Humanities Studies

ДИЗАЙН І КУЛЬТУРНИЙ ПРОФІЛЬ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ НА СЛОБОЖАНЩИНІ ХІХ СТ.: ДО ПРОБЛЕМИ РОЗРІЗНЕННЯ КУЛЬТУРНИХ І ПОЛІТИЧНИХ КОРДОНІВ

НАТАЛІЯ РАДІОНОВА — пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено дослідженню специфіки структурування освітнього простору на Слобожанщині ХІХ століття у контексті сучасних викликів українській системі освіти та її вразливості в наслідок розмивання культурних і політичних меж національного освітнього простору. Такий ракурс дає змогу глибше визначити роль освіти не лише як механізму трансляції знання та формування культурних цінностей, а в першу чергу, як інституційно-нормативного і символічного простору перетину культурних і політичних кордонів. Звернення до досвіду Слобожанщини ХІХ століття дозволяє вибудувати певні аналогії у відповіді на питання: якою мірою освіта здатна конструювати, деконструювати або трансформувати культурні і політичні межі держави. У статті застосовано комплексу методологічну програму, яка передбачає поєднання діалектико-синтетичного методу з методом історичної компаративістики та феноменологічно-топологічного аналізу у поєднанні з методологічним потенціалом подвійної герменевтики, а також структурно-функціональний підхід. Це дозволяє визначити тенденції трансформації та накладання свого/чужого освітнього і культурного досвіду в межах локально-регіонально окресленого слобожанського освітнього простору. З’ясовано, що історичний досвід «м’якого» розширення кордонів слобожанської регіональної субкультури, що відіграло важливу роль у визначенні освітньо-культурного профілю даного регіону як мультикультурного з акцентом на національно-етнічній унікальності, значно сприятиме розумінню специфіки сучасних націотворчих процесів, які в умовах війни набувають стратегічного значення. У цьому контексті особливого значення набувають комунікативні практики, як стратегічний ресурс недопущення втрати державою молоді, що опинилася в умовах вимушеної освітньої мобільності. У статті зроблені узагальнення, що історико-філософський аналіз динаміки освітнього простору, виразно доводить значущість локальних традицій і культурних практик українського народу у змістовному наповненні освіти, що дозволить сформувати у здобувачів освіти здатність до культурної саморепрезентації та усвідомленої участі у націотворчих процесах.

ПРОБЛЕМИ ТА ВИКЛИКИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ДИКОЇ ПРИРОДИ НА ПРИКЛАДІ ЛИТВИ

ДАЛЯ ПЕРКУМЕНЕ, АУРЕЛІЯ СМІЛГІНІТЕ- БАЛІНСКЕНЕ — пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

Актуальність теми. Повсякденна діяльність людини, така як урбанізація, вирубка лісів, промисловий розвиток та інші сільськогосподарські практики, часто прямо чи опосередковано впливають на умови життя та популяції диких тварин. Вплив людини на дику природу може мати негативні наслідки різними способами, наприклад, змінюючи природні зони на користь сільського господарства або урбанізованих територій, дика природа може втратити свої середовища існування, що спричиняє забруднення навколишнього середовища, що може негативно впливати на здоров'я та умови життя диких тварин, а зміна клімату може змінити умови їхнього середовища існування, можливості постачання їжі та шляхи міграції. Втручання людини часто проявляється у формі полювання або незаконної торгівлі дикими тваринами. Інтенсивність такої діяльності може мати винятково шкідливий вплив на багато видів, загрожуючи їхньому виживанню. Ці випадки визначають актуальність теми, оскільки захист дикої природи необхідний для збереження біорізноманіття та балансу екосистем. Постановка задачі. По-перше, проблема полювання на диких тварин, що проявляється у проведенні діяльності без необхідних дозволів або з порушенням правил полювання та встановлених обмежень. Полювання на диких тварин є серйозною проблемою, оскільки ця діяльність може негативно впливати на популяції диких тварин та їхні екосистеми. Незаконне полювання без необхідних дозволів або з порушенням правил полювання та обмежень може призвести до надмірної смертності диких тварин, що може зашкодити їхнім популяціям. Іншим пов'язаним аспектом є неконтрольована практика полювання. Незаконне полювання або надмірна квота тварин, на яких дозволено полювати, може призвести до зменшення їх популяцій або навіть до зникнення. По-друге, проблема неправильної практики рибальства. Однією з проблем, пов'язаних з неправильною практикою рибальства, є травмування або вбивство диких тварин під час риболовлі. У деяких випадках рибальство може пошкодити або навіть зруйнувати морське дно, знищити середовища існування, джерела їжі та місця гніздування диких тварин, тому необхідно вжити заходів для обмеження неналежної практики рибальства та забезпечення належного захисту дикої природи. Задачі дослідження. Розкрити поняття дикої природи та її охорони, визначити поняття дикої тварини та обговорити окремі її види; оцінити правове регулювання використання та охорони ресурсів дикої природи; проаналізувати проблеми використання та охорони ресурсів дикої природи в судовій практиці. Методологія. У статті було використано такі методи дослідження: аналіз документів, системний аналіз, абстракція, логіко-аналітичний та лінгвістичний. Метод аналізу документів застосовується для збору та вивчення наукових, правових документів та судової практики, пов'язаних із захистом диких тварин. Застосовуючи метод системного аналізу в контексті захисту диких тварин, оцінюється їхня складна взаємодія з навколишнім середовищем, а також визначаються труднощі, що виникають під час реалізації захисту цих тварин. Метод абстракції застосовується для виділення захисту диких тварин із сукупності інституту охорони навколишнього середовища та його розгляду як окремого об'єкта. Логіко-аналітичний метод застосовується для аналізу та структурування факторів, що впливають на популяції диких тварин та їх середовища існування.

ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРІВ ПРО ПОЖЕРТВУВАННЯ: ДОСВІД ЛИТВИ

ДАЛЯ ПЕРКУМЕНЕ, ІНЕСА БАГУЖЕНЕ — пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

Актуальність теми. На актуальність теми також впливають аспекти встановлення принципу безоплатності договору дарування, оскільки згідно з цим принципом договір може бути визнаний договором дарування лише за умови, що договір є безоплатним, тобто дарувальник не має жодних зустрічних зобов'язань перед дарувальником. У випадку, коли сторони домовляються про виплату винагороди за дарування, це вважається фіктивною угодою. З іншого боку, при оцінці обставин, чи було наміром надати майно чи майнові права безоплатно, важливо встановити мотиви дарування, оскільки дарування, як і будь-який інший правовий акт, має бути мотивованим, а обставини, що розкривають мотиви надання дарунку, можуть розглядатися як доказові факти для підтвердження справжньої волі сторони, яка уклала договір дарування. У випадку, коли мотиви укладення договору дарування не встановлені, виникають обґрунтовані сумніви щодо справжньої волі дарувальника (Відділ цивільних справ Верховного Суду Литовської Республіки..., 2010). Постановка задачі. Договір дарування – один із видів цивільно-правових договорів, що характеризується безоплатністю та добровільністю волевиявлення дарувальника (Perkumiene et al., 2021). Однак на практиці застосування цього інституту викликає низку правових питань. Хоча закон чітко визначає сутність договору дарування, виникають сумніви щодо відповідності деяких його форм, особливо договорів з умовами, цьому поняттю. Такі договори часто містять елементи взаємних зобов'язань, тому їх не завжди можна класифікувати як справжні договори дарування. Проблемні ситуації виникають і при оцінці підстав для визнання договору дарування недійсним (Babic, 2024). Вирішуючи спори щодо дій, що суперечать добрим моральним нормам, суди спираються на різні критерії, але їх застосування на практиці не є цілком однаковим. Подібні невизначеності виникають і у правовідносинах щодо підтримки та благодійності. Оскільки обов'язок надання підтримки не є обов'язковим, часто виникають спори щодо використання наданої або незаконно отриманої підтримки та повернення невикористаних коштів. Отже, основна проблема, що розглядається в цьому дослідженні, полягає в тому, що правове регулювання договорів дарування в Литві не є достатньо чітким та послідовним, а суперечності, що виникають у його практичному застосуванні, викликають сумніви щодо визначеності та правової визначеності правовідносин. Задачі дослідження. Проаналізувати аспекти правового регулювання договору дарування, визначивши основні проблеми правового регулювання та застосування. Методологія. Були застосовані такі методи наукового дослідження: системний аналіз, аналіз документів, порівняльний, логіко-аналітичний метод та методи узагальнення.

ІННОВАЦІЙНІ ЦИФРОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ДРАЙВЕР ТРАНСФОРМАЦІЇ СИСТЕМИ СУЧАСНОГО СПОРТИВНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

ЕДУАРД СИВОХОП, НАТАЛІЯ СЕМАЛЬ, ВЛАДА БІЛОГУР — пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено роль інноваційних цифрових технологій як ключового драйвера трансформації сучасного спортивного менеджменту. Метою статті є комплексний аналіз впливу інноваційних цифрових технологій на трансформацію системи сучасного спортивного менеджменту та визначення їхнього потенціалу для підвищення ефективності управління спортивними організаціями, підготовки спортсменів і взаємодії з аудиторією. Задання дослідження: 1) дослідити сучасні інноваційні цифрові технології у спортивному менеджменті, цифрових платформ управління спортивними організаціями; 2) виявити вплив цифрових технологій на ефективність спортивного менеджменту, включно з оптимізацією процесів управління, підвищенням результативності спортсменів; 3) проаналізувати зарубіжний досвід впровадження цифрових інновацій у спорті з метою виявлення практик, що можуть бути адаптовані в Україні; 4) визначити перспективи та рекомендації щодо інтеграції цифрових технологій у систему сучасного спортивного менеджменту. Розглянуто основні тенденції цифровізації спортивних організацій, включно з використанням аналітики великих даних, систем управління ефективністю спортсменів, платформ для комунікації та маркетингу, а також інструментів для підвищення комерційної привабливості команд і заходів. Виділено позитивний вплив цифрових рішень на оптимізацію управлінських процесів, підвищення результативності спортсменів та конкурентоспроможності спортивних організацій. Наведено перспективи впровадження новітніх технологій у спортивний менеджмент та рекомендації щодо підвищення ефективності їх інтеграції. Стаття буде корисною для фахівців із спортивного менеджменту, аналітиків цифрових технологій та дослідників у сфері інноваційного розвитку спорту. Зроблено висновок, що інтеграція цифрових технологій у систему спортивного менеджменту створює умови для підвищення конкурентоспроможності спортивних організацій, ефективного управління ресурсами та розвитку інноваційних моделей взаємодії зі спортсменами, тренерами та вболівальниками. Перспективи цифровізації свідчать про те, що сучасний спортивний менеджмент у найближчі роки трансформується в інтегровану систему, здатну швидко адаптуватися до технологічних змін і забезпечувати стійкий розвиток галузі.

ОЛІМПІЙСЬКИЙ РУХ ЯК ГЛОБАЛЬНИЙ СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН: ВПЛИВ ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГОР НА МІЖНАРОДНИЙ ДІАЛОГ, МИР ТА МІЖКУЛЬТУРНУ КОМУНІКАЦІЮ

НАТАЛІЯ СЕМАЛЬ, НАДІЯ СТЕПЧУК — пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена комплексному соціокультурному аналізу Олімпійського руху як глобального феномена та його впливу на міжнародний діалог, утвердження ідеї миру й розвиток міжкультурної комунікації в умовах сучасних цивілізаційних трансформацій .Метою статті є комплексний соціокультурний аналіз Олімпійського руху як глобального феномена та виявлення його впливу на формування міжнародного діалогу, утвердження ідеї миру й розвиток міжкультурної комунікації в умовах сучасних цивілізаційних трансформацій. У статті розглядаються теоретичні та практичні засади дисципліни «Олімпійський рух. Історія фізичної культури та спорту», обґрунтовуються методологічні підходи до вивчення Олімпійського руху як соціокультурного явища, аналізуються філософсько-ціннісні засади олімпізму та їхній вплив на гуманістичну парадигму сучасного спорту. Особлива увага приділяється значенню Олімпійських ігор як інструменту міжнародного діалогу й «м’якої сили», а також миротворчому потенціалу руху, зокрема концепції олімпійського перемир’я. Розглядаються механізми міжкультурної комунікації через символи, ритуали, культурні практики та медіапростір, а також основні виклики й суперечності розвитку Олімпійського руху в умовах глобалізації та цифровізації. Реалізація поставлених завдань дозволяє сформувати цілісне уявлення про Олімпійський рух як важливий соціокультурний чинник зміцнення міжнародного порозуміння та культури миру. Цифрові технології відіграють ключову роль у трансформації Олімпійських ігор, розширюючи можливості трансляцій, аналітики, взаємодії з глядачами та розвитку «Smart Stadiums». Водночас вони створюють ризики кібербезпеки, поширення дезінформації та технологічної нерівності між спортсменами і країнами. Зроблено висновок що, Олімпійський рух у сучасному світі є не лише спортивним явищем, а й складним соціокультурним феноменом, що поєднує в собі гуманістичні ідеали, миротворчу місію та комунікативний потенціал. Через спорт він формує глобальний простір діалогу, сприяє зміцненню миру та розвитку міжкультурної взаємодії, виступаючи важливим чинником цивілізаційного розвитку людства. Комплексне управління цифровим середовищем, включно з кібербезпекою, прозорим використанням даних та цифровою аналітикою, є необхідною умовою для сталого розвитку Олімпійського руху в XXI столітті.

ЦИФРОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ ДІАЛОГУ ВЛАДИ ТА БІЗНЕСУ ВІД СЕРВІСНОЇ ДЕРЖАВИ ДО GOVTECH-ПАРТНЕРСТВА

пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті цифровізацію публічного управління розглянуто як системний трансформаційний процес, що змінює логіку функціонування держави, механізми ухвалення управлінських рішень та форми взаємодії з ключовими стейкхолдерами, зокрема бізнесом. Обґрунтовано, що одним із пріоритетних завдань цифрової трансформації є підвищення ефективності державної діяльності та формування конструктивного цифрового діалогу між владою і бізнесом. Доведено, що впровадження цифрових та інформаційно-комунікаційних технологій створює передумови для якісного виконання управлінських функцій, розвитку інноваційних підходів до розв’язання суспільно значущих проблем і трансформації моделей взаємодії між державою, бізнесом та громадянським суспільством. Встановлено, що інтенсивний розвиток цифрових сервісів формує підґрунтя для переходу від сервісно-орієнтованої моделі публічного управління до GovTech-партнерства, у межах якого бізнес залучається до спільної розробки цифрових управлінських рішень. Проаналізовано наукові підходи до цифровізації публічного управління та їх вплив на трансформацію взаємодії влади і бізнесу, що дало змогу виокремити ключові результати цього процесу: зниження транзакційних витрат, підвищення прозорості та довіри, розвиток механізмів спільного створення (co-creation) цифрових рішень, а також інституційну адаптацію держави до умов цифрової економіки. Розкрито зміст і співвідношення понять «сервісна держава», «цифрова держава» та «GovTech-партнерство», які перебувають у відносинах еволюційної наступності та відображають перехід від традиційних до партнерських форм публічного управління. Зроблено висновок, що цифрова трансформація діалогу між владою та бізнесом полягає у переході від односторонньої сервісної комунікації до інституціоналізованого цифрового партнерства, орієнтованого на спільне створення публічної цінності. Таким чином, цифрова трансформація діалогу влади та бізнесу реалізується через поєднання інституційних і управлінських механізмів, спрямованих на платформізацію взаємодії, регуляторну адаптацію, співтворення та зміну управлінських ролей. У результаті відбувається перехід від сервісної моделі комунікації до GovTech-партнерства, у межах якого цифрові технології стають не лише інструментом надання послуг, а основою сталого стратегічного діалогу між державою та бізнесом.

ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ ПЛАТФОРМ BUSINESS INTELLIGENCE (BI) ДЛЯ КЕРУВАННЯ РОЗРОБКОЮ ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ У МІЖДИСЦИПЛІНАРНОМУ НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ

ІГОР БЕЗВЕРХИЙ — пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

Умови цифрової трансформації та зростання складності програмних продуктів зумовлюють потребу у використанні сучасних платформ бізнес-аналітики для підвищення прозорості, керованості та прогнозованості процесів розробки програмного забезпечення. BI-платформи забезпечують інтеграцію даних, оперативний моніторинг показників ефективності та підтримку управлінських рішень на всіх етапах життєвого циклу ПЗ. .Метою дослідження є визначення найефективніших способів використання BI-платформ для підтримки процесів розробки програмного забезпечення, а також аналіз їхніх можливостей для підвищення прозорості та обґрунтованості управлінських рішень. У статті розглянуто теоретичні, концептуальні та практичні аспекти використання сучасних платформ бізнес-аналітики (Business Intelligence, BI) для підвищення ефективності управління розробкою програмного забезпечення (ПЗ). Проаналізовано особливості BI-рішень Power BI, Tableau, Qlik Sense, Looker та Domo, визначено їхню роль у моніторингу ключових показників ефективності (KPI) та підтримці прийняття управлінських рішень. Особливу увагу приділено порівняльному аналізу функціональних можливостей платформ і специфіці їх використання в Agile- та DevOps-середовищах. Результати дослідження свідчать про те, що BI-інструменти сприяють скороченню часу на звітність, підвищенню прозорості процесів розробки та поліпшенню контролю за якістю програмних продуктів.. Проаналізовано можливості інтеграції BI-платформ із системами керування проєктами та розробкою ПЗ (DevOps, Agile, Scrum), а також використання даних у реальному часі для моніторингу продуктивності, якості коду та ризиків проєкту. Особливу увагу приділено застосуванню аналітики для прогнозування термінів виконання, виявлення вузьких місць у процесі розробки та підтримки стратегічного планування. Обґрунтовано, що впровадження сучасних платформ бізнес-аналітики сприяє підвищенню гнучкості управління, зниженню витрат та покращенню якості програмного забезпечення в умовах зростаючої складності цифрових продуктів. Результати дослідження можуть бути використані ІТ-компаніями та керівниками проєктів для оптимізації планування, контролю ресурсів, управління ризиками й підвищення якості програмних продуктів шляхом впровадження інструментів бізнес-аналітики в процеси розробки ПЗ

ВПЛИВ КОНТЕНТУ, СТВОРЕНОГО КОРИСТУВАЧАМИ В СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ, НА ВИБІР ТУРИСТИЧНОЇ ДЕСТИНАЦІЇ

КРІСТІНА МЕЙЕРИТЄ-НАРКЕВІЧЄНЕ, АРНАС РІМДЕЙКА, ГАЛИНА ГАРБАР — пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано значення контенту, створеного користувачами (UGC), та його вплив на сучасні процеси прийняття туристичних рішень у середовищі соціальних мереж. Актуальність дослідження ґрунтується на швидких змінах у туристичній індустрії, де соціальні мережі стають не лише засобом поширення інформації, а й потужним інструментом формування іміджу туристичного напряму, споживчих очікувань та цінності самої дестинації. Враховуючи те, що сучасні мандрівники дедалі частіше покладаються на реальний досвід споживачів, автентичні відгуки та візуальні рекомендації, вивчення UGC стає невід’ємною складовою науки про туризм та аналізу поведінки споживачів. Метою цього дослідження є визначення того, як контент, створений користувачами в соціальних мережах, впливає на рішення туристів під час вибору напрямку подорожі. Для досягнення цієї мети були поставлені завдання: уточнити форми та характеристики UGC, визначити чинники, що визначають його надійність, та проаналізувати вплив UGC на процес прийняття рішень. Методологія. Для реалізації мети дослідження було проведено кількісне дослідження, що поєднувало огляд літератури та анкетне опитування. Ці методи дали змогу оцінити як теоретичні концепції UGC, так і його емпіричні прояви та вплив на прийняття рішень щодо подорожей. Анкету було розроблено для оцінки обізнаності респондентів щодо UGC, характеру його використання й оцінювання, а також сприйманого впливу на вибір туристичної дестинації. Для аналізу зібраних даних було застосовано описову статистику. Результати. Отримані дані свідчать, що контент, створений користувачами, має подвійний вплив на мандрівників – інформаційний та емоційний. Респонденти наголошували на важливості автентичної інформації, яка, на їхню думку, часто є більш надійною, ніж традиційна реклама. Встановлено, що позитивні візуальні історії та особистий досвід можуть стимулювати появу нових ідей для подорожей або коригування запланованих маршрутів. Водночас негативні відгуки можуть мати стримувальний ефект і навіть спричинити відмову від поїздки. Основні висновки. Результати показують, що UGC функціонує як значущий каталізатор прийняття рішень, забезпечуючи мандрівників не лише інформацією, а й емоційною основою для оцінки туристичного напрямку. Дослідження робить внесок у глибше розуміння ролі соціальних мереж у туристичному секторі та підкреслює необхідність для туристичних організацій стратегічно управляти своїм цифровим іміджем у динамічному медіапросторі.

ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРАКТИКИ УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ: ІННОВАЦІЇ ТА СТАЛИЙ РОЗВИТОК

НАТАЛЯ МЕТЕЛЕНКО, ВАЛЕНТИНА ВОРОНКОВА, ВІКТОРІЯ ОГЛОБЛІНА, РЕГІНА АНДРЮКАЙТЕНЕ — пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано європейські практики управління відходами в контексті інновацій та сталого розвитку. Метою статті є комплексний аналіз європейських практик управління відходами в контексті інновацій та сталого розвитку з метою виявлення концептуальних засад, ефективних управлінських механізмів і можливостей їх адаптації до національних умов у процесі трансформації екологічної політики. Ключовими концептами виступають: ієрархія управління відходами (запобігання, повторне використання, переробка, утилізація); принцип розширеної відповідальності виробника; інноваційні екологічні технології; екологічне врядування та участь громадськості; сталий розвиток як довгострокова стратегія. Європейські практики управління відходами концептуалізуються як модель екологічної трансформації, що сприяє економічному зростанню, збереженню природних ресурсів та формуванню екологічно свідомої особистості. Розкрито ключові підходи Європейського Союзу до формування циркулярної економіки, зокрема ієрархію поводження з відходами, принципи розширеної відповідальності виробника, цифровізацію систем моніторингу та впровадження екологічних інновацій. Особливу увагу приділено ролі державної політики, муніципального управління та участі громадян у забезпеченні ефективного управління відходами. Досліджено вплив інноваційних технологій на зменшення екологічних ризиків і підвищення ресурсоефективності. Узагальнено європейський досвід як орієнтир для впровадження сталих моделей управління відходами в країнах, що перебувають у процесі трансформації. Управління відходами розглядається не лише як технічний процес, а як соціально-економічна та ціннісна система, спрямована на гармонізацію взаємодії між суспільством, економікою та природою. Таким чином, напрями удосконалення управління відходами в Україні повинні враховувати європейські принципи ієрархії поводження з відходами, розвиток інфраструктури переробки, впровадження економічних інструментів, підвищення ролі виробників і громадян, а також інтеграцію цілей сталого розвитку у національну політику. Це забезпечить не лише екологічну безпеку, а й суттєвий внесок у сталий розвиток та економічну трансформацію країни відповідно до європейських стандартів, ефективності муніципальних систем поводження з відходами та їх вплив на циркулярну економіку.

АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВАНТАЖНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ ТА МОЖЛИВОСТЕЙ ЇХ ПОКРАЩЕННЯ

АЙДАНАС ПЕРКУМАС, РУСНЕ МІЛЯУСКАЙТЕ — пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

Актуальність теми. У сучасному світі логістичний сектор є одним з найважливіших компонентів сучасної економіки, який забезпечує безперебійне переміщення товарів як на міжнародному, так і на місцевому рівнях. Для забезпечення операційних результатів та конкурентоспроможності на ринку варто враховувати ефективний процес перевезення вантажів. Надзвичайно висока конкуренція в транспортному секторі змушує компанії досягати кращих та ефективніших результатів і шукати шляхи оптимізації операцій, покращення процесу перевезення вантажів та зниження витрат. За словами Гжелаковського (2025), транспортний сектор у Європейському Союзі переживає трансформацію – компанії заохочуються до скорочення викидів, пошуку більш ефективних рішень у відповідь на геополітичні, енергетичні та ринкові виклики, а також впровадження передових технологій. Лю та ін. (2024) наголошують, що сталий розвиток, застосування цифрових рішень у логістичній діяльності та енергоефективність стають дедалі важливішими в секторі вантажних перевезень, а споживачі все більше цінують зусилля компанії щодо внеску в охорону навколишнього середовища. Зростання попиту на транспортні послуги та складність ланцюгів поставок створюють більше ризиків для безперебійності логістичних процесів. За словами Врховаца та ін. (2023), для усунення цих перешкод необхідно покращити якість транспортного процесу, оскільки саме від цього залежить як реалізація екологічних цілей, так і ефективність. Як стверджують Норман-Лопес та ін. (2024), аналіз ефективності ланцюга поставок стає необхідною умовою для підвищення задоволеності клієнтів, забезпечення гнучкості та зниження вразливості системи. Постановка проблеми. Дуже малі компанії часто стикаються з проблемами операційної ефективності через брак людських ресурсів, обмежені ресурси, старіння транспортного парку або недостатньо розроблені рішення. Без організаційних та фінансових можливостей їм дуже важко конкурувати з великими логістичними компаніями. З цієї причини стає надзвичайно важливим визначити напрямки для операційного вдосконалення та шукати внутрішні оптимізаційні рішення, які дозволили б знизити витрати, організувати перевезення вантажів та покращити якість послуг. Тому в цій роботі порушується проблема – як дуже малі транспортні компанії можуть підвищити операційну ефективність під час організації перевезень? Мета статті. Проаналізувати діяльність малих компаній та запропонувати рішення для покращення діяльності з вантажних перевезень. Завдання дослідження. Провести теоретичний аналіз діяльності з вантажних перевезень та визначити основні критерії оцінки ефективності та запропонувати рішення для покращення операцій з вантажних перевезень. Методологія дослідження. Для належного розкриття теми дисертації та досягнення поставленої мети й завдань було використано такі методи дослідження: аналіз наукової літератури та інших джерел, аналіз документів, порівняльний аналіз.

СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІ ВИМІРИ УПРАВЛІНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

ВЯЧЕСЛАВ БІЛОГУБ, ВІТАЛІНА НІКІТЕНКО — пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено філософське осмислення управлінської культури як багатовимірного соціально-ціннісного феномену, що визначає способи організації управлінської діяльності, формування ціннісних орієнтацій управлінців та трансформацію організаційних практик у контексті сучасних цифрових і глобалізаційних викликів. Метою дослідження є комплексне вивчення традиційних та сучасних підходів до управлінської культури, її ціннісних, комунікативних та технологічних аспектів, а також вироблення концептуальних і практичних рекомендацій щодо її розвитку. У статті проаналізовано класичні та сучасні філософські концепції (Вебер, Фуко, Габермас, Друкер, Кастельс) і визначено їхній внесок у формування теорії управлінської культури. Виявлено та систематизовано ключові проблеми у її дослідженні, зокрема у сферах цінностей, комунікацій, цифрових трансформацій, міжкультурних впливів та сталого розвитку. Особлива увага приділена впливу цифрових технологій і штучного інтелекту на трансформацію управлінської культури та формування нових моделей управління, здатних забезпечити адаптацію організацій до динамічних умов сучасності. Запропоновано концептуальні підходи до інтеграції традиційних і сучасних вимірів управлінської культури, що враховують гуманістичний, етичний та комунікативний виміри управління, а також розроблено рекомендації щодо розвитку управлінських практик з урахуванням цифровізації, глобалізації та принципів сталого розвитку. Стаття поєднує теоретичний, філософський і практичний підходи, дозволяючи розглядати управлінську культуру як інтегративний феномен, що визначає ефективність сучасних організацій та їхню здатність до трансформації в умовах цифрового та глобального середовища. Соціально-філософські виміри управлінської культури охоплюють гуманістичний, етичний, комунікативний та соціальний аспекти, які спрямовані на розвиток особистості, формування корпоративних цінностей, забезпечення ефективної взаємодії в організації та врахування соціальних інтересів суспільства. Соціально-філософські виміри управлінської культури зводяться до того, що управління розглядається не лише як технічний процес, а як соціальне явище, що формує відносини всередині організації та впливає на розвиток особистості й суспільства.

ІДЕЯ «DIVINE LOVE» У СУФІЙСЬКІЙ ТРАДИЦІЇ: АНТРОПОЛОГІЧНІ ТА МЕТАФІЗИЧНІ АСПЕКТИ

НІНА БІЛОКОПИТОВА — пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена аналізу концепту божественної любові (divine love) у суфійській традиції крізь призму соціально-філософського дискурсу. У центрі уваги – осмислення любові не лише як містичного переживання, а як універсального принципу, що формує суспільні відносини, моральні норми та антропологічні ідеали. Божественна любов у суфізмі виступає основою для становлення ідеалу досконалої людини (al-Insān al-Kāmil), яка уособлює інтеграцію духовних та соціальних вимірів існування, здатних гармонізувати індивідуальне й колективне буття. Загальна мета дослідження полягає у всебічному аналізі концепту божественної любові (divine love) у суфійській традиції з точки зору її метафізичних, антропологічних та соціально-етичних вимірів, а також у виявленні її значення для сучасної соціально-філософської та релігієзнавчої думки. Соціально-філософський аналіз дозволяє співставити суфійське розуміння любові з християнським вченням про theosis та ідеєю універсальної душі у неоплатонізмі, а також із сучасними концепціями філософської антропології (М. Шелер, Г. Плеснер). Підкреслено, що суфійська любов не лише формує духовну особистість, але й задає соціальний ідеал співжиття, де гармонія між людьми можлива лише на основі любові як метафізичної й етичної сили. Було запропоновано міждисциплінарну модель аналізу, що поєднує метафізику, практику, етичні та соціальні аспекти. Зроблено висновок, що концепт божественної любові у суфізмі є не лише містичним архетипом, а й соціально-філософською категорією, яка зберігає актуальність для сучасних дискусій про толерантність, міжкультурний діалог та пошук духовних основ суспільної єдності.

ТРАНСФОРМАЦІЯ МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ ЯК ОДИН ІЗ ЕЛЕМЕНТІВ ЕПОХИ ПОСТПРАВДИ

АНДРІЙ ВЕРСТИН — пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

Ця стаття присвячена філософському осмисленню та аналізу трансформації моральних цінностей, що відбувається у сучасному суспільстві, яке функціонує в умовах епохи постправди. Дослідження обґрунтовує, що цей аксіологічний зсув є не побічним, а фундаментальним елементом, що визначає механізми функціонування постправди як стійкої культурної установки. Автор виходить із положення, що постмодерністський скепсис щодо універсальних метанаративів створив ідеологічну порожнечу та інтелектуальне підґрунтя для релятивізації істини, що згодом була заповнена емоційно насиченою, факто-ігноруючою риторикою епохи постправди. Ключовим науковим результатом є виявлення та детальний аналіз домінування морального релятивізму, який витісняє універсальні етичні імперативи і призводить до індивідуалізації та приватизації моралі. Цей процес перетворює моральність із колективного регулятора на елемент особистої ідентичності чи персонального брендингу, посилюючи ерозію етичної відповідальності та соціальну фрагментацію. Особлива увага приділяється обґрунтуванню того, що в умовах постправди етика набуває інструментального характеру. Моральна легітимація політичних рішень через апеляцію до емоцій та «вищої моралі» своєї групи замінює раціональну аргументацію та об'єктивний аналіз. Це створює етичну дисфункцію у публічній сфері, руйнує довіру до інститутів, заснованих на фактах і законі, і посилює авторитарну спокусу. Крім того, трансформація цінностей ускладнює етичне управління соціальними інноваціями та новими технологіями, такими як ШІ, через відсутність консенсусу щодо моральних рамок. У висновках наголошується на критичній необхідності пошуку нового морального якоря. Конструктивні стратегії включають звернення до плюралістичного універсалізму – примирення плюралізму з мінімальним універсальним ядром етики, а також відновлення аксіологічного статусу істини як фундаментального морального імперативу для забезпечення стійкості демократичних суспільств.

СИНЕРГЕТИЧНЕ ФОРМУВАННЯ ЦІЛІСНОЇ ПАРАДИГМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ: ДУХОВНІСТЬ ЯК БЕЗПЕКОВИЙ СУПЕРАТРАКТОР

ОЛЕКСАНДР ДЗЬОБАНЬ, ВАСИЛЬ КРОТЮК — пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню методологічного потенціалу синергетики для філософського осмислення феномена національної безпеки в контексті сучасної соціокультурної динаміки. Автори актуалізують необхідність цілісного філософського тлумачення національної безпеки, що виходить за межі галузевих підходів. Робота пропонує порівняльний аналіз еволюції наукових підходів до розуміння історичної динаміки, виділяючи класичний, некласичний та постнекласичний (синергетичний) способи мислення. На основі синергетичного підходу обґрунтовується, що історичний процес є принципово невизначеним і позбавленим фатальної наперед визначеності. Джерелом формування стійких структур є нестійкість і невизначеність процесів, що дозволяє периферійним елементам раптово набувати центральної ролі. Обґрунтовується, що у рамках синергетичної понятійної моделі прогрес є нерівномірним і в моменти криз провідну роль бере на себе саме духовна сфера, яка задає нові сенси й мобілізує суспільство. Автори розглядають політичну владу як відповідальну за моніторинг соціоентропійних процесів (наприклад, аномії), щоб не допустити переходу системи до незворотної біфуркаційної зони. Зазначається, що здатність до ризику та історичної творчості вимагає національно-державної консолідації та віри у власне історичне покликання. Синергетика забезпечує теоретичний фундамент для створення нової національної ідеології, що здатна мобілізувати соціум на реалізацію історичної безпекової місії. Робиться висновок, що синергетичний підхід має високий евристичний потенціал для філософського аналізу та практики забезпечення національної безпеки, утверджуючи її як простір, де здійснюється духовно орієнтований, творчий та ризикований історичний вибір. Стосовно українських реалій, ситуації цивілізаційного виклику, синергетична рефлексія безпекової сфери уможливлює встановити, що фундаментальні цінності, ідеали та духовні смисли української культури можуть набути статусу потужного соціокультурного суператрактора у сучасному соціокультурному середовищі.

БАРОКО В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ 17–18 СТ. ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

МАРІЯ ДОВГАНЬ — пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена комплексному вивченню українського бароко XVII–XVIII століть як культурного феномена, що репрезентував і конституював фундаментальні елементи національної ідентичності. Мета дослідження полягає в ідентифікації історико-культурних передумов, структурних характеристик та стильових особливостей, що розвивались на українському ґрунті і обумовили трансформацію європейського бароко в українську культурну систему з етнонаціональними ознаками. Методологія ґрунтується на використанні загальнонаукових принципів та філософських методів. Використано компаративний, феноменологічний, герменевтичний методи, контентаналіз та кейс-стадіс. Дослідження реалізовано на основі принципів неупередженості та наукової об’єктивності. Здобуті наукові результати: встановлено, що Гетьманщина, православні братства і контакти з європейськими освітніми центрами створили специфічні умови для формування особливостей стилю – поєднання європейського бароко з національними рисами, українським колоритом. Доведено, що українська барокова архітектура функціонувала як простір символічної артикуляції національної пам’яті, політичних амбіцій і духовної континуальності, у якому синтез давньоруських, народних і західноєвропейських традицій детермінував вироблення власних стильових кодів. Аргументовано, що музична культура епохи, включно з партесним співом, хоровими школами та кобзарсько-лірницьким епосом, реалізувала роль акумулятора колективної історичної свідомості. Визначено, що літературне бароко з притаманною йому риторичністю, алегоризмом і філософською глибиною стало матрицею конституювання національних архетипів, які забезпечили спадкоємність культурної традиції та її потенціал до подальшої еволюції. Наукове і практичне значення дослідження: можливість імплементації його результатів в освітні курси з історії української культури, культурології, мистецтвознавства, а також реконструкції історичних смислів у гуманітарних студіях; використання при формуванні культурної політики та концепцій національної пам’яті, а також у просвітницьких цілях в контексті поглиблення знань про українську культуру та ідентичність, що вельми актуально, зокрема, в період війни.

ЦИФРОВИЙ ГУМАНІЗМ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНА ПАРАДИГМА ГУМАНІСТИЧНО-ОРІЄНТОВАНОГО СУСПІЛЬСТВА ЦИФРОВОЇ ЕПОХИ

ІРИНА КОЛОМОЄЦЬ — пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

Особливої значущості ця проблематика набуває в умовах алгоритмізації соціальних процесів і прийняття рішень; поширення цифрового контролю та нагляду; кризи традиційних форм соціальної взаємодії; воєнних, поствоєнних і кризових суспільних трансформацій, де цифрові технології стають як інструментом відновлення, так і джерелом нових викликів. Метою статті є аналіз і концептуалізація цифрового гуманізму як соціально-філософського феномену, виявлення його ключових принципів, невирішених аспектів та практичних імплікацій у сучасному цифровому суспільстві. Визначено соціально-філософські засади цифрового гуманізму та їхній вплив на людину в цифровому середовищі. Ідентифіковано невирішені проблеми та прогалини в концептуальному розвитку цифрового гуманізму. Сформульовано принципові орієнтири для практичного застосування цифрового гуманізму у сферах освіти, культури, управління та соціальних комунікацій. Сформовано концепцію цифрового гуманізму як соціальний і культурний феномен цифровізації суспільства. Постановка завдання у такій формі дозволила чітко визначити напрям дослідження, підкреслити його наукову новизну та практичну значущість, а також створити основу для подальшого теоретичного та методологічного розвитку теми. У статті розглядається цифровий гуманізм як ідея, концепція, теорія, соціокультурна парадигма, нова модель суспільного розвитку, що функціонує в умовах глобальної цифрової трансформації. Аналізуються основні принципи гуманістично орієнтованого підходу до розвитку суспільства цифрової епохи, його вплив на освіту, культуру, соціальні комунікації та управлінські практики. Особлива увага приділяється взаємозв’язку між цифровими технологіями та ціннісними орієнтаціями суспільства, а також викликам і перспективам, що виникають у процесі цифровізації людської діяльності та міжособистісної взаємодії. Зроблено висновок, що цифровий гуманізм виступає ключовою концепцією, яка забезпечує гармонійне поєднання технологічного прогресу з гуманістичними цінностями у сучасному суспільстві

АЛГОРИТМ І ЛЮДИНА: СПІВБУТТЯ В ЕПОХУ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

ОЛЕКСАНДР КРАСНОКУТСЬКИЙ, СЕРГІЙ ПЕТРЕНКО — пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено філософське дослідження співбуття людини й алгоритму в епоху штучного інтелекту, виявлення основних напрямів гуманістичного осмислення технологічного розвитку. Алгоритми та системи ШІ починають визначати не лише способи комунікації, праці чи споживання, а й саму логіку мислення, сприйняття і прийняття рішень. У цьому контексті філософський аналіз співбуття людини й алгоритмів стає необхідним для розуміння меж людської свободи, відповідальності й творчості.. Актуальність теми зумовлена тим, що сучасна цивілізація вступила в нову фазу свого розвитку, епоху алгоритмічного мислення та штучного інтелекту (ШІ), коли цифрові системи стають не лише інструментом, а й чинником формування соціальної, культурної та когнітивної реальності. У добу, коли майже кожна дія людини супроводжується алгоритмічним опрацюванням даних, постає питання: чи залишається людина суб’єктом власного життя, чи поступово перетворюється на елемент інформаційного ланцюжка? Метою статті є філософське дослідження співбуття людини й алгоритму в епоху штучного інтелекту, а також виявлення основних напрямів гуманістичного осмислення технологічного розвитку. Запропоновано уточнююче філософське визначення поняття «алгоритм» і «епоха ШІ»; досліджено роль цифрового гуманізму як підґрунтя гармонійної взаємодії людини й технологій; сформовано висновки щодо можливих шляхів розвитку співбуття людини та алгоритму в умовах епохи штучного інтелекту. У висновках підкреслюється, що співбуття людини й алгоритмів у цифрову добу слід розуміти як відкритий і динамічний процес, результат якого залежить від здатності суспільства поєднати технологічний прогрес із гуманістичним змістом. Лише за умови становлення цифрового гуманізму як практики, культури й політики можливо забезпечити таке майбутнє, у якому технології слугуватимуть розширенню людської свободи, творчості та гідності. Таким чином, співбуття людини й алгоритмів у цифрову добу слід розуміти як відкритий і динамічний процес, результат якого залежить від здатності суспільства поєднати технологічний прогрес із гуманістичним змістом. Лише за умови становлення цифрового гуманізму як практики, культури й політики можливо забезпечити таке майбутнє, у якому технології слугуватимуть розширенню людської свободи, творчості та гідності.

ВПЛИВ ІКТ НА СВІТОГЛЯДНІ ТА ЦІННІСНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ У ДОБУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

АНДРІЙ КРУПА — пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

Актуальність дослідження впливу інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) на світоглядні та ціннісні трансформації особистості зумовлена глибинними цивілізаційними змінами, що відбуваються в умовах становлення інформаційного та цифрового суспільства. Метою статті є комплексне філософське осмислення впливу інформаційно-комунікаційних технологій на світоглядні та ціннісні трансформації особистості в умовах становлення інформаційного суспільства, а також виявлення внутрішніх суперечностей і ризиків цифрової реальності з позицій гуманістичної та аксіологічної парадигми. Обґрунтовано, що ІКТ виступають не лише технічними засобами передавання інформації, а й соціокультурним середовищем, яке визначає способи мислення, моделі самоідентифікації та систему ціннісних орієнтацій індивіда. Виявлено механізми впливу ІКТ на зміну когнітивних, аксіологічних та етичних структур особистості; впливу цифрових комунікацій і мережевих практик на формування ціннісних орієнтацій, життєвих смислів та моделей самоідентифікації індивіда. Показано, що цифрові платформи, мережеві комунікації та алгоритмізовані практики сприяють формуванню фрагментарного світогляду, переорієнтації на індивідуалізовані та ситуативні цінності, а також трансформації етичних норм і уявлень про відповідальність. Досліджено суперечливу природу цифрової свободи, автономії та відповідальності в умовах алгоритмізації соціальних процесів і віртуалізації комунікації. Ціннісні трансформації особистості в умовах домінування ІКТ пов’язані з переорієнтацією від традиційних ієрархій цінностей до мережевих, ситуативних та індивідуалізованих орієнтацій. Такі цінності, як автономія, самовираження, мобільність, швидкість доступу до ресурсів і комунікацій, поступово витісняють колективістські та інституційно закріплені моральні норми. Водночас посилюється значущість віртуального визнання, символічного капіталу (лайки, репости, рейтинги), що впливає на самооцінку та життєві стратегії індивіда. Акцентовано увагу на амбівалентному характері впливу ІКТ, який поєднує розширення можливостей самореалізації з ризиками втрати цілісності особистості та ціннісної нестабільності. Зроблено висновок про необхідність філософського осмислення цифрової реальності в контексті розвитку цифрового гуманізму та формування гуманістичних орієнтирів інформаційного суспільства.

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ ТА ТЕХНІЧНА ТВОРЧІСТЬ: АСПЕКТИ ІНТЕГРАЦІЇ У КОНТИНУУМІ ЦИФРОВОГО СУСПІЛЬСТВА

СВІТЛАНА КУЦЕПАЛ — пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

Актуальність. У статті аналізується проблема співвідношення творчості технічної творчості та штучного інтелекту як її результату самореалізації людини в реаліях цифрового суспільства. У ХХІ столітті парадоксальна ситуація – штучний інтелект, який є продуктом технічної творчості перетворюється на нову соціальну форму, що має практично необмежений креативний потенціал та стрімко захоплює значну кількість соціальних сегментів. Мета репрезентованого дослідження полягає у філософсько-концептуальному обґрунтуванні позитивних та негативних наслідків використання штучного інтелекту в континуумі цифрового суспільства, розкриття причинно-наслідкового взаємозв’язку між технічною творчістю та її результатом (штучним інтелектом). Доведено, що суттєвими ознаками сучасного етапу розвитку суспільства є стрімкий розвиток та поширення цифрових технологій, суттєві трансформації в усіх сферах суспільного життя, переорієнтація існування людини на мережеві структури, безмежні можливості швидкого доступу до джерел інформації, новітні технології та штучний інтелект. Обґрунтовано тезу, що сучасність отримує новий вимір, останній детермінує появу нового типу людини – Homo digitalis , котра має сприйматися як частина світу, суб’єктивність та інтерсуб’єктивність якої формує не лише суспільство, а й новітні технології та засоби комунікації, формує нові цінності, спрямовані на вільний розвиток особистості. Якими б видатними не були можливості штучного інтелекту, він є лише результатом діяльності людини, позбавленим натхнення та душі, які необхідні для продуктивної творчої діяльності, тому перспектива повної заміни людини видається дуже проблематичною. У світовому науковому загалі активно обговорюється проблема не лише користі та зручності використання штучного інтелекту (особливо це стосується медичної та освітньої галузей), а й акцентується увага на можливих ризиках його впровадження у різноманітних соціальних сферах (від безпекової до виробничої).Проаналізовано співвідношення технічної творчості та штучного інтелекту, визначені можливості взаємодії технічної творчості та штучного інтелекту, інтеграції штучного інтелекту у творчі процеси, вплив на соціальну реальність й буття людини.

АРХЕТИПІКА ТЕРОРИЗМУ В УКРАЇНСЬКОМУ МІФОЛОГІЧНОМУ СВІТОГЛЯДІ

МАКСИМ ЛЕПСЬКИЙ, АНАСТАСІЯ ТУРИЛО, СТАНІСЛАВ ОБІЛЕЦЬ, АННА ЯКИМЕНКО — пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті представлено соціально-філософський та соціокультурний аналіз архетипіки тероризму щодо України як довготривалого феномена, укоріненого у колективному несвідомому та історичній пам’яті. Актуальність теми зумовлена інтенсивною радикалізацією насильства проти України та українофобських терористичних практик, що набули ознак системної інформаційної і символічної війни Метою статті є осмислення світоглядної архетипної моделі терористичної суб’єктності, спрямованої проти українців, у визначенні механізмів формування цих міфів у сучасному соціальному та інформаційному просторі. Методологія дослідження спирається на діалектичну логіку аналізу, яка передбачає виявлення внутрішніх суперечностей і переходів між змістовими рівнями терористичної суб’єктності; на аналітико-психологічний підхід, що розкриває колективні архетипи як чинники символічної репрезентації насильства. Обґрунтовано, що сучасні практики терору проти українців резонують із міфологічними образами Змія, Орди, Мороку та Караючої сили, формуючи циклічні сценарії страху, руйнування й мобілізації. Запропоновано дослідницьку рамку, що поєднує архетипний, психобіографічний, медіадискурсивний та соціологічний підходи для виявлення механізмів відтворення терористичних образів у пропагандистських наративах. Показано, що символічні коди насильства активують історичні травми та впливають на масову поведінку, самоідентифікацію та сприйняття загрози. Акцентовано роль архетипів антитерору – Козака-Захисника, Берегині, Покрови – як основи стійкості, гідності та солідарності. Окреслено перспективи використання архетипного аналізу для формування контрнаративів, програм психологічної реабілітації та зміцнення суб’єктного європейського світогляду України. Український досвід опору терору може стати важливою частиною нового європейського міфу, де Україна – не периферія, а один із центрів творення сенсу. Дослідження міфологічного світогляду – це дослідження фундаменту, на якому будуються релігія, політика, наука, право. Для України, що виходить з циклів терору й претендує на роль повноцінного суб’єкта європейського розвитку, осмислення власних міфів – крок до того, щоб не бути заручником чужих сценаріїв, а стати автором власної історії.

ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЦІННОСТЕЙ МОЛОДІ

ЛЮДМИЛА МОРОЗОВА — пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

Природа цінностей, спосіб їх буття та функціонування була і залишається однією з важливих аксіологічних проблем. Вона привертала до себе увагу всіх, хто вивчав і досліджував ціннісний аспект. Це сприяло появі у світовій філософії різних точок зору на природу цінностей, характер її прояву. Мета статті – проаналізувати та систематизувати філософсько-методологічні підходи до дослідження цінностей молоді, з’ясувати їхню роль у формуванні світогляду молодого покоління, а також окреслити можливості застосування цих підходів у сучасному соціокультурному контексті. Досягнення цієї мети вимагає вирішення таких завдань окреслити теоретико – методологічні засади дослідження цінностей та ціннісних орієнтацій молоді; проаналізувати „цінності” та „ціннісні орієнтації” через розкриття їх структурно-функціонального виміру. Соціальна значущість цієї проблеми, різноаспектність її дослідження, зростання інтересу до аксіологічного напрямку суспільного розвитку вимагає, на наш погляд, проведення системного аналізу феноменів «цінність», «ціннісні орієнтації». Визначення їх сутності, природи та взаємозв'язків системи цінностей і ціннісних орієнтацій індивіда і суспільства в цілому та соціокультурних процесів, які відбуваються в нашому суспільстві. У статті досліджуються філософсько-методологічні підходи до аналізу цінностей молоді як важливого чинника соціокультурного розвитку сучасного суспільства. Розглянуто аксіологічний підхід, який дозволяє вивчати цінності як фундаментальні смислотворчі орієнтири життєдіяльності молодих людей, а також соціокультурний підхід, що акцентує взаємодію індивіда з культурним, освітнім і цифровим середовищем. У роботі виділено антропологічний аспект, який підкреслює цінності як елемент формування самовизначення та особистісної ідентичності молоді в умовах глобалізаційних і технологічних трансформацій. Показано, що міждисциплінарний і системний підхід забезпечує цілісне розуміння процесів трансформації ціннісних орієнтацій, визначає роль молодого покоління як носія інноваційних соціокультурних практик та сприяє формуванню стратегій розвитку суспільства на основі сучасних ціннісних пріоритетів.

ВІРТУАЛІЗАЦІЯ І ВІРТУАЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ: ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ВИМІР

ЮЛІЯ ОГОРОДНІЙЧУК — пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

Сучасні процеси цифровізації, що відбуваються у житті людей, зумовлюють стрімкий перехід їх діяльності у віртуальну форму в різних сферах суспільства. У статті здійснено філософський аналіз соціально-психологічних наслідків віртуалізації, впливу на особистість новітніх форм віртуального відчуження. Мета статті – дослідження впливу віртуальної реальності на буття людини, на трансформацію форм відчуження сучасної людини та психологічні особливості взаємодії особистості з віртуальним середовищем. Методологія дослідження ґрунтується на холістичному підході, сукупності методів, серед яких історико-філософський, дискурсивний, герменевтичний, семіотичний, антропологічний, діяльнісний, праксеологічний, системний, наративний, критично-аналітичний, діалектичний, феноменологічний, етимологічний Використано також синергетичну методологію, загальнонаукові та конкретно-наукові методи, зокрема, аналізу і синтезу, індукції й дедукції, узагальнення та аналогії. Висновки та перспективи подальших досліджень. Розглянуто теоретико-методологічні, концептуальні та праксеологічні засади інформаційного суспільства в контексті його віртуалізації та антропологічних вимірів. Обґрунтовано, що віртуальний простір поступово інтегрується у повсякденне життя, формуючи нові моделі комунікації, соціальної участі та ідентифікації. Встановлено, що віртуалізація як багатоаспектний феномен здійснює значний вплив на людину та її буття, форми соціальної взаємодії, формування ідентичності та спотворює сприйняття реальності, породжує нові форми соціального відчуження. Аргументовано, що для дедалі більшої кількості людей віртуальний простір та віртуальна реальність стають важливішими і більш значущими, ніж фізичний (реальний) простір та фізична реальність. Доведено, що психоемоційні стани, зумовлені перебуванням у цифровому просторі, впливають на особистісне благополуччя, на підвищення тривожності, самотності та втечі від реальності, стають формами сучасного відчуження – від себе, інших і реального світу.

ДУХОВНІСТЬ ЯК ІНДИКАТОР РІВНЯ СОЦІАЛЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ТА ЦИВІЛІЗАЦІЙНОЇ ЗРІЛОСТІ СУСПІЛЬСТВА

ОЛЕГ ПУНЧЕНКО, НАТАЛІЯ ПУНЧЕНКО — пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено соціально-філософський аналіз духовності суспільства як ключового індикатора рівня соціальної єдності та цивілізаційної зрілості. Проблема духовності завжди розглядалася як показник соціальної єдності та цивілізаційної зрілості суспільства, відображаючись як у повсякденній свідомості, так і на рівні науково-технічної діяльності. Мета статті: розкрити духовність суспільства як барометр зрілості його єдності. Вона базується на свідомості, виконує функції підключення розуму і волі до стихійного органічного процесу у суспільному розвиткові, не ламаючи цей процес, а допомагає йому усувати перепони на його шляху, перешкоджаючи деструктивним устремлінням окремих осіб, країн. Обґрунтовано, що духовність виступає інтегративним чинником суспільного розвитку, формуючи систему цінностей, норм і смислів, які забезпечують соціальну солідарність, довіру та стійкість суспільних інститутів. Аналіз соціальних трансформацій ХХ – початку ХХІ століття засвідчує нелінійний, стрибкоподібний характер розвитку людства, що проявлявся у формі соціалістичних революцій, біполярного поділу світу, ідеологічного протистояння, «кольорових» революцій, гонок озброєнь та інших масштабних соціальних зрушень. У ретроспективі ці процеси постають як історично минущі феномени, які не забезпечили ані стабільної цивілізаційної рівноваги, ані тривалого сходження держав до вершин світового впливу. Сучасний політико-економічний досвід низки країн переконливо демонструє обмеженість силових, технократичних і суто економічних моделей розвитку. Одним із ключових чинників цієї обмеженості постає ерозія духовної єдності народу, втрата внутрішнього смислового стрижня колективного буття. Проаналізовано взаємозв’язок між духовними орієнтирами, культурною ідентичністю та здатністю суспільства до подолання кризових викликів у глобалізованому світі. Особливу увагу приділено ролі духовних цінностей у процесах соціальної консолідації, розвитку громадянської відповідальності та утвердження гуманістичних ідеалів. Зроблено висновок, що рівень духовності є важливим показником цивілізаційної зрілості суспільства та передумовою його сталого розвитку.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ТА ПРИНЦИПИ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ БІОФІЛЬНОГО ДИЗАЙНУ РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ КОМПЛЕКСІВ В УМОВАХ СУЧАСНИХ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

ІРИНА РИЖОВА, ОЛЕНА ШВЕЦЬ — пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

Актуальність дослідження. У сучасних умовах зростання рівня урбанізації, техногенного навантаження та соціальних криз особливої ваги набуває проблема створення середовищ, орієнтованих на фізичне й психоемоційне відновлення людини. Реабілітаційні комплекси як простори медико-соціальної допомоги відіграють ключову роль у процесах відновлення здоров’я, адаптації та повернення людини до активного життя. Водночас традиційні підходи до їх проєктування часто зосереджуються переважно на функціонально-технологічних аспектах, залишаючи поза увагою глибинні психологічні потреби користувачів та їхній зв’язок із природним середовищем. Метою даного дослідження є всебічне науково-теоретичне та практичне обґрунтування принципів, підходів і методів застосування біофільного дизайну в архітектурно-просторовій організації реабілітаційних комплексів з метою формування ефективного лікувально-реабілітаційного середовища, що сприяє фізичному, психоемоційному та соціальному відновленню людини. Методи дослідження. У дослідженні використано системно-структурний метод, метод експертного оцінювання, метод моделювання та ін. Дослідження біофільного дизайну в реабілітаційних комплексах потребує виокремлення трьох основних блоків: теоретико-методологічного, аналітичного та практично-прикладного, кожен з яких формує власний внесок у загальний процес побудови концепції. Біофільний дизайн, що ґрунтується на ідеї вродженої потреби людини у взаємодії з природою, постає як перспективний напрям у формуванні лікувально-реабілітаційного середовища. Особливо актуальною ця проблема є в умовах сучасної України, де зростає потреба у створенні ефективних реабілітаційних просторів для військових і цивільних осіб, постраждалих унаслідок воєнних дій. Відсутність уніфікованих принципів і чітко сформованих підходів до інтеграції біофільного дизайну в реабілітаційні комплекси ускладнює процес проєктування та знижує потенціал таких середовищ як інструментів комплексного відновлення людини. У цьому контексті актуалізується необхідність розробки методологічних засад формування принципів і підходів до дослідження біофільного дизайну, що враховуватимуть як просторово-художні, так і психоемоційні, функціональні та екологічні аспекти. Такий науковий підхід дозволить не лише систематизувати існуючі знання, а й створити теоретичну основу для практичного впровадження біофільних рішень у реабілітаційних комплексах, сприяючи підвищенню якості лікувального середовища та формуванню гуманістично орієнтованої архітектури майбутнього Висновок. Методика дослідження біофільного дизайну включає теоретичний аналіз, просторова аналітика, моделювання, емпіричні дослідження, що дає змогу сформувати науково обґрунтовані рекомендації.

ЕКОЛОГІЧНІ ВИКЛИКИ ЯК ФАКТОР ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

ІЛЛЯ САГАЙДАК — пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджується взаємозв’язок між екологічними викликами, війною, кліматичними змінами та економічною політикою. Актуальність проблеми зумовлена потребою формування нової моделі економічної політики, в якій екологічний і кліматичний компоненти стануть не доповненням, а ядром стратегії відновлення та довгострокового розвитку. Це вимагає не лише інституційних змін, а й переорієнтації всієї системи державного управління на принципи «зеленої» економіки, енергоефективності, відновлюваної енергетики та соціальної відповідальності. Метою статті є обґрунтування необхідності інтеграції екологічних, кліматичних та продовольчих аспектів у сучасну економічну політику України. Автор аналізує, як забруднення довкілля, руйнування інфраструктури, знищення природних ресурсів та загроза техногенних катастроф в умовах війни в Україні впливають на пріоритети національної економічної політики. Виокремлено концепцію «зеленої реконструкції» України та принцип «відбудувати зеленіше, ніж було», що передбачає інтеграцію екологічних стандартів у процеси повоєнного відновлення. Продемонстровано приклади масштабної екологічної шкоди, зокрема руйнування Каховської ГЕС, обстріли атомних електростанцій та індустріальних об’єктів, а також їхні довготривалі наслідки для здоров’я населення й екосистем. Крім того, виявлено загрози глобального голоду, який пов’язаний з воєнними конфліктами, кліматичними змінами та порушенням глобальних продовольчих ланцюгів, зокрема внаслідок російської агресії проти України. Метою статті є обґрунтування необхідності інтеграції екологічних і продовольчих аспектів у всі рівні економічного планування та політики України. Акцентовано на переході до зеленої економіки, впровадженні відновлюваних джерел енергії, енергоефективності та інноваційних технологій у контексті стійкого розвитку та глобальної безпеки. Зроблено висновок, що кліматичні зміни як фактор економічної політики стимулюватимуть перехід до відновлюваних джерел енергії, підвищення енергоефективності та впровадження інноваційних технологій. Реалізація «зеленої» економіки та впровадження інноваційних технологій стане ключовим фактором для успішної післявоєнної відбудови, забезпечення сталого розвитку та збереження екологічної безпеки.

АНТЕЇЗМ ЯК УМОВА ПЛАНЕТАРНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ: ЕТИЧНІ ЗАСАДИ У ДОБУ ЕКОЛОГІЧНИХ РИЗИКІВ

ДЕНИС ФЕНЬ — пн, 29 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті аналізуються етичні засади планетарної відповідальності в контексті екологічних ризиків, що посилюються в добу антропоцену. У сучасному філософському дискурсі питання відповідальності людини перед Землею набуває нового змісту. Це дозволяє зблизити український антеїзм із концепціями глобальної екологічної етики. Метою статті є дослідження антеїзму як етики планетарної відповідальності, здатної переосмислити взаємини людини і Землі в ситуації загострення глобальних екологічних ризиків. Показано, що традиційні підходи до оцінювання екологічних загроз, зосереджені виключно на природничо-наукових параметрах, є недостатніми, оскільки ігнорують соціально-економічні, культурні та антропологічні чинники. Наголошено, що подолання цього обмеження є важливою умовою для посилення міждисциплінарного діалогу для вирішення наявних екологічних проблем. На основі ідей Р. Фродемана, Д. Саревіца, Дж. Б. Калликотта, Т. М. Александера розкривається концепція Землі як суб’єкта спів-буття. Особливу увагу приділено поняттям «етика Землі», «духовна екологія» та «проспекція» (англ. prospection) як набута здатність моделювати майбутнє. Завданням дослідження є обґрунтування антеїзму як етичної парадигми планетарної відповідальності; інтерпретація антеїзму як філософії вкоріненості, пов’язаної з українською культурною традицією й символікою природи; осмислення значення антеїзму для формування довготривалих стратегій духовної й екологічної відповідальності людини. Показано, що антеїзм виступає як етична настанова, що поєднує любов до природи з відчуттям спільного дому у контексті усвідомлення планетарної відповідальності. Доведено, що подолання екологічної кризи потребує переходу від технократичної логіки «управління майбутнім» до етики довготривалості. У межах цієї етики мислення майбутнього поєднується з визнанням внутрішньої цінності природи. Зроблено висновок, що антеїзм є важливим концептуальним підґрунтям для посилення екологічної свідомості та філософії освіти у добу глобальних екологічних викликів. Антеїзм розглядається як філософія вкоріненості, у межах якої повернення до землі постає метафорою збереження людської природи. Звернення до української традиції, де земля постає як сакральний простір і моральний центр буття, розкриває потужний потенціал антеїзму для становлення екологічної свідомості.