 лют 2026 00:00:00 +0200

Дослідження теми гібридного глобального суспільства є актуальним, оскільки поєднання фізичних і цифрових реальностей трансформує соціальні, економічні та культурні процеси в умовах глобалізації та стрімкого розвитку штучного інтелекту. Метою дослідження є філософське осмислення феномену гібридного глобального суспільства в умовах цифрової трансформації, виявлення його онтологічних, соціокультурних та комунікативних вимірів, а також аналіз трансформації людини в напрямі формування цифрової (гібридної) особистості під впливом інформаційно-комунікативних технологій і штучного інтелекту. Здійснено філософський аналіз осмислення феномену гібридного глобального суспільства в умовах стрімкої цифрової трансформації. Обґрунтовано, що сучасний етап розвитку людської цивілізації характеризується розмиванням меж між фізичним, цифровим і біологічним вимірами людського буття, унаслідок чого глобалізація набуває гібридного характеру. Показано, що інформаційно-комунікативні технології та штучний інтелект перестають бути лише інструментами діяльності людини, а постають активними співтворцями соціальної, культурної й когнітивної реальності. Особливу увагу приділено аналізу становлення цифрової (гібридної) особистості, яка функціонує одночасно у реальному та віртуальному просторах і поєднує природні інтелектуальні здібності з можливостями технологічних систем. Розкрито трансформацію комунікативних практик, освіти та пізнавальних процесів під впливом штучного інтелекту, а також окреслено потенціал гібридних моделей навчання як відповіді на виклики епохи. На основі міждисциплінарного підходу проаналізовано суспільні, культурні та етичні наслідки цифровізації, зокрема проблеми ідентичності, приватності, інформаційного перевантаження та залежності від алгоритмів. Обґрунтовано, що майбутнє гібридного глобального суспільства залежить від здатності поєднати технологічний поступ із гуманістичними цінностями, етичною відповідальністю та збереженням людства. Зроблено висновок, що філософія гібридності є ключовим інструментом аналізу сучасних соціальних процесів, у яких гібридні форми буття, комунікації та культури стають новою нормою. Виходячи із проведеного дослідження, зазначимо, що феномен гібридного глобального суспільства означає глибоку трансформацію людської цивілізації, у якій технології перестають бути лише засобом і перетворюються на співтворця соціальної, культурної та когнітивної реальності. Взаємодія людини й штучного інтелекту, біотехнологій, цифрових мереж і сенсорних систем породжує нову форму буття – гібридну або цифрову особистість, здатну існувати одночасно у фізичному та віртуальному вимірах. Це спричиняє переосмислення ідентичності, приватності, свободи та відповідальності, змінює структуру освіти, праці й комунікації

СОЦІАЛЬНЕ ЗНАННЯ УКРАЇНИ В УМОВАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ПРОТИСТОЯННЯ

ВОЛОДИМИР СКВОРЕЦЬ — вт, 17 лют 2026 00:00:00 +0200

Сутність зумовленого російсько-українським протистоянням виклику полягає в здатності національної еліти знайти способи, засоби та шляхи збереження цілісності українського суспільства та відновлення територіальної цілісності України. Вітчизняні науковці доклали чимало зусиль у пошуку відповіді на цей історичний виклик, а тому важливо осмислити їхні найбільш вагомі здобутки в умовах російсько-українського проистояння. Значення цих творів зумовлене їхньою спрямованістю на виявлення стійкості та вразливості українського суспільства як соціальної системи. Метою статті є осмислення наукових досліджень соціальних змін в українському суспільстві в умовах російсько-українського протистояння, що відображають вплив соціальної стійкості та соціальної вразливості на процес його відтворення. Завдання статті: 1) огляд здобутків українських науковців у період після Євромайдану і до початку повномасштабної війни; 2) огляд здобутків вітчизняної науки з тематики протидії пандемії коронавірусу; 3) огляд наукових публікацій вітчизняних вчених в період повномасштабної російсько- української війни. Методологія. Аналітичний огляд стану розвитку соціального знання, що спирається на комплексний підхід до виявлення чинників, що посилюють чи послабляють стійкість або вразливість суспільства, та створює передумови для осмислення діалектичного взаємозв’язку стійкості та вразливості як важливої детермінанти, що визначає напрям руху суспільства. Результати дослідження відображені в характеристиці розвитку соціального знання України в умовах російсько-українського протистояння через призму впливу на стійкість і вразливість українського суспільства. Вчені виявили низку факторів вразливості суспільства: 1) відмінність соціально-політичних та соціокультурних орієнтацій більшості населення Донбасу і Галичини; 2) причиною збройного конфлікту на Донбасі стало знецінення людини праці: «населення східних регіонів під впливом російської пропаганди намагалось повернутися до «втраченого раю» радянської епохи, коли людина робітничої професії була значущою та шанованою»; 3) вирішальний вплив на розвиток подій на Сході мали антимодернізаційні процеси в Донбасі та Україні, що зумовили накопичення ризик-потенціалу; 4) розмови про «цивілізаційний вибір» України, що змусили вчених довести: «цивілізація» формується впродовж епохи і до неї неможливо застосувати поняття «вибір», а пошук оптимальної стратегії розвитку країни має спиратися на поняття «модернізація», яке позначає зміни спрямовані на зростання цивілізованості; 5) гібридна війна, розробка концепції якої сприяє виявленню факторів вразливості українського суспільства і слугує підґрунтям для розробки сучасної стратегії національної безпеки; 6) вплив ворожої пропаганди зумовлює необхідність концепції онтології війни і миру, в якій провідна роль належить світогляду, свідомості, ментальності у протистоянні викликам гібридної війни; 7) пандемія COVID-19, виявила нові вразливості: готовність держави і національної системи охорони здоров’я України протидіяти пандемії; 8) низький рівень довіри громадян України до своєї держави та її інститутів, який після початку війни було подолано; 9) недосконала модель національної безпеки України має бути змінена моделлю, яка ґрунтується на національній свідомості, єдності державної влади і громадян; 10) загроза втрати Україною кваліфікованої робочої сили є чинником, що визначає напрям руху суспільства; 11) погіршення умов життя більшості громадян та масове поширення збідніння загрожує зменшенням людського і трудового потенціалу країни. Практичне значення дослідження полягає в тому, що зроблено спробу узагальнення факторів, що зумовлюють вразливість українського суспільства в умовах російсько-українського протистояння.

ДОСВІД ІНТЕРКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ФІЛОСОФСЬКІЙ ПРОЗІ ДОБИ МОДЕРНУ

МАЙЯ ТРИНЯК — вт, 10 лют 2026 00:00:00 +0200

У статті досліджується досвід інтеркультурної комунікації в контексті української філософської прози доби модерну, як особливий культурно- філософський принцип діалогу культур. Автор розглядає українську літературу як простір взаємодії різних культурних кодів – національного, європейського, імперського, що формують складну систему смислових перетинів і напружень. Актуальність теми обґрунтовується умовами сучасного глобалізованого світу, де досвід інтеркультурної комунікації набуває онтологічного значення як форма співіснування та взаєморозуміння людей і культур. Метою статті є філософський аналіз досвіду інтеркультурної комунікації в українській філософській прозі доби модерну як форми діалогу культур і способу конституювання культурної ідентичності. Постановка завдання: дослідити інтеркультурну комунікацію як форму взаємодії життєсвітів, проаналізувати художній текст як інтерпретаційний простір діалогу культур. На основі методології герменевтики, феноменології та філософії життя розкрито інтеркультурність як процес взаємопроникнення життєсвітів, що виявляється у внутрішній структурі художнього тексту. Особлива увага приділяється ідеям Вільгельма Дільтея, Георга Зіммеля та Едмунда Гуссерля, які дозволяють осмислити прозу доби модерну як простір екзистенційної напруги між «своїм» і «чужим». У контексті концепції Дмитра Чижевського українська культура інтерпретується як частина європейського духовного простору, що розвивається через постійну інтеркультурну взаємодію та синтез стильових форм. Проаналізовано творчість Валер’яна Підмогильного та Віктора Домонтовича як репрезентативні моделі інтеркультурного досвіду, де особистість постає в ситуації культурного переходу, асиміляції та втрати цілісності. Інтеркультурна комунікація трактується не як гармонійний обмін, а як складний процес інтерпретації, перекладу та конструювання ідентичності. У висновках підкреслено, що філософська проза українського модерну відображає онтологічну умову культури, яка існує не лише у міжпросторі традиції та модерності, а центру й периферії, і дозволяє осмислити культуру як відкритий динамічний процес діалогу

НЕОТОТАЛІТАРИЗМ І ТРАНСФОРМАЦІЯ ДЕМОКРАТІЇ В СУЧАСНОМУ СВІТІ: КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ПОНЯТТЯ

ІРИНА УТЮЖ , ВІКТОРІЯ ДЕНИСЕНКО — пт, 13 лют 2026 00:00:00 +0200

В статті представлений соціально-філософський аналіз неототалітарних тенденцій в розвитку сучасної держави, пов’язаних з посиленням розвитку цифрової, технологічної та біотехнологічної складової в сучасній цивілізації, що надало політичній владі нові інструменти контролю над суспільством та індивідом. Ці тенденції сьогодні є однаково актуальними як для авторитарних держав, так і для класичних держав ліберальної демократії. Відсутність уніфікованого наукового визначення неототалітаризму і всестороннього аналізу причин становлення та особливостей цього типу соціально-політичної моделі обумовлює актуальність дослідження. На сьогодні в соціально-філософському дискурсі та в політології відсутнє уніфіковане розуміння дефініції «неототалітаризм». Цим терміном характеризують різні по своїй суті тенденції, починаючи від посилення авторитарної влади в Китаї та Росії до характеристики процесів глобалізації та ототожнення його з поняттям «неоколоніалізм». Це створює основу для непорозуміння, а тому потребує уточнення і теоретичного осмислення. Метою дослідження є теоретичне переосмислення і вивчення питань трансформації політичних режимів та соціально-філософський аналіз неототалітарних тенденцій в сучасному світі Завдання дослідження: 1) проаналізувати формування поняття «неототалітаризм» як предмету соціальної і політичної філософії; 2) визначити основні риси неототалітарної моделі. Концепція неототалітаризму має безперечно важливе практичне значення для політології та теоретичне для політичної філософії та інших політичних і соціальних наук. Вона дозволяє зрозуміти нові форми взаємовідносин між владою та індивідом, владою і суспільством в умовах технологічної та інформаційної революції, постінду- стріального суспільства і глобалізації. Висвітлює негативні зміни, що відбуваються в традиційно демократичних країнах. Відмінність ознак неототалітарної моделі від «класичного тоталітаризму» не робить її менш небезпечною. Дослідження цього явища є критично важливим для вироблення стратегій протидії загрозам свободи, прав людини, демократії в умовах руйнування системи міжнародної безпеки.

ФІЛОСОФІЯ САМОПІЗНАННЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ У КОНТЕКСТІ ЗАВДАНЬ EDTECH В ОСВІТІ

НАТАЛІЯ РАДІОНОВА — вт, 17 лют 2026 00:00:00 +0200

Анотація Статтю присвячено дослідженню ролі сучасних освітніх технологій та інструментів EdTech у сучасному освітньому середовищі, яке швидко змінюється під зростаючим впливом цифровізації. Доведено, що EdTech в освіті дозволяє підвищити ефективність традиційних методів навчання завдяки системам адаптивного та колективного навчання у цифрових лабораторіях. З цієї точки зору «EdTech освіта» органічно відтворює головні цілі суспільства 5.0. Доведено, що традиційні форми організації навчального процесу призводять до його формалізації та сприяють технократизму в освіті. Найбільш показова неефективність цієї системи виявляється саме у викладанні гуманітарних дисциплін, зокрема філософії, оскільки вона суперечить самій природі філософського знання. Визначено, як впровадження EdTech інструментів у навчальний процес може його оптимізувати, та які передбачувані ризики криє в собі тотальна цифровізація усіх сфер людського буття. Застосування методологічного потенціалу digital філософії дозволить критично проаналізувати не лише інструментальні аспекти цифровізації, але й її екзистенційні наслідки. Доведено, що цифровий гуманізм відкриває можливість переосмислення освітньо-виховних практик як таких, що мають сприяти гармонізації технологічного процесу Обґрунтовано, що EdTech в освіті це цілісна концепція осмислення освітнього висновок про не процесу та саморозгортання освітнього простору, де традиційні методи навчання доповнюються або замінюються технологічними інваріантами програмного забезпечення віртуального відтворення освітнього середовища завдяки digital освіті. Основну увагу приділено визначенню можливості використання евристичного потенціалу філософії самопізнання Г. Сковороди при розробці сучасних цифрових освітніх практик. Імператив «пізнай себе» задає глибинний вектор для фіксації та аналізу процесу мислення, а цифрові інструменти дають змогу створювати інтерактивні щоденники, концептуальні карти та уявні діалоги у динамічному форматі з використанням елементів гри. Зроблено висновок, про необхідність інтеграції філософських ідей Г. Сковороди у сучасні освітні практики як основи світоглядного та морально-етичного виховання, що сприятиме гармонійному розвитку особистості у цифровому суспільстві

ЛЕГКА АТЛЕТИКА ЯК МОДЕЛЬ СОЦІАЛЬНОЇ ТА КУЛЬТУРНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ: КОНЦЕПТИ, ЦІННОСТІ ТА ПАРАДИГМИ СУЧАСНОГО ВИКЛАДАННЯ

ВАСИЛЬ КЕВПАНИЧ, ВАСИЛЬ ШАРОДІ — пт, 20 лют 2026 00:00:00 +0200

У статті здійснено теоретичний аналіз легкої атлетики як універсальної педагогічної моделі соціальної та культурної інтеграції в умовах сучасної освіти і спорту. Легка атлетика як модель соціальної та культурної інтеграції набуває особливої актуальності в умовах глобалізаційних процесів, трансформації освітніх парадигм і зростання ролі фізичної культури як універсального соціокультурного феномена Метою даної статті є теоретичне осмислення легкої атлетики як моделі соціальної та культурної інтеграції, а також визначення її ціннісного, педагогічного та культурного потенціалу у сучасному освітньому середовищі. Аналіз наукових джерел свідчить, що проблема соціальної та культурної інтеграції через спорт має ґрунтовне теоретичне підґрунтя; легка атлетика розглядається дослідниками як універсальний і доступний засіб соціалізації; сучасні педагогічні концепції підкреслюють її ціннісний, гуманістичний та культурний потенціал. У статті визначено сучасні педагогічні парадигми викладання легкої атлетики, які дозволяють поєднати фізичний розвиток, виховання цінностей та міжкультурну взаємодію. Розкрито концептуальні засади викладання легкої атлетики крізь призму гуманістичної, компетентнісної та соціокультурної парадигм. Обґрунтовано ціннісний потенціал легкої атлетики як засобу формування морально-етичних якостей, толерантності, соціальної відповідальності та міжкультурної взаємодії спортсменів.. Доведено, що сучасне викладання легкої атлетики виходить за межі суто фізичної підготовки та постає як інтегративний педагогічний феномен, спрямований на цілісний розвиток особистості. Матеріали статті можуть бути використані у науково-дослідній діяльності, освітніх програмах з фізичного виховання та підготовці фахівців у сфері спорту. Значення досліджуваної теми полягає у можливості осмислення легкої атлетики як ефективного засобу соціалізації та культурної інтеграції в освітньому процесі. Проведене дослідження засвідчило, що легка атлетика в умовах сучасної освіти та спортивної підготовки виступає не лише засобом фізичного розвитку, а й багатовимірною педагогічною моделлю, здатною забезпечувати формування ціннісних орієнтацій, морально- етичних якостей та міжкультурної компетентності спортсменів

СОЦІАЛЬНО ВІДПОВІДАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМИ РЕСУРСАМИ У СПОРТИВНІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ

МОДЕСТА МІЛАШЮТЕ , РЕГІНА АНДРЮКАЙТЕНЕ — вт, 10 лют 2026 00:00:00 +0200

Останніми роками було визнано, що соціально відповідальне управління людськими ресурсами є одним із необхідних чинників для забезпечення сталості організації, добробуту її працівників та якості її діяльності. Aguinis i Glavas (2019) підкреслює, що «працівники є основною віссю соціальної відповідальності організації», оскільки саме політика управління персоналом сприяє етичному, справедливому та турботливому середовищу в компанії. Останні дослідження показали, що соціально відповідальні HR-практики пов'язані з високою залученістю працівників, кращим психологічним благополуччям і сильнішою організаційною культурою (Park, Newman & Kim, 2021). Соціально відповідальне управління людськими ресурсами стає не лише додатковою цінністю організації, а й необхідною передумовою сталого розвитку. Соціально відповідальний підхід до управління людськими ресурсами стає стратегічним інструментом для узгодження економічних, соціальних та організаційних цілей. Лі та ін. (2022) зазначають, що «правильно та етично прийняті рішення підвищують довіру працівників до організації», зменшуючи ймовірність вигорання та плинності кадрів. Сьогодні соціально відповідальне управління людськими ресурсами стає не лише додатковою цінністю організації, а й необхідною передумовою для довгострокової конкурентоспроможності та сталого розвитку. У швидких змінах у бізнесі та державному секторі організації стикаються з зростаючими очікуваннями працівників, тиском громадськості діяти етично та відповідально, а також з необхідністю забезпечити високу якість послуг чи продуктів. Тому соціально відповідальний підхід до управління людськими ресурсами стає стратегічним інструментом, що дозволяє узгоджувати економічні, соціальні та організаційні цілі. Соціально відповідальне управління людськими ресурсами є одним із ключових чинників, що визначають успіх організацій у сучасному середовищі. Такий підхід до управління важливий для організацій, які дотримуються етичних принципів, піклуються про працівників і сприяють створенню їхнього добробуту. Метою дослідження є визначення впливу та впровадження соціально відповідальних практик управління людськими ресурсами у спортивній організації. У спортивних організаціях їхнє значення зростає через збільшення навантаження та постійний контакт із молодими спортсменами та громадою, а також через вищий рівень професійної відповідальності. У таких випадках досвід працівників і сприйнята організаційна справедливість вважаються основою мотивації, лояльності та професійної стабільності. Соціально відповідальне управління людськими ресурсами у спортивному секторі – це складна сфера, яка поєднує принципи добробуту працівників, етики, сталого розвитку, трансформує існуючі бізнес-моделі та надає можливості для створення безпечного середовища та задоволеності працівників.

ПСИХОЛОГІЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ТА СПОРТУ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ТА ПРАКТИЧНІ ЗАСАДИ ДИСЦИПЛІНИ

ЕДУАРД СИВОХОП, НАТАЛІЯ СЕМАЛЬ, ВЛАДА БІЛОГУР — пт, 20 лют 2026 00:00:00 +0200

У статті розглядаються концептуальні та практичні засади дисципліни «Психологія фізичного виховання та спорту». Метою даної статті є аналіз сучасного стану концептуальних та практичних засад фізичного виховання та спорту та визначення невирішених аспектів цієї дисципліни, що потребують подальшого дослідження. Методологія дисципліни ґрунтується на: системному та діяльнісному підходах; особистісно орієнтованій парадигмі; аксіологічному підході (цінності здоров’я, самореалізації, досягнень); гуманістичній психології та ідеях саморозвитку особистості. Це дозволяє аналізувати фізичне виховання і спорт як простір психологічного зростання, соціалізації та формування життєвих стратегій.У центрі уваги авторів перебуває розкриття ключових психолого-педагогічних, мотиваційних та соціально-психологічних факторів, які впливають на ефективність фізичного виховання та спортивної діяльності, а також оцінка перспектив інтеграції цифрових технологій і новітніх інструментів психологічної підтримки у процес тренувань та навчання. Особлива увага приділяється аналізу наукових підходів до вивчення психічних процесів у контексті фізичної активності, мотивації спортсменів, емоційно-вольової регуляції та соціально-психологічної взаємодії у спортивних колективах. Окремо висвітлюються невирішені проблеми, пов’язані з індивідуальними психофізіологічними особливостями спортсменів, психологічним благополуччям та ефективністю командної взаємодії. Результати досліджень. Систематизовано наукові підходи до вивчення психології фізичного виховання та спорту та її поняттєво-категоріальний апарат. Проаналізовано невирішені проблеми, що стосуються індивідуальних психофізіологічних особливостей спортсменів, мотиваційних чинників, психічного благополуччя та соціально-психологічної взаємодії у колективах. Досліджено можливості застосування сучасних цифрових технологій та інноваційних методик, включаючи мобільні додатки, системи біозворотного зв’язку та VR-тренування, у психологічній підтримці фізичної активності. Зроблено висновок про необхідність розробки концепції інтегрованих, підходів до психологічного супроводу фізичного виховання та спортивної підготовки спортсменів

СЕНС ВОЛЕЙБОЛУ, АМПЛУА І КОМАНДНОГО ДУХУ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

НАДІЯ СТЕПЧУК, ОЛЬГА КРАВЧЕНКО — ср, 18 лют 2026 00:00:00 +0200

У статті розглядається значення волейболу як засобу комплексного розвитку особистості, акцентується увага на педагогічному та соціально-психологічному потенціалі ігрових амплуа та командного духу. Волейбол як вид спорту має важливе значення у формуванні та розвитку особистості, що зумовлює його високу актуальність у сучасному освітньому та соціальному просторі. Мета статті полягає в теоретичному обґрунтуванні ролі волейболу, ігрових амплуа та командного духу як взаємопов’язаних чинників розвитку особистості в умовах сучасного освітнього простору, а також у визначенні педагогічних можливостей їх цілеспрямованого використання у навчально-тренувальному процесі. У сучасних наукових дослідженнях волейбол розглядається як багатовимірний феномен, що поєднує фізичний, соціальний та особистісний виміри розвитку Аналізуються сучасні наукові підходи до фізичного, соціального та особистісного розвитку через волейбол, визначається роль амплуа у формуванні відповідальності, самодисципліни, лідерських якостей та здатності до адаптації в колективі. Особливе місце у волейболі займає командний дух, який є ключовим чинником успішної гри та важливим елементом особистісного становлення. Командний дух визначається як здатність гравців до співпраці, взаємопідтримки, довіри й спільної відповідальності. Особлива увага приділяється командному духу як чиннику згуртованості, ефективної взаємодії та психологічного благополуччя учасників. Особливої наукової уваги потребує проблема осмислення амплуа волейболістів не лише як функціонального розподілу ігрових дій, а як чинника особистісного самовизначення. У роботі виділено невирішені наукові проблеми, визначено мету та завдання дослідження, окреслено методологію, що включає аналіз літератури, педагогічне спостереження та рефлексивні методи. Результати до слідження. Проаналізовано сучасні наукові підходи до розуміння волейболу як засобу фізичного, соціального та особистісного розвитку. Розкрито зміст і педагогічне значення ігрових амплуа у волейболі в контексті формування індивідуальних та соціально значущих якостей особистості. Обґрунтовано роль командного духу як ключового чинника згуртованості команди та особистісного зростання учасників волейбольної діяльності. Визначено педагогічні умови та інноваційні підходи до інтеграції волейболу, амплуа і командної взаємодії у процес розвитку особистості. Матеріали статті можуть бути використані у фізичному вихованні, спортивній педагогіці та психології спорту для цілеспрямованого розвитку особистості через волейбол

ФУТБОЛ ЯК МОДЕЛЬ СОЦІАЛЬНОЇ ДИНАМІКИ У СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ: ФІЛОСОФСЬКІ СТРАТЕГІЇ ТА ПРИНЦИПИ КОМАНДНОЇ РОБОТИ ТА АДАПТАЦІЇ

МИХАЙЛО ШКІРТА — ср, 18 лют 2026 00:00:00 +0200

У статті розглядається футбол як модель соціальної динаміки у сучасному суспільстві, з акцентом на філософські стратегії та принципи командної роботи та адаптації. З філософської точки зору футбол можна трактувати як мікромодель суспільства, у якій концентровано відображені базові принципи соціального буття. Метою даної статті є аналіз футболу як моделі соціальної динаміки у сучасному суспільстві та визначення його потенціалу для осмислення колективної взаємодії, адаптивних процесів і морально-етичних принципів командної роботи. У сучасних гуманітарних і соціальних науках футбол дедалі частіше розглядають не лише як спортивну дисципліну, а як складний соціальний феномен, що відображає динаміку суспільних процесів, механізми колективної дії та адаптації. Методологічні засади такого підходу закладені в соціології спорту, філософії культури та теорії соціальних систем. Саме тому його аналіз дозволяє глибше зрозуміти механізми соціальної інтеграції, формування колективної ідентичності та динаміку змін у сучасному світі. Результати досліджень. Проаналізовано наукові підходи до футболу як соціального феномену та визначено ключові соціальні та культурні аспекти командної взаємодії. Виявлено механізми адаптивності та emergent behavior у командній грі футболу та їх роль у формуванні колективної динаміки. Розкрито морально-етичні та комунікативні аспекти командної роботи у футболі та її вплив на ефективність взаємодії в колективі. Оцінено прикладне значення концепції футболу як моделі соціальної динаміки з врахуванням механізмів групової координації та управління конфліктами. У статті аналізу піддаються морально-етичні та комунікативні аспекти взаємодії гравців, механізми групової координації та управління конфліктами, що визначають ефективність колективу. Особлива увага приділяється інтеграції сучасних технологій для аналізу командної взаємодії та підвищення продуктивності. Стаття висвітлює перспективи подальших розвідок у сфері соціальної психології спорту, міжкультурних команд та застосування спортивних моделей у навчанні та розвитку соціальних навичок.

ЄДИНОБОРСТВА ЯК КОМПЛЕКСНИЙ ЗАСІБ ВСЕБІЧНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ: СИНТЕЗ ФІЗИЧНОГО, ПСИХОЛОГІЧНОГО ТА ДУХОВНОГО ВИМІРІВ

ОЛЕКСАНДР ТИМОЧКО, ІНЕССА РЕБАР — чт, 19 лют 2026 00:00:00 +0200

У статті здійснено теоретичний аналіз єдиноборств як ефективного інструменту всебічного розвитку особистості, які виступають не лише як спортивна дисципліна, а й як філософія життя, яка інтегрує фізичний, психологічний та духовний виміри розвитку особистості. Мета статті полягає у вивченні єдиноборств як інструменту всебічного розвитку особистості та обґрунтуванні інтеграції фізичного, психологічного та духовного вимірів у навчально-тренувальному процесі. Аналіз останніх публікацій демонструє, що наукові дослідження проблеми єдиноборств як засобу розвитку особистості базуються на: комплексному вивченні фізичних тренувань і їхнього впливу на фізичні здібності спортсменів; узгодженні фізичної та психологічної підготовки у тренувальному процесі; розгляді морально ціннісних і духовних аспектів бойових мистецтв як чинника формування особистісних якостей У філософському вимірі єдиноборства постають як практика цілісного формування особистості, де тіло розглядається не як інструмент, відокремлений від свідомості, а як її невід’ємне продовження. Єдиноборства можна інтерпретувати як універсальний засіб гармонійного розвитку особистості, що поєднує тілесну активність, психічну рівновагу та духовний сенс. Результати дослідження, Здійснено науковий дискурс фізичного розвитку особистості через практику єдиноборств. Розкрито психологічний вплив тренувального процесу на формування стресостійкості, самоконтролю та емоційної регуляції. Досліджено духовний розвиток та формування морально- етичних цінностей у процесі занять єдиноборствами.. З’ясовано моделювання інтегрованого впливу фізичного, психологічного та духовного вимірів на всебічний розвиток особистості. У статті доведено доцільність розгляду єдиноборств не лише як виду спортивної діяльності, а як інтегративної педагогічної практики, що поєднує фізичний, психологічний та духовний виміри розвитку людини.. Визначено, що систематичні заняття єдиноборствами сприяють гармонійному фізичному розвитку, розвитку вольових якостей і внутрішньої дисципліни, а також формуванню усвідомленого ставлення до власного тіла та поведінки. Зроблено висновок, що єдиноборства мають значний потенціал у сучасній системі фізичного виховання як засіб інтеграції тілесного, психічного та духовного складників особистісного розвитку.