Humanities Studies

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ

2025-10-08T07:54:33+03:00

Актуальність. Актуальність теми дослідження визначається тим, що у сучасному публічному управлінні, що функціонує в умовах значної турбулентності та динамічних змін, ефективність діяльності органів влади безпосередньо залежить від якості прийнятих управлінських рішень. У складних процесах, які відбуваються в системі публічного управління й адміністрування, інформація стає ключовим елементом ефективного прийняття рішень і формування політики. Характер публічного управління вимагає стратегічного підходу до використання можливостей інформації. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю наукового обґрунтування принципів та підходів до формування комплексної системи інформаційно-аналітичного забезпечення (ІАЗ).Робота має на меті розкрити теоретичні основи та запропонувати методологічні підходи до створення такої системи, що дозволить трансформувати розрізнені дані в цінне знання для підтримки обґрунтованих, прозорих та орієнтованих на результат управлінських рішень. Метою статті є метою даного дослідження є аналіз та систематизація теоретичних положень, а також розробка практичних методологічних рекомендацій щодо формування ефективної ІАЗ, яка б сприяла підвищенню якості управлінських рішень у публічному секторі. Методологія дослідження включає аналіз наукової літератури щодо основних теоретико-методологічних підходів формування інформаційно-аналітичного забезпечення; методи структурно-функціонального аналізу, системно-аналітичні методи, прогнозування і моделювання. Визначена мета дослідження та методологія роботи зумовили використання загальнонаукових методів: аналізу, синтезу, абстрагування, класифікації. Результати дослідження підкреслюють необхідність використання сучасних технологій та інноваційних інструментів аналізу даних для підвищення якості та швидкості прийняття рішень у публічному управлінні. Окреслено основні завдання системи інформаційно-аналітичного забезпечення, серед яких: вибір достовірних джерел інформації, забезпечення інформаційної взаємодії в органах влади, розробка шляхів реагування на проблемні ситуації тощо.Зроблено висновок, що ефективна система ІАЗ є фундаментом сучасного публічного управління. Вона забезпечує об'єктивність, прозорість та ефективність прийнятих рішень, знижуючи ризики та підвищуючи довіру до державних інституцій.

ЦИФРОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ДЛЯ ЦИРКУЛЯРНОЇ ЕКОНОМІКИ: ДОСВІД ЄС ДЛЯ УКРАЇНИ

2025-10-08T07:59:02+03:00

У статті проаналізовано роль цифрових технологій як ключового чинника розвитку циркулярної економіки, зокрема в умовах трансформаційного періоду для України. Розглянуто передовий досвід країн Європейського Союзу у впровадженні цифрових рішень для оптимізації управління ресурсами, зниження відходів і підвищення ефективності економічних процесів. Метою статті є визначення ключових цифрових інструментів, які застосовуються в Європейському Союзі для підтримки циркулярної економіки, та обґрунтування можливостей і шляхів їх адаптації в Україні з урахуванням національного контексту, нормативно-правової бази та інституційної готовності. Проведено огляд сучасних цифрових технологій (зокрема DPP, IoT, AI, цифрових двійників), які підтримують циркулярну економіку у країнах ЄС. Визначено ключові нормативні документи ЄС, що регламентують цифрову циркулярність (зокрема регламент ESPR та інші делеговані акти). Проаналізовано поточний стан цифрової трансформації в Україні у сфері управління ресурсами, будівництва, агросектору та публічних послуг. Виявлено бар’єри, які стримують імплементацію цифрових рішень для циркулярної економіки в українському контексті (правові, технічні, кадрові, інституційні). Запропонвано рекомендації щодо формування інтегрованої цифрової екосистеми для циркулярної економіки в Україні з урахуванням європейського досвіду та специфіки національного ринку. З огляду на це, пріоритетними завданнями для України є: формування нормативно-правової бази для DPP та циркулярної цифровізації; створення інтегрованої екосистеми відкритих платформ для обліку ресурсів і відходів; розвиток цифрових пілотів у будівництві, агросекторі та легкій промисловості; стимулювання міжсекторальної співпраці й міжнародного обміну знаннями; впровадження освітніх програм з цифрової циркулярності на рівні вищої освіти та професійної підготовки. Таким чином, ефективне використання цифрових технологій може суттєво прискорити трансформацію економіки України у напрямі сталості, ресурсної ефективності та відповідності європейським екологічним стандартам. У статті запропоновано рекомендації щодо розвитку цифрової інфраструктури для циркулярної економіки в Україні. для України впровадження цифрових інструментів у сфері циркулярної економіки відкриває нові можливості: модернізація інфраструктури, розвиток зеленого підприємництва, створення нових робочих місць та екологічно відповідальна інтеграція у спільний ринок ЄС.

ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПІВ НАЛЕЖНОГО ВРЯДУВАННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ СПОРТИВНОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

2025-10-08T07:03:36+03:00

Застосування принципів належного врядування в спортивних організаціях є важливою темою з метою забезпечення прозорості та підзвітності, врегулювання конфлікту інтересів, ефективності, сталості та інновацій. Належне врядування – це концепція, яка обумовлює ефективне та етичне управління спортивною організацією, але спортивні організації стикаються з проблемами при застосуванні належного врядування. Спортивна діяльність, в силу її очевидних соціальних і культурних переваг і благополуччя, яке вона забезпечує не тільки спортивній спільноті, а й суспільству, є засобом заохочення і реалізації етичних цінностей на практиці, які за своєю природою повинні служити прикладом не тільки для спортивної спільноти, але і для інших груп суспільства. Мета дослідження – оцінити застосування принципів належного врядування в діяльності спортивної федерації та надати рекомендації щодо вдосконалення врядування. Методи. Кількісний метод дослідження, який використовується для досягнення мети опитування – анкетне опитування. Під час дослідження було оцінено принципи належного врядування: прозорість, управління конфліктом інтересів, ефективність, інноваційність та сталість. В опитуванні взяли участь 95 членів спільноти федерації: керівники та рада, спортсмени та інші респонденти (судді, тренери). Результати.Різні громадські групи у федерації мають різні погляди на застосування принципів належного врядування. Судді та керівники оцінили застосування принципів належного врядування краще, ніж спортсмени. Відмінності між стейкхолдерами свідчать про їх неоднакову залученість та досвід у діяльність федерації. Добрі результати в одній сфері доброго врядування часто пов'язані з хорошими результатами в інших, що вимагає узгодженого та комплексного підходу до застосування всіх принципів належного врядування, залучення та координації рішень з усіма зацікавленими сторонами. Основні висновки. Федерація спорту базується на принципах належного врядування, але їх застосування по-різному оцінюється різними групами членів громади. Удосконалення професійних компетенцій, підвищення прозорості та підзвітності, досягнення ефективності, впровадження інновацій та сталого розвитку є передумовами підвищення якості діяльності федерації. Статут, Кодекс етики та дисципліни, фінансова звітність та інші документи Федерації спорту формально включають принципи належного врядування та їх застосування, але недостатня комунікація з усіма зацікавленими сторонами не забезпечує поширення результатів застосування принципів та залучення всіх членів. Дослідження свідчить про необхідність посилення комунікації та включення до розробки механізмів належного врядування з метою забезпечення демократичного врядування та довіри між громадськими групами.

ОСВІТА ЯК ПРОСТІР ВЗАЄМОДІЇ МОВИ Й ЖИТТЄТВОРЧОСТІ

2025-10-08T07:11:11+03:00

Актуальність дослідження полягає в усвідомленні того, що мова – це не лише засіб комунікації, а й глибинний спосіб мислення, самопізнання та життєтворчості. Освіта – це процес передачі знань, простір, у якому формується сутність людини, а мова творить особистість. Життєтворчість – це не просто вибір життєвого шляху, а процес осмисленого конструювання буття, тому й освіта постає тим середовищем, де мова не лише формується, а й визначає спосіб нашого буття. Мета дослідження: визначити, як взаємодія мови та освіти формують життєвий вибір особистості, визначаючи її світогляд, і впливають на буттєві процеси у її індивідуальній життєтворчості.Завдання дослідження: 1) проаналізувати взаємозв’язок між мовою та освітою як чинниками формування життєтворчості особистості; 2) розкрити філософські аспекти мови як способу буття, мислення та самовираження у контексті освітнього процесу; 3) визначити вплив цифровізації на мовну освіту та можливості самореалізації особистості в умовах глобального інформаційного середовища; 4) виявити значення поетичного мовлення як інструменту глибокого пізнання мови та формування екзистенційних смислів; 5) обґрунтувати герменевтичний підхід до мови як до онтологічного горизонту, що визначає межі людського досвіду та самопізнання та культурної ідентичності. Результати дослідження показують, що освітнє середовище є не лише місцем передачі знань, а й простором, у якому мова набуває трансформаційної сили. Через мовну діяльність особистість осмислює світ, формує власну позицію щодо буття, розвиває здатність до критичного мислення та життєвого самовизначення.В освітньому середовищі визначається світогляд, самосвідомість та культурна ідентичність людини. Освіта є тим життєвим простором, де мова набуває не лише комунікативної функції, а й стає активним інструментом життєтворчості. З’ясовано, що саме через слово людина осмислює світ, конструює власну реальність і визначає свою позицію щодо буття. Освіта, як середовище мовного розвитку, не просто навчає, а й трансформує особистість, допомагає людині віднайти власний голос і шлях у житті. Мовна грамотність відкриває доступ до культурних досягнень, поповнень новими знаннями. Уміння орієнтуватися в сучасному інформаційному просторі наразі стає життєво важливою для критичного мислення і правильної оцінки вірогідності інформації та виваженої реакції на події, життєві ситуації. Майстерне володіння словом розширює можливості особистісної життєтворчості. Окреслено ідею стосовно інформаційних технологій, які не лише змінюють способи передачі знань, а й сприяють формуванню нових моделей мислення, розвитку мовних компетенцій та створенню унікального життєвого досвіду.

ЖИТТЄТВОРЧІСТЬ ТА ДИЗАЙН-0СВІТА У ФОРМУВАННІ ОСВІТНЬОЇ ТРАЄКТОРІЇ ОСОБИСТОСТІ

2025-10-08T07:15:06+03:00

Утвердження гуманістичної концепції в новій філософії освіти передбачає дослідження чинників формування особистості у сучасному світі, що характеризується швидкими змінами майже у всіх сферах людського буття. В становленні духовно багатої особистості важливими є вміння орієнтуватися в постійно зростаючому інформаційному потоці. У повсякденному житті, складних процесах навчання, виховання та розвитку особистості особливого значення набуває художня образність та емоційна насиченість. В дизайн-освіті акумульовано ментальність, знання і життєвий досвід попередніх поколінь, національні та загальнолюдські ідеали. У статті досліджується життєтворчість та дизайн-освіта у контексті формування освітньої траєкторії особистості. Доведено, дизайн-освіта стимулює здатність людини до творчості, дозволяє долати фрагментарність повсякденного досвіду, сприяє формуванню цілісної особистості. Предметом дизайн-освіти є універсальні характеристики людського буття. Тематична багатоплановість дизайна і дизайн-освіти в демократичному суспільстві має практичну спрямованість і сприяє розвитку життєтворчості особистості. В освітньому просторі незалежної України дизайн-освіта, зберігаючи найкращі національні традиції, змінила формат і засади навчання. В сучасному національному освітньому проекті значна увага приділена науковому прогнозуванню в розвитку дизайну і дизайн-освіти. Істотно оновлені навчальні програми і плани у підготовці майбутніх фахівців. В умовах соціокультурних трансформацій, посилення міжкультурних контактів сучасна людина змушена постійно уточнювати власну позицію щодо проблематики життєтворчості. Російсько-українська війна вимагає нової активності від суб’єктів виробничої та освітньої діяльності, залучення дітей та молоді, дизайнерів нової генерації до творчої діяльності, активної життєтворчості. Проаналізована здатність суспільства до самоорганізації, налагодження взаємодії між генераціями, що впливає на якість освітнього процесу. Акцентовано вплив живої сковородинівської традиції на систему світосприйняття та світорозуміння особистості, її духовну та пізнавальну діяльність. Репрезентовано досвід кафедри дизайну факультету мистецтв Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди як самопрезентацію суспільства, що навчається.

НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНА ПРАКТИКА ЗБЕРЕЖЕННЯ Й ФОРМУВАННЯ ІДЕНТИЧНОСТІ В УМОВАХ СУЧАСНИХ ВИКЛИКІВ

2025-10-08T07:17:40+03:00

У статті досліджено національно-патріотичне виховання як соціокультурну практику збереження і формування ідентичності в умовах інформаційної сучасності, культурного релятивізму, кризи ідентифікаційних структур та екзистенційної дестабілізації. Завданням дослідження є висвітлення філософсько-культурологічного контексту національно-патріотичного виховання; аналіз змін у сприйнятті ідентичності в контексті актуальних інформаційно-культурних викликів; окреслення ролі медіа як чинника, що здійснює вплив на ідентичність; аргументування онтологічної значущості звернення до національних архетипів / колективної пам’яті як чинників внутрішньої структурованості особистості; осмислення національно-патріотичного як соціокультурну практику смислотворення й екзистенційної відповідальності людини. Показано, що в сучасній інформаційній реальності ідентичність не є фіксованою, а функціонує як гнучка конструкція, що перебуває в режимі постійної реконфігурації. У цій ситуації особливої актуальності набувають соціокультурні практики з потужним інтегративним потенціалом, однією з яких є національно-патріотичне виховання, спрямоване на збереження та формування внутрішньої орієнтації людини на історичну спадкоємність та цінність належності до національної спільноти та національної культури. Національно-патріотичне виховання розглядається не як інструментальна ідеологема, а як матриця формування внутрішньої етичної орієнтації людини, здатної поєднати свободу вибору з відповідальністю за збереження нації й держави. Реконструкція національної ідентичності на підставі архетипів, колективної пам’яті та національних наративів, що є феноменами життєтворчості, набуває статусу ключового чинника.Зазначено, що національно-патріотичне виховання здатне виконувати стабілізаційну функцію в умовах символічного перевантаження й інформаційної надмірності, забезпечуючи культурну цілісність особистості людини.Висновок. Звернення до національних архетипів українського народу та актуалізація історичної пам’яті виступають дієвими стратегіями національно-патріотичного виховання, яке спрямоване на укорінення сучасної людини в національно-культурному бутті.

Г. СКОВОРОДА І М. ГОГОЛЬ: ДО ПРОБЛЕМИ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

2025-10-08T07:20:43+03:00

Статтю присвячено дослідженню історико-культурної складової у формуванні сучасних стратегій національно-патріотичного виховання. Національно-патріотичне виховання є одним із пріоритетних напрямків виховної роботи в українських освітніх закладах. Особливо гостро питання національно-патріотичного виховання постає в умовах повномасштабної війни, коли українська державність для свого захисту потребує дієвого патріотизму, а не апелятивних гасел. У цьому контексті звернення до української культурно-філософської традиції, зокрема до спадщини Г. Сковороди та М. Гоголя значно розширює оптику розуміння національної ідентичності, морального ідеалу та духовної свободи, що постоюють основою стійкості нації у викликах воєнного часу. Акцент зроблено саме на філософсько-виховних ідеях Г. Сковороди і М. Гоголя в їх історичних перетинах та культурно-освітній перспективі. Такий аналіз дозволяє побачити як спільну для обох представників української духовної культури ідею звернення до внутрішньої людини, формування національної самосвідомості та громадянської позиції, що може стати фундаментом сучасного виховного процесу, так й унікальний особистісний досвід самопізнання та драматизм духовних пошуків «української душі» у межах імперського простору. У контексті даної проблематики є важливим звернення до фундаментальних досліджень, присвячених дослідженню української філософської спадщини І. Бичка, А. Бичко, В. Горського, С. Кримського, Г. Нічик та ін. Теоретико-методологічні засади дослідження визначає комплексне поєднання історико-філософського, герменевтичного методів з культурологічним підходом та порівняльним аналізом, що дає можливість простежити спільні мотиви та проаналізувати основні концепти духовного формування особистості, а також виявити приховані смисли, символіку та ідейні алюзії, які безпосередньо стосуються національно-патріотичного виховання. Обґрунтовано, що творча спадщина обох мислителів є ціннісним ресурсом для сучасної української освіти, особливо в умовах суспільних трансформацій та боротьби за незалежність. Саме тому, основною метою дослідження є аналіз філософських ідей Сковороди та Гоголя крізь призму проблеми національно-патріотичного виховання, а також виявлення можливостей інтеграції їхнього спадку в сучасні освітні й виховні практики.

МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ДИЗАЙНУ ЯК СОЦІАЛЬНОГО ФЕНОМЕНУ

2025-10-08T07:23:47+03:00

Актуальність дослідження. Дизайн у сучасному світі давно перестав бути виключно естетичною або функціональною категорією. Він пронизує всі сфери людського життя, формуючи наше оточення, взаємодію, цінності та поведінку. Розгляд дизайну як соціального феномена означає вихід за межі його суто професійної чи художньої інтерпретації та занурення у складну мережу взаємозв'язків між об'єктами, людьми, інституціями та культурними контекстами. Актуаліність дизайну в такому ракурсі зумовлена кількома факторами. По-перше, зростаюча роль дизайну в глобалізованому та технологічно насиченому світі вимагає глибокого розуміння його впливу на суспільство. По-друге, складність сучасних соціальних проблем (екологічні виклики, соціальна нерівність, цифрова трансформація) вимагає міждисциплінарних підходів, де дизайн може виступати як інструмент змін. По-третє, розвиток самого дизайну, його перехід від фокусу на продукті до фокусу на системі, сервісі та досвіді, підкреслює його соціальну природу. Метою даного дослідження є розробка методологічних засад для дослідження дизайну як соціального феномена. Ми прагнемо окреслити теоретичні рамки, визначити основні парадигми, представити широкий спектр методів збору та аналізу даних, а також обговорити етичні аспекти та виклики, що постають перед дослідниками в цій галузі. Завдання статті включають: 1) визначення ключових концепцій та теоретичних підходів, що дозволяють осмислити дизайн у соціальному вимірі; 2) аналіз основних дослідницьких парадигм, які можуть бути застосовані до вивчення дизайну; 3) систематизація кількісних, якісних та змішаних методів збору даних, релевантних для дослідження соціального аспекту дизайну; 4) опис підходів до аналізу та інтерпретації отриманих даних; 5) розгляд етичних принципів та практичних викликів, з якими стикаються дослідники; 6) визначення перспектив подальшого розвитку методології дослідження дизайну як соціального феномена. Методи дослідження. У дослідженні використано наступні методи та підходи. Системно-структурний метод, загальнонаукові методи та ін. В статті проаналізовано, що на розвиток методології дослідження дизайну впливають наступні чинники: 1) практичні проблеми підвищення ефективності дизайну і втілення його в соціально-культурному бутті; 2) поглиблення методології аналізу дизайну як соціального феномена. Акцентується увага на таких підходах аналізу дизайну як онтологічний, гносеологічний, інституційний, інструментальний, нормативно-рольовий, комунікативний, системний, що дозволяють дослідити дизайн як складний і суперечливий процес у досягненні гармонізації відносин суспільства і особистості. Висновок. Методологія дизайну перемістилася в центр поля наукових досліджень, зокрема, збагачення методології дизайну за рахунок адаптації філософської, загальнонаукової і частково наукової методології з урахуванням специфіки методології, зумовленої сферою його прикладного застосування.

ФІЛОСОФІЯ СПОРТУ ЯК МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ТА ПРАКТИЧНО ОРІЄНТОВАНА ДИСЦИПЛІНА 21-ГО СТОЛІТТЯ: СУЧАСНИЙ НАУКОВИЙ ДИСКУРС

2025-10-08T07:26:40+03:00

Актуальність дослідження філософії спорту зумовлена зростаючою роллю спорту у сучасному світі, де він виступає не лише сферою фізичного розвитку, але й важливим соціальним, культурним та економічним чинником. Мета статті полягає у теоретичному осмисленні та практичному обґрунтуванні філософії спорту як самостійної міждисциплінарної галузі знань, що інтегрує гуманітарний, соціальний, культурний і прикладний виміри спортивної діяльності у контексті сучасних цивілізаційних викли. Дослідження присвячене вивченню сучасної філософії спорту в умовах цифровізації та глобалізації, розкриває її теоретичне та практичне значення для розвитку спортивного середовища та формування особистості спортсмена. Сучасна філософія спорту формує цілісне міждисциплінарне поле, що об’єднує філософію, соціологію, психологію, педагогіку та цифрові технології. Це дозволяє осмислювати спорт не лише як фізичну активність, а як соціокультурний та освітній феномен. Проаналізовано сучасні тенденції інтеграції міждисциплінарних підходів, що поєднують філософію, соціологію, психологію, педагогіку та цифрові технології. Виявлено ключові напрями цифровізації спорту, включаючи використання VR/AR-технологій, аналітики Big Data та штучного інтелекту для оптимізації тренувальних процесів, підвищення ефективності спортивної освіти та управління організаціями. Досліджено розвиток етичних і аксіологічних стандартів, що забезпечують чесність, інклюзію та соціальну відповідальність у цифровому та реальному спортивному середовищі, а також формування соціокультурних моделей, що поєднують національні традиції та глобальні практики. Визначено перспективні напрями подальших досліджень, зокрема створення інтегрованих платформ для навчання і тренувань, аналіз впливу цифровізації на цінності спорту та удосконалення моделей управління спортивними організаціями і подіями. Таким чином, можна стверджувати, що розвиток філософії спорту створює підґрунтя для формування нових моделей гармонізації фізичного, духовного і культурного розвитку особистості та сприяє підвищенню соціальної значущості спорту в сучасному суспільстві.

ВІД ТЕХНОКРАТИЗМУ ДО ЦИФРОВОГО ГУМАНІЗМУ: ЦІННОСТІ IT-ОСВІТИ В УКРАЇНІ В ОСВІТНЬОМУ ЛАНДШАФТІ МЕРЕЖЕВОГО СУСПІЛЬСТВА

2025-10-08T07:31:48+03:00

Стаття концептуалізує перехід від технократизму до цифрового гуманізму в ІТ-освіті України, пропонуючи операційну Рамку з шести засадничих принципів (людська гідність; справедливість/інклюзія; автономія/агентність; прозорість/пояснюваність; приватність/безпека даних; суспільна відповідальність) і відповідним інструментарієм впровадження. Дослідження спирається на поєднання концептуально-аналітичного та порівняльного підходів (філософська герменевтика й аксіологічний аналіз), критичний аналіз дискурсу (курикулуми, політики даних, кодекси етики, регламенти навчальної аналітики), а також елементи design-based research для побудови й валідації «рамки цифрового гуманізму» (конструктивне вирівнювання цілей-методів-оцінювання, сценарне моделювання, експертна валідація) з подальшою операціоналізацією через індикатори й рубрики оцінювання.Теоретичну основу становлять філософсько-аксіологічний аналіз, критичний аналіз дискурсу університетських політик і курикулумів, а також елементи design-based research (конструктивне вирівнювання «цілі – методи–оцінювання», сценарне моделювання, експертна валідація). На цій підставі розроблено: (1) модульну Рамку для інтеграції у навчальні плани ІТ-спеціальностей; (2) «драбину зрілості» політик даних і навчальної аналітики (від комплаєнсу до гуманістичної оптимізації з правом на відмову, студентськими радами даних та імпакт-асесментом); (3) типові навчальні сценарії («Етичний code-review», «Соціотехнічний дизайн-спринт», «Пояснювані моделі в дії») з рубриками оцінювання; (4) індикаторну систему з шістьма показниками (агентність, інклюзія, прозорість, приватність, доброчесність, суспільний вплив) і прикладами доказів. Порівняльний аналіз з актуальними міжнародними дослідженнями засвідчив узгодженість Рамки з глобальними нормами етики ШІ й водночас її унікальну контекстуальність для українських освітніх ландшафтів (війна, переміщення, багатомовність, довіра). Практична цінність полягає у готових до використання шаблонах політик і рубриках, що переводять загальні цінності у керовані навчальні практики та метрики. Обмеження пов’язані з ресурсною асиметрією та кадровими прогалинами; перспективи – у розширеній польовій валідації Рамки на різних типах ЗВО, створенні національного репозиторію кейсів і розробці цифрових інструментів моніторингу ціннісних індикаторів. Запропонований підхід слугує дорожньою картою для оновлення ІТ-освіти у мережевому суспільстві, де технології підсилюють суб’єктність, взаєморозуміння і публічне благо.

ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ДОБРОЧЕСНОСТІ ЯК СКЛАДОВА ДИЗАЙНЕРСЬКОЇ ОСВІТИ

2025-10-08T07:35:44+03:00

Стаття пропонує філософсько-освітнє обґрунтування культури доброчесності як важливої складової дизайнерської освіти й розглядає дизайн ХХІ століття як життєтворчу практику, що формує сценарії повсякдення, моделі взаємодії, норми та інститути – від матеріальних артефактів і сервісів до організаційних структур та цифрових інтерфейсів. Метою дослідження є філософсько-освітнє осмислення культури доброчесності як ядра життєтворчої підготовки сучасного дизайнера, а також виявлення етичних, методологічних і соціально-інституційних аспектів, що визначають характер відповідального проєктування в умовах екологічних, соціальних та інформаційних викликів. Показано, що цей потенціал розгортається в полі екологічної, соціальної та інформаційної криз, де локально “ефективні” рішення ініціюють накопичувальне виснаження ресурсів і технологічні залежності, а створення нових технологій ускладнюється непередбачуваністю їхнього соціального “життєвого циклу” та багаторівневою взаємодією акторів. Отже, поряд з інструментальними компетенціями необхідна практична мудрість та етична рефлексія довгострокових наслідків. У фокусі статті філософсько-освітня рамка формування доброчесності: етика чеснот Арістотеля, набуття стійких настанов через дію й вибір “міри”; розуміння дизайну як практики з її “внутрішніми благами”, що потребують захисту від домінування зовнішніх впливів (А. Макінтайр). Аргументовано, що культура доброчесності повинна бути ядром філософсько-освітньої рамки підготовки дизайнерів. Вона мислиться як поєднання внутрішніх чеснот характеру з організованою практикою навчання, студійним повторенням і публічною аргументацією рішень, формуванням стійких настанов через дію і підтриманням внутрішніх благ практики всупереч тиску зовнішніх впливів. Зроблено висновок: культура доброчесності, інтегрована у навчальні практики, є необхідною умовою відповідального формування справедливих і стійких форм спільного життя. Дизайнерська освіта має бути не лише шкалою компетентностей, а середовищем формування характеру, навчанням практичної мудрості, здатності бачити системні наслідки та працювати з цінностями зацікавлених сторін.

ФІЛОСОФІЯ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ У КОНТЕКСТІ ДЕРЖАВНОСТІ ТА СТАЛОГО РОЗВИТКУ

2025-10-08T05:20:30+03:00

У статті розглянуто цифровізацію податкової системи як нову філософію державності сталого розвитку. Податкова система, колись прив’язана до паперових декларацій, фізичних офісів і повільних процедур, нині входить у фазу глибокої цифрової трансформації. Цей процес не є простою технологічною модернізацією – він знаменує нову філософію державності. Суть цієї нової філософії полягає в інтеграції податкових механізмів у концепцію сталого розвитку. Мета дослідження – осмислити цифровізацію податкової системи не лише як технічний інструмент модернізації, а як нову парадигму державності, що поєднує прозорість, справедливість та сталість у взаєминах між державою, громадянами та економікою. Завдання:1. Дослідити цифровізацію податкової системи як прояв трансформації суспільного договору між владою та громадянами. 2. Проаналізувати філософські засади податкової справедливості в умовах цифрової епохи. 3. Визначити роль цифрових технологій у формуванні культури податкової свідомості та відповідальності. 4. Оцінити цифрову податкову систему як механізм гармонізації економічних інтересів і соціальної стабільності. У цьому сенсі цифровізація оподаткування це початок як новий спосіб бути державою, здатною мислити довгими горизонтами й діяти так, щоб економічна раціональність узгоджувалася з гідністю людини та межами планети. Підкреслюється, що сучасні податки виходять за межі суто фіскальної функції та стають інструментом формування соціальної довіри, економічної рівноваги та демократичних цінностей. Особливу увагу приділено впливу Big Data, штучного інтелекту, блокчейну на процеси адміністрування та контролю у податковій сфері. Обґрунтовано, що цифрова податкова система здатна забезпечити не лише ефективне управління фінансовими потоками, а й сприяти становленню нової податкової культури, де сплата податків розглядається як форма участі у спільному розвитку суспільства. Робота пропонує теоретичні підходи та практичні рекомендації щодо впровадження цифрових інновацій у сферу оподаткування з урахуванням принципів сталого розвитку. У цьому сенсі цифровізація оподаткування демонструє новий спосіб діяти так, щоб економічна раціональність узгоджувалася з гідністю людини, тому цифрова податкова система є не лише технічним інструментом ефективного адміністрування, а й стратегічним напрямом розвитку суспільства. Вона поєднує інноваційні технології з принципами соціальної справедливості та прозорості, створюючи умови для зміцнення довіри між державою, бізнесом і громадянами.

ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ «ПОСТПРАВДИ» У ГЛОБАЛІЗОВАНИХ СУСПІЛЬСТВАХ

2025-10-08T05:25:22+03:00

У сучасному інформаційному просторі феномен постправди становить системну загрозу для основ раціонального дискурсу та демократичних інститутів. Метою дослідження є проведення комплексного аналізу та синтезу ключових передумов постправди для формування цілісної концептуальної моделі, що дозволить пояснити її системний характер. Ця стаття присвячена комплексному аналізу та синтезу ключових передумов виникнення та поширення цього явища, з метою відійти від фрагментованого розуміння проблеми. Дослідження базується на міждисциплінарному підході, який поєднує філософські, соціально-політичні, економічні та когнітивні аспекти.Виявлено, що постправда є наслідком взаємодії кількох чинників: філософської релятивізації істини постмодернізмом; технологічних зрушень, що призвели до інфодемії, ехокамер та фільтрувальних бульбашок у соціальних медіа; зростання економічної нерівності та зниження суспільної довіри; а також когнітивних упереджень, які змушують людей шукати інформацію, що підтверджує їхні існуючі переконання. Усі ці фактори взаємодіють, створюючи середовище, в якому емоції та особисті думки стають вагомішими за об’єктивні факти. Висновки підкреслюють нагальну потребу в розробці цілісних стратегій протидії цьому явищу для збереження засад критичного мислення у суспільстві. Таким чином, постправда є не просто брехнею, а симптомом глибинної системної кризи. Це явище руйнує основи раціонального політичного та суспільного дискурсу, підриваючи здатність громадян критично мислити та приймати обґрунтовані рішення, що становить пряму загрозу для демократичних інститутів. Метою роботи було не просто перерахувати ці передумови, а створити цілісну концептуальну модель, що пояснює їхній взаємозв'язок. У результаті аналізу було виявлено, що поява постправди є наслідком одночасного впливу технологічних, філософських, соціально-економічних та когнітивних зрушень. Незважаючи на проведений аналіз, феномен постправди залишає багато питань, що потребують подальшого вивчення. Незважаючи на проведений аналіз, феномен постправди залишає багато питань, що потребують подальшого вивчення, які мають перейти від теоретичного аналізу до розробки ефективних механізмів протидії.

РОЗУМНЕ МІСТО ЯК ФІЛОСОФСЬКИЙ ФЕНОМЕН

2025-10-08T05:33:18+03:00

У статті здійснено філософсько-культурологічний аналіз феномену «розумного міста» як багатовимірного явища, що виходить за межі технічних та інфраструктурних проєктів і постає як простір свободи, відповідальності та співбуття. Показано, що smart city у сучасному світі функціонує не лише як інструмент цифровізації та оптимізації міських процесів, а як лабораторія нових соціальних практик, моральних орієнтацій і культурних смислів. Розглянуто класичну традицію осмислення міста: від античного polis, який у Аристотеля був формою реалізації людської природи як істоти політичної та етичної, до української філософської думки Григорія Сковороди, що підкреслює значення «сродної праці» та внутрішньої гармонії як засад колективного життя. У статті показано, що ідея smart city втілює цю спадкоємність, пропонуючи сучасний простір для реалізації екзистенційного й етичного виміру людського буття. Особливу увагу приділено європейським моделям smart city (Барселона, Копенгаген, Відень), які інтерпретуються крізь призму ідей Ганни Арендт про «простір появи» та Юрґена Габермаса про «публічну сферу». Наголошено, що смарт-урбанізм у Європі є не лише технічною стратегією, а й філософією співжиття, де технології стають інструментом комунікативної раціональності, соціальної справедливості та екологічної відповідальності. Підкреслено, що в європейському контексті «розумність» міста визначається мірою справедливості, інклюзії та здатністю підтримувати гідність людини, а не лише кількістю сенсорів чи алгоритмів. У роботі виявлено відмінності між європейським і українським дискурсами smart city. Якщо європейська модель ґрунтується на тривалій традиції міста як простору сталості та громадянської етики, то українська концепція перебуває на етапі пошуку власного ціннісного коду. Для України smart city постає не лише як інструмент модернізації та цифрової інтеграції у європейський простір, але й як екзистенційна відповідь на виклики війни, глобалізації та трансформаційного суспільства. У цьому сенсі український досвід може набути універсального значення, демонструючи, що смарт-урбанізм не зводиться до технічної ефективності, а є боротьбою за гідність, свободу й творення нових форм співбуття.Таким чином, стаття показує, що «розумне місто» слід розуміти як філософський феномен, у якому переплітаються технологія, культура, етика та історична пам’ять. Його майбутнє визначатиметься не лише технічним прогресом, а насамперед тим, наскільки міський простір здатен бути середовищем для автентичного існування, етичної взаємодії та розвитку людських чеснот.

МЕТАФОРИЧНІСТЬ РОЗУМІННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

2025-10-08T05:38:10+03:00

Актуальність теми полягає у тому, що метафори формують спосіб мислення, визначають цінності й стратегії розвитку інформаційного середовища. Вони допомагають пояснити складні процеси у доступній формі та впливають на суспільну свідомість. Метою статті є уточнення ключових характеристик інформаційного суспільства на базі наявних метафор його тлумачення та показ причинно-наслідкового зв’язку між розвитком «продуктів» інформаційного суспільства і бурхливим зростанням технологій в інформаційній сфері. Різноманітність поглядів на феномен «інформаційне суспільство» породжує безліч варіантів концептуальних метафор: «технотронна ера» (Зб. Бжезінський); «зріле суспільство» (Д. Габор); «технологічне суспільство» (Ж. Елюль); «суперіндустріальне суспільство» (Е. Тоффлер); «постсучасне суспільство» (Ж.-Ф. Ліотар), які також як інші метафори, що застосовуються до сучасного суспільства. Вони підкреслюють характерні особливості, вносять доповнення, але в цілому актуалізують розуміння сукупності процесів, що впливають на розвиток суспільства, як системи. Концептуалізація даної теми через метафори відкриває шлях до міждисциплінарного осмислення: соціологічного, філософського, культурологічного. Адже інформаційне суспільство не можна звести лише до технологій, воно включає символічні, комунікативні та ціннісні виміри.Метафоричний підхід не є заміною строгого аналізу, а навпаки доповнює його, надаючи дослідникам інструмент для глибшого розуміння трансформацій сучасного світу. У статті показано, що фундаментальне для філософії та соціології поняття «суспільство» у процесі створення й розвитку теоретичних конструкцій, що дають змогу описати зміни, які відбуваються на конкретному етапі розвитку людської цивілізації, доповнювалося метафоричними термінами, за допомогою яких окреслювали тимчасові межі, визначали відмітні риси соціальної системи. Окреслено найсуттєвіші аспекти вивчення інформаційного суспільства (технологічний, символічний, культурний, психологічний, глобалізаційний і політичний), виокремлено узагальнюючі ознаки інформаційного суспільства.Зроблено висновок, що сучасне інформаційне суспільство часто описується не лише через строгі наукові дефініції, а й за допомогою метафор, які відображають складність і багатовимірність цього феномена. Метафоричність дозволяє глибше зрозуміти природу інформаційних процесів: наприклад, суспільство як «мережа», «організм», «дзеркало», «ринок знань» чи навіть «кіберпростір». Вони підкреслюють характерні особливості, вносять доповнення, але в цілому актуалізують розуміння сукупності процесів, що впливають на розвиток суспільства, як системи.

ФЕНОМЕН ПОСТКАПІТАЛІЗМУ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ РОБОТИ Ш. ЗУБОФФ «THE AGE OF SURVEILLANCE CAPITALISM: THE FIGHT FOR A HUMAN FUTURE AT THE NEW FRONTIER OF POWER»)

2025-10-08T05:45:56+03:00

Актуальність теми у тому, що сьогодні особливого значення набуває пошук характеру опису розвитку сучас- ного інформаційного суспільства з метою виходу на нові методологічні підходи його розуміння і, як слідство, його бачення, перш за все, на шляху його майбутнього.Будь-яка методологічна база, що стосується аналітики суспільних відносин має спиратися на певні філософські теорії, концепції, а краще – підходи. Аналіз сучасного суспільства в такій постановці питання стає вкрай складним завданням, оскільки вже майже двадцять п’ять років наукова спільнота не має кількісного показника великих за об’ємом і складних за логікою роздумів робіт. Однак є роботи окремих авторів, чиї роздуми, висновки і підходи мають ввійти до скарбниці філософської думки сучас- ності. Один із авторів такої оцінки – американська дослідниця, професорка гарвардського університету Шошанна Зубофф, відома своїми науковими відкриттями ще з нульових років ХХІ ст. Її позиція, оцінка та характерис- тика пізньої форми капіталізму, яку вона позначає як «посткапіталізм», має особливий «кольоровий окрас», він виділяється своєю свіжістю і щільністю думки. Мета дослідження полягає в ознайомленні із останньою робо- тою Ш. Зубофф, із демонстрацією основних тенденцій, підґрунтях, конкретних локації зародження нового типу капіталізму ‒ наглядового капіталізму. Завдання дослідження: 1) з’ясувати сутність та характеристики пізнього капіталізму, за ідеями Ш. Зубофф; 2) окреслити механізми активізації інформаційно-комунікативних технологій, формування їхнього впливу на характеристики пізнього капіталізму; 3) обґрунтувати поняття «наглядовий капіта- лізм», показати його концептуалізацію у якості методології опису інформаційного суспільства нового покоління і нового підходу, в якому органічно поєдналися соціологічні, антропологічні, економічні, психологічні, інформа- ційно-технологічні виміри сучасного соціуму. 4) сформувати концептуалізацію опису інформаційного суспільства, що виступає новою методологією при аналізі сучасного суспільства. з метою вийти на новий ракурс і суспільства або пізнього капіталізму. Глибокий аналіз привів авторку до висновків про характеристику пізнього капіталізму як наглядовий. У статті пропонується розгляд основних положень, категорій та стратегії розвитку посткапіта- лізму за матеріалами її роботи «Наглядовий капіталізм»; дається короткий аналіз кожної частини книги; підво- дяться підсумки прочитаного матеріалу. Методологія дослідження ґрунтується на системно-структурному під- ході, аналітично-історичному, на методології аналізу повсякдення з метою активного залучання соціологічних, економічних, антропологічних, інформаційного-технологічних, психологічних даних. Висновки. Спираючись на антропологічні, соціологічні, економічні, психологічні, інформаційно-технологічні виміри впливу інформаційно- комунікативних технологій вона сформувала цілісну, концептуально обґрунтовану методологію опису сучасного інформаційного суспільства, що виступає новою методологією при аналізі сучасного суспільства. Останнє дає можливість вийти на новий ракурс бачення розвитку суспільства (в її термінології «пізнього» або «наглядового» капіталізму), що, без сумніву, збагачує теоретичну базу сучасної науки.

ЕФЕКТИ, ЩО ОРІЄНТУЮТЬ ПОВЕДІНКУ ПІД ЧАС ПЕРЕГОВОРІВ З КОНФЛІКТУ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ, СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ ТА ПСИХОСЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ

2025-10-08T05:54:49+03:00

У статті подано соціально-філософський аналіз феномену ефектів, що орієнтують поведінку у переговорах у соціокультурному та психосемантичному вимірах. Незважаючи на інтенсивний розвиток теорії та практики переговорів, сучасний науковий дискурс демонструє відсутність комплексної концептуальної моделі, здатної інтегрувати численні виміри цього явища в цілісну аналітичну структуру. По-перше, залишається брак систематичного пояснення взаємодії між раціональними та ірраціональними компонентами поведінки учасників переговорів. Більшість існуючих досліджень наголошують на раціонально-інструментальних підходах, які передбачають лінійний причинно-наслідковий зв'язок між стратегіями, тактикою та результатами. Однак емоційно-мотиваційні, імпульсивні та підсвідомі аспекти поведінки часто залишаються маргінальними або розглядаються фрагментарно.Цей вузький фокус значно обмежує аналітичний потенціал досліджень, особливо враховуючи те, що в реальних переговорах ірраціональні фактори часто формують хід та динаміку взаємодії. Виокремлено п’ять ефектів – імпульс, амбіція, перемога, результат і стосунки, – які виступають прихованими регуляторами динаміки взаємодії та можуть формувати як конструктивні, так і деструктивні сценарії. Сучасні наукові дослідження оновлюють холістичні моделі, релевантні до нових умов реального світу, здатні інтегрувати раціональні й ірраціональні чинники, психосемантичний профіль ефектів і соціокультурну варіативність. Запропоновано методологічну рамку, що об’єднує соціально-філософський, соціокультурний і топологічний підходи до вивчення меж раціональності, структури ефектів та їхнього впливу на результативність переговорів. Показано, що рефлексивне та культурно чутливе управління ефектами знижує ризик ескалації конфлікту й підвищує стабільність домовленостей. Окреслено напрями подальших досліджень, зокрема розробку діагностичних інструментів і моделей партисипативного управління ефектами у складних переговорних процесах. Аналіз підтверджує, що вплив імпульсу, амбіцій, перемоги, результату та стосунків становить більше, ніж просто емоційний фон переговорів – вони виступають ключовими регуляторами їхньої динаміки. Ці ефекти впливають на моделі взаємодії, стратегічний вибір, розвиток комунікації, а також якість і довговічність досягнутих угод.

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ РУХУ: ВІД ТЕОРІЇ МОРІСА МЕРЛО-ПОНТІ ДО ТЕАТРАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ ЖАКА ЛЕКОКА

2025-10-08T06:07:31+03:00

У статті досліджено феноменологічну концепцію тіла Моріса Мерло-Понті як необхідну умову людського досвіду, зосереджуючись на амбівалентній природі тіла як суб'єкта (Leib) та об'єкта (Körper). Наукова проблема полягає у відсутності системного аналізу, що поєднує філософську теорію Мерло-Понті з театральною практикою Жака Лекока. Метою є доведення їх глибинної структурної спорідненості через аналіз концепції руху. Методологія ґрунтується на міждисциплінарному підході, що поєднує феноменологічний, герменевтичний та компаративістський методи. Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше продемонстровано, як практичні принципи Лекока – ундуляція, зворотна ундуляція та розкриття, а також використання нейтральної маски – є практичним втіленням та підтвердженням теорії Мерло-Понті про конкретний та абстрактний рух. Результати показують, що рух є не просто фізичним переміщенням, а інтенціональним актом. Методи Лекока розглядаються як інструменти «практичної феноменології», де нейтральна маска функціонує як театральне epoché, що змушує актора до творчого абстрактного руху. Практичне значення полягає у збагаченні театральної педагогіки філософським обґрунтуванням та наданні філософії емпіричного матеріалу для осмислення тілесності. Отже, театр є простором, у якому взаємодія абстрактного і конкретного рухів стає особливо очевидною. Конкретний рух як безпосередня взаємодія зі світом і абстрактний рух як створення нових світів показують горизонт можливостей досвіду, який може переживати тіло і брати участь у створенні нових його форм. Особливий інтерес становить аналіз позиційності в театральному просторі через призму феноменології Мерло-Понті. Перспективи подальших досліджень полягають у розширенні цього підходу на інші театральні системи ХХ століття, які також ставили тіло в центр своєї уваги (наприклад, Єжи Гротовського, Еудженіо Барби). Крім того, цікавим напрямом є застосування феноменологічного аналізу руху до сучасних перформативних практик, танцювального театру та цифрового мистецтва, де проблема тілесності та її репрезентації набуває нових, ще більш складних вимірів.

ГІБРИДНА ПРАВОВА ОНТОЛОГІЯ В ЕПОХУ СМАРТ-КОНТРАКТІВ: ПРАКТИЧНО-ФІЛОСОФСЬКЕ ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА СПРАВЕДЛИВОСТІ

2025-10-08T06:12:55+03:00

У роботі досліджується трансформація правових концепцій в епоху смарт-контрактів, акцентуючи увагу на переосмисленні відповідальності та справедливості в гібридній правовій онтології. Метою статті є розвиток концептуальних засад гібридної правової онтології для аналізу трансформації відповідальності та справедливості в контексті смарт-контрактів, спрямований на осмислення якісно нових форм правової реальності, що виникають на перетині людського та алгоритмічного начал. У роботі використано міждисциплінарний підхід, що інтегрує філософсько-правовий аналіз з елементами системної теорії, критичної теорії алгоритмів і постфеноменологічного дослідження технології. Методологічну основу складають концепції правового плюралізму, теорії агентності та підходи аналітичної філософії права до проблем відповідальності. Обґрунтовано, що смарт-контракти створюють гібридну правову онтологію, де традиційні категорії індивідуальної відповідальності замінюються розподіленими формами агентності. Виявлено фундаментальну суперечність між алгоритмічною логікою процедурної справедливості та людськими потребами в субстантивній справедливості. Встановлено, що відновне правосуддя виявляється несумісним з детермінованим виконанням смарт-контрактів. Отримала подальший розвиток концептуалізація феномену правового плюралізму в блокчейн-екосистемах через співіснування різних нормативних порядків. Результати дослідження розвивають філософсько-правову теорію цифрової епохи через концептуалізацію гібридної онтології як нової форми правового буття, що збагачує розуміння агентності, відповідальності та справедливості в умовах людино-машинної взаємодії. Отримані результати створюють теоретичні підстави для розробки нових регулятивних механізмів, що враховують розподілену природу відповідальності в блокчейн-системах, формування етичних принципів проєктування справедливих алгоритмічних систем і створення гібридних інститутів правосуддя. Запропоновано концептуальне бачення гібридної правової онтології як теоретичної рамки для аналізу якісно нових правових феноменів. Обґрунтовано поняття розподіленої агентності для опису колективної відповідальності в децентралізованих системах. Запропоновано підхід до розуміння алгоритмічної справедливості через призму обмежень формальних систем. Потрібна розробка конкретних механізмів операціоналізації гібридної правової онтології в регулятивній практиці, створення нових інституційних форм для реалізації розподіленої відповідальності та дослідження можливостей інтеграції відновного правосуддя в алгоритмічні системи.

МОДАЛЬНА ВЛАДА У КОНТЕКСТІ ПЕРФОРМАТИВНОСТІ У ФІЛОСОФІЇ

2025-10-08T06:17:20+03:00

Актуальність. У статті аналізується модальна влада як специфічний владний режим, яка нормує, що є допустимим і необхідним. Основною функцією модальної влади є встановлення контролю над «ситуацією істинності», що передбачає вплив не лише на поведінку та вчинки індивідів, а й визначає їхню активність у соціально-політичному полі. Виходячи з критики класичних моделей влади, автор зосереджується на тих формах впливу, які спрямовані не лише на контроль над діями індивідів, а й на продукування модальних структур – можливостей, зобов’язань, заборон і потенційностей. Перформативність розглядається як один із центральних механізмів модалізації індивідів, завдяки якому легітимізуються рамки допустимого та неприпустимого. Це дозволяє модальній владі формувати горизонти мислення та буття індивідів, що забезпечує закріплення й розширення владних режимів, переводячи їх із соціального поля потенційного в соціальну реальність. Метою статті є дослідження диспозитивів модальної влади, які базуються на перформативних мовних актах, що формують рамки можливого/ неможливого, необхідного/бажаного, і які визначають сприйняття індивідами соціальної реальності та самих себе. Методологія дослідження базується на компаративному аналізі, філософській герменевтиці та феномено-логічному методі. Результати досліджень. Розгляд модальної влади у світлі перформативних мовних дій дає змогу реконструювати більш тонку та непомітну форму впливу, яка не оперує прямими заборонами чи безпосереднім насильством, а конструює саму структуру можливого, як управління модальностями людського буття.Досліджено перформативність як домінуючий фактор модальної влади. Це дозволяє інтерпретувати владу не як зовнішній примус, а як результативну й конститутивну силу, що завжди має безпосереднього та масового адресата. Відтак, модальна влада вбудовується в онтологію суб’єкта. Проведений аналіз дозволяє розглядати перформативність як своєрідний вид модального примусу, що виходить за межі звичних дискурсів влади. Саме через таку дослідницьку оптику у подальших дослідженнях можна переосмислити багато політичних і соціальних конфліктів у суспільстві, акти виключення індивідів, а також стратегії супротиву й трансгресії. А також, дослідити перформативність як інструмент опору та вислизання індивідів від владних режимів та розглянути концепт «алгоритмічної модальності». Ця концептуалізація відкриває новий погляд на формування сучасної суб’єктності.

ПРОБЛЕМА САМОСТІ: «Я» ЯК БАГАТОСТРУКТУРНИЙ ФЕНОМЕН

2025-10-08T06:24:05+03:00

Розглядається проблема самості у філософських та наукових концепціях – дуалізм, панпсихізм, ілюзіонізм, фізикалізм, квантова теорія тощо. Методологічною оcновою статті є порівняльний аналіз філософських і наукових підходів. Використано метод порівняльного аналізу (філософських концепцій Р. Декарта, Д. Локка, Ж.-П. Сартра із сучасними науковими підходами, зокрема А. Дамазіо, Д. Деннета, Г. Нортгоффа). Аналізуються дані з нейронаук для підтвердження або спростування цих теорій; здійснене узагальнення – інтеграцію різних ідей у гіпотезу, що поєднує нейробіологічні, психологічні та філософські аспекти. На основі аналізу класичних та сучасних ідей стосовно пояснення виникнення самості обгрунтовується, що «Я» є багаторівневою структурою, яка постає на перетині нейронних процесів, соціального досвіду, емоційно-вольових процесів, наративної саморефлексії, сенсопризначення. Така позиція включає філософські підходи, зокрема, підкреслюється роль волі (Ж.-П.Сартр), пам’яті (Дж.Локк), дані наукових досліджень, які виходять за рамки матеріалістичних пояснень самості та показують актуальність традиційного дуалістичного трактування проблеми, де основою ідентичності «Я» є душа як основа для свідомості, інтелекту та волі. З’ясовано, що воля є однією з головних властивостей самості: вона виступає внутрішньою силою, яка формує та зберігає її цілісність об'єднуючи тілесний та соціальний досвід, пам’ять і розум завдяки чому «Я» є не фіксованим й формується у вільних актах та усвідомлених виборах. Висновок. Проблема самості належить до наукових питань, які не мають однозначного тлумачення, тому її слід розглядати з урахуванням різних підходів і концепцій. Аналіз філософсько-наукових концепцій показує, що самість є багаторівневим феноменом, який охоплює нейрофізіологічну основу, емоційне опрацювання досвіду, наративну саморефлексію, мислення, волю, пошук сенсу й водночас є проявом душі, що розглядається як фундаментальної підстави самості. Такий підхід потребує подальших наукових досліджень, їх ретельного аналізу та розробки більш удосконалених теорій.

РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У СФЕРІ ДИЗАЙНУ МІСТА В ЕПОХУ П’ЯТОЇ ПРОМИСЛОВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

2025-10-08T06:27:48+03:00

Актуальність даної проблеми полягає в тому, що вона є ключовим фактором для побудови міст майбутнього – міст, які будуть не лише функціональними та ефективними, а й екологічно стійкими, соціально інклюзивними та орієнтованими на добробут людини. Інтеграція інноваційних технологій у міський дизайн дозволяє відповісти на сучасні виклики урбанізації та створити середовище, що відповідає принципам П'ятої промислової революції. Основна мета статті полягає у створенні людиноцентричних, сталих та стійких міст. Це включає: 1) підвищення якості життя; 2) екологічну стійкість; 3) економічний розвиток; 4) соціальну інклюзивність; 5) адаптивність та стійкість до викликів; 6) ефективне управління містом. Методи дослідження. Для аналізу розвитку інноваційних технологій у сфері дизайну міста в епоху П'ятої промислової революції широко використовуються методи структурно-системного, структурно-функціонального аналізів. Дослідження розвитку інноваційних технологій у сфері дизайну міста в епоху П'ятої промислової революції вимагає багатогранного підходу орієнтованим на людиноцентричність та сталість, дозволить отримати повне та достовірне розуміння складної взаємодії між технологіями, міським середовищем та суспільством. Результат дослідження. Industry 5.0 є промисловою революцією з акцентом на людину. Це еволюція, що підтримує людську творчість і доповнює її механічною ефективністю, створюючи екосистему, де люди та машини працюють разом більш продуктивно для швидкого вирішення складних завдань.Вона здатна значно пом'якшити проблеми, з якими стикається Industry 4.0. В Industry 5.0 головним пріоритетом стає людський фактор. Наукове співтовариство твердо підтримує цінності стійкості Industry 5.0, а сучасні дослідження пропонують ранні ідеї про те, як цей порядок денний може сприяти сталому розвитку. Висновки. Кожен етап промислової революції має значні зміни у технологіях, економіці та суспільстві. Розуміння цих етапів допомагає як осмислити минуле, а й прогнозувати майбутнє розвитку промисловості та технологій.

НОВІ РЕАЛІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНИХ ЗМІН

2025-10-08T06:33:36+03:00

Метою статті є обґрунтування теоретико-методичних засад формування економічної політики України в умовах сучасних глобальних трансформацій, цифрової економіки та соціальної турбулентності. Автор спирається на міждисциплінарні дослідження, що поєднують економічні, соціологічні й філософські підходи. Проаналізовано післявоєнну економічну політику України, враховуючи глобалізацію та міжнародну інтеграцію, цифровізацію економіки та суспільства, зростаючу невизначеність та турбулентність та відповіді на них, що орієнтують світову економічну політику на соціальну справедливість та інклюзивність, геополітичну стабільність та безпеку, гнучкість і стійкість економічних систем тощо. Обґрунтовано, що відповідність економічної політики «духу епохи» означає її гнучкість, адаптивність та орієнтацію на сучасні виклики та можливості, які формують розвиток світової економіки. Розглянуто низку переваг глобалізації безпосередньо для економічної політики, таких як сприяння економічному зростанню через відкриття нових ринків, підвищення ефективності виробництва та конкуренції, що змушує компанії підвищувати якість продукції та знижувати витрати. Виявлено негативні наслідки, виклики та ризики глобалізації: економічна нерівність, що виявляється у зростаючій залежності бідніших країн від індуcтріальних розвинених країн, загальний несправедливий розподіл багатства через концентрацію капіталу у великих компаніях і фінансових центрах, збільшення соціальної нерівності у всьому світі. Здійснено аналіз цифровізації економіки, що передбачає розвиток нових технологій, цифрової економіки, автоматизації та штучного інтелекту, та зростаюча діджиталізація усіх суспільно-політичних процесів. З’ясовано, що наслідком глобалізації є соціальна турбулентність та зростаюча невизначеність, які акумулюючи соціально негативні наслідки глобалізації, цифровізації та певних економічних та політичних процесів, на нашу думку, здебільшого визначають «загальний дух епохи». Економічна політика України має бути гнучкою, адаптивною та орієнтованою на сучасні глобальні виклики. Вона повинна враховувати глобалізацію, цифровізацію, соціальну турбулентність та зростаючу невизначеність. Глобалізація відкриває нові можливості для інтеграції та економічного зростання, проте водночас посилює соціально-економічну нерівність, залежність від транснаціональних корпорацій і створює екологічні ризики.

ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «КОРПОРАТИВНА СОЦІАЛЬНА БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІВСТЬ»

2025-10-08T06:37:39+03:00

У статті здійснено соціально-філософське дослідження корпоративної соціальної безвідповідальності як окремого соціального феномена, що потребує власної категоріальної дефініції. Актуальність теми зумовлена зростанням кількості міжнародних досліджень у цій сфері та одночасною відсутністю належної розробки поняття у вітчизняному науковому полі. Метою статті є уточнення змісту поняття «корпоративна соціальна безвідповідальність» через аналіз її атрибутивних властивостей, соціального контексту функціонування та епістемологічних викривлень. Встановлено, що у випадках корпоративної безвідповідальності суспільство схильне приписувати відповідальність за шкоду не лише фактичним виконавцям, а й організації як моральному агенту, через атрибуцію умислу або навмисного ігнорування обов’язків. Виявлено, що безвідповідальна корпоративна поведінка є не лише наслідком індивідуальних порушень, а формою інституціоналізованої практики, яка відтворюється через нормативну відносність, інформаційну асиметрію та репутаційний ризик. Здійснено типологію напрямів дослідження корпоративної соціальної безвідповідальності, серед яких виокремлено концептуальний, організаційний, психологічний, міжкультурний, мнемонічний, галузевий та нормативно-правовий. З’ясовано, що у межах міжнародного дискурсу корпоративна соціальна безвідповідальність дедалі частіше трактується як багатовимірне явище, що поєднує матеріальні, символічні та структурні форми шкідливих дій. Запропоновано робоче визначення корпоративної соціальної безвідповідальності, засноване на логіко-гносеологічному аналізі її атрибутивних характеристик. Оцінено вплив культурного середовища, правового вакууму та управлінських практик на формування відповідних моделей поведінки. У висновках підкреслено необхідність подальшої теоретичної артикуляції поняття як передумови для його практичної операціоналізації. Доведено, що корпоративна соціальна безвідповідальність – це системна, інституціоналізована форма дії комерційної організації, яка виявляється у свідомому чи індиферентному порушенні етичних, правових або соціальних норм, що завдає шкоди широкому колу зацікавлених сторін або суспільству в цілому, супроводжується моральною атрибуцією наміру або відповідальності з боку соціального оточення, та відбувається в умовах інформаційної асиметрії, репутаційного ризику і нормативної відносності.

ФАКТОРИ ДОВІРИ ДО ІНФОРМАЦІЇ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

2025-10-08T06:43:53+03:00

У статті розглянуто чинники формування довіри до інформації як інструмент запобігання злочинному впливу та механізм раціонального осмислення повідомлень, який дозволяє сформувати об’єктивне уявлення щодо процесів дійсності. Проаналізовано класичні роботи, які стосуються довіри в соціальних роботах: Ф. Тьоніса, Ф. Фукуями, П. Штомпки, Т. Лукмана. Дослідження довіри до інформації зосереджується на розумінні того, як встановлюється довіра, її компонентів та впливу на сприйняття інформації. Це є об’єктом дослідження для таких галузей, як передача даних, інформаційні технології та епістемологія, забезпечуючи основу для сприяння довірі в інформаційному суспільстві. Довіра у класичних філософських роботах розглядається як інструмент формування та укріплення соціальних зв’язків, згуртованості та стійкості суспільства в цілому. Визначено, що ключовими факторами довіри до інформації є достовірність самого джерела інформації, сприйняття контенту користувачами, репутація джерела, якість інформації та перевірка фактів, сенсаційність та «передача» довіри.Додатковими факторами виступають сприйняття достовірності джерел інформації та політичні вподобання осіб, сформований науковий консенсус щодо тлумачення певних фактів та процесів, рівень медіаграмотності, двонаправлена комунікація. Сучасні теоретичні підходи до природи довіри до інформації представлені теорією епістемічної довіри, яка ґрунтується на вірі, комунікації, надійності та впевненості; теорії електронної довіри, що розкриває специфіку формування довіри у цифровому середовищі та теорією швидкої довіри, яка відзначається позараціональним впливом. Виявлено, що довіра в інформаційних технологіях є багатогранною і динамічною, включаючи когнітивні, афективні та інституційні компоненти. Довіра до інформації виступає як багатофакторний процес, що залежить від індивідуальних знань, критичного мислення, контексту інформації та медіаграмотності. Проведене авторське дослідження серед молоді міста Запоріжжя підтверджує, що формування довіри відбувається на основі поєднання раціональних оцінок і соціально-культурних чинників.

ПРОФІЛАКТИКА СТИГМАТИЗАЦІЇ В СУСПІЛЬСТВІ ЯК ЗАПОРУКА ПОДОЛАННЯ ВІДЧУЖЕННЯ ЛЮДИНИ У СИТУАЦІЇ COVID–19

2025-10-08T06:47:34+03:00

Стаття присвячена аналізу профілактики стигматизації як ключового чинника подолання соціального та психологічного відчуження людини в сучасному суспільстві. Метою дослідження є філософсько-антропологічний та соціогуманітарний аналіз феномену стигматизації як форми соціального відчуження, а також визначення теоретичних і практичних підходів до її профілактики в контексті формування інклюзивного суспільства. У межах цього дослідження передусім здійснюється аналіз еволюції категорії «відчуження» – від класичних концепцій Гегеля та Маркса, які пов’язували її з розривом між людиною та її сутністю, до сучасних інтерпретацій, що надають їй герменевтичного, феноменологічного та етико-екзистенційного виміру. Автор показує, що стигма є багатовимірним феноменом, який включає культурні, соціальні, психологічні та цифрові аспекти взаємодії, і що її прояви не обмежуються окремими групами, а впливають на рівень солідарності та гуманістичних цінностей у суспільстві. Особлива увага приділяється етичному виміру відносин із «Іншим», акцентуючи на необхідності проактивного формування умов інклюзії, де повага, емпатія та критичне мислення стають основою соціальної інтеграції.У дослідженні виокремлено міждисциплінарний підхід, який поєднує філософські концепти відчуження та «іншості», психологічні практики підтримки маргіналізованих груп, освітні програми, що формують культуру діалогу, та медіа-стратегії, спрямовані на деконструкцію стереотипів і цифрову безпеку. Автор показує, що освіта та культура комунікації є ключовими механізмами профілактики стигматизації, оскільки вони не лише зменшують упередження, а й сприяють розвитку етичної свідомості, відповідальності та здатності до взаємодії на рівних. Стаття також окреслює практичне значення дослідження: впровадження педагогіки відповідальності, психоедукаційних програм, публічних просторів пам’яті та медіакампаній дозволяє формувати соціальні практики, які запобігають маргіналізації, відновлюють гідність людини та сприяють розвитку інклюзивного, солідарного та гуманного суспільства. Таким чином, профілактика стигматизації розглядається як довготривалий процес, що інтегрує етичні, соціальні та культурні інструменти, та як фундаментальний імператив сучасної гуманітарної політики.

КІБЕРФЕМІНІЗМ: ФІЛОСОФСЬКІ РОЗДУМИ ПРО ГЕНДЕР, ТЕХНОЛОГІЇ ТА ЦИФРОВУ СУБ'ЄКТИВНІСТЬ

2025-10-08T06:50:38+03:00

Кіберфемінізм, що виник наприкінці 20 століття, являє собою критичне теоретичне та практичне дослідження перетину гендеру та цифрових технологій. Він ставить під сумнів як патріархальні структури, вбудовані в технологічний розвиток, так і філософські припущення, що лежать в основі відносин між людиною та машиною. Ця стаття досліджує кіберфемінізм як філософський дискурс, розглядаючи його епістемологічні, онтологічні та політичні виміри. Особлива увага приділяється напруженості між есенціалістськими та постгуманістичними інтерпретаціями кіберфемінізму, а також його наслідкам для цифрової суб'єктивності, втілення та владних відносин у кіберпросторі. Кіберфемінізм являє собою критичне перетину феміністичної філософії, технологій та цифрової культури, пропонуючи нові способи теоретизації ідентичності, втілення та влади в інформаційну епоху. Ця стаття розглядає філософські основи кіберфемінізму, простежуючи його виникнення з постмодерністської феміністичної думки та його взаємодію з питаннями технонауки, суб'єктивності та політики кіберпростору. Особлива увага приділяється тому, як кіберфеміністська теорія ставить під сумнів есенціалістські уявлення про гендер, дестабілізує традиційні дуалізми між людиною та машиною та переосмислює можливості діяльності у віртуальних середовищах. Аналізуючи внесок таких мислительок, як Донна Гаравей, та пізніший розвиток феміністичної дискусії третьої хвилі, у статті досліджується, як кіберфемінізм не лише критикує гендерні структури технологічного виробництва, але й передбачає емансипаційний потенціал у цифровій культурі. Зрештою, дослідження стверджує, що кіберфемінізм являє собою трансформаційну філософську основу для розуміння взаємопереплетення гендеру та технологій у сучасному суспільстві. Завдання дослідження: дослідити ідеї та базові основи кіберфеміністичних ідей. Зробити спробу проникнути в приховані основи цих ідей. Також зробити спробу порівняльного аналізу низки феміністичних та філософських вчень. Методологія дослідження. Викладання ідей фемінізму та кіберфемінізму є складним та багатогранним. Для аналізу цієї теми потрібен комплексний, систематичний підхід. Тому в цьому дослідженні було використано низку методів: індукцію, дедукцію, історизм та системний метод. Зв'язок з попередніми дослідженнями. Проблема кіберфемінізму цікавить велику кількість науковців. Ми знаходимо дослідницькі дані в наукових працях таких науковців, як: Шошана Зубофф, Мері Фланаган, Остін Бут, Марі Хікс та багатьох інших дослідників. Однак ця тема залишається невичерпним джерелом універсальності для нових філософських досліджень.

ВНУТРІШНЬООРГАНІЗАЦІЙНІ ЦІННОСТІ ЯК ЧИННИК ЕФЕКТИВНОСТІ МІЖКУЛЬТУРНИХ КОМУНІКАЦІЙ В ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

2025-10-08T06:55:12+03:00

Стаття присвячена соціально-філософському аналізу проблеми забезпечення ефективного міжкультурного діалогу в транснаціональних корпораціях (ТНК). Метою дослідження є соціально-філософська рефлексія проблеми міжкультурної комунікації в транснаціональних економічних організаціях, і обґрунтування необхідності сприйняття та інтеріоризації співробітниками таких організацій системи внутрішньоорганізаційних цінностей, як чинника, що визначає ефективність таких комунікацій. В цьому дослідженні використано мультипарадигмальний методологічний підхід. Завдяки історико-логічному підходу вдалося простежити еволюцію процесу міжкультурних комунікацій: від асиметричних комунікацій у доінформаційну епоху до мережевих комунікацій у постіндустріальних суспільствах. Звернення до герменевтичного аналізу ідей Г. Ріккерта дозволило обґрунтувати досяжність смислової цілісності в процесі міжкультурних комунікацій. Філософська інтерпретація соціально-комунікативної методології дозволила проаналізувати діалогічний і монологічний типи соціально-комунікаційних процесів, і осмислити зміст цього процесу як смислову цілісність. В процесі дослідження встановлено, що умовою ефективного функціонування ТНК є наявність ефективної діалогічної міжкультурної комунікації, що передбачає невикривлену передачу смислу повідомлень. Досягнення цієї мети є можливим завдяки формуванню внутрішньоорганізаційної системи цінностей. Концептуальне осмислення і розробка внутрішньоорганізаційної системи цінностей передбачає раціональне формування керівництвом ТНК переліку значимих фундаментальних переконань та принципів, які визначають, як організація діє, приймає рішення та взаємодіє з навколишнім світом. Завдяки використанню сучасних управлінських технологій, первинно «штучні» внутрішньоорганізаційні цінності трансформуються в особистісні цінності, яких співробітник організації дотримується, реалізуючи свої посадові обов’язки і виконуючи свою професійну роль. Отже, функціонування сучасної організації, яка є частиною економічних процесів, і орієнтована на отримання прибутку, сьогодні відбувається в умовах з високим рівнем невизначеності. Суттєвим при цьому є вплив міжнародних факторів зовнішнього середовища.

ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ІНВАЛІДНОСТІ

2025-10-08T07:39:43+03:00

Актуальність теми. Обмеження дієздатності є важливим правовим заходом, спрямованим на захист осіб, які через свої психічні або поведінкові розлади не здатні повністю розуміти характер своїх дій та/або контролювати їх. За останнє десятиліття концепція обмеження дієздатності в Литві кардинально змінилася. Від встановлення повної недієздатності для осіб з психічними розладами відбувся перехід до альтернативних та менш обмежувальних заходів (Beliūnienė, 2022). Ці зміни значною мірою зумовлені зміною підходу до інвалідів та форм їх захисту на міжнародному рівні. Інститут обмеження дієздатності необхідний для захисту вразливих осіб, але на практиці необхідно ретельно оцінювати кожен випадок індивідуально, забезпечуючи обмеження прав особи лише в необхідній мірі та дотримання вимог як національних, так і міжнародних правових актів. У Литві ця процедура регулюється Цивільним кодексом та іншими пов'язаними з ним правовими актами. Стаття 2.5 Цивільного кодексу Литовської Республіки (ЦК). Стаття 11 Закону про права осіб з інвалідністю передбачає, що особа, яка через психічний розлад не може розуміти значення своїх дій у певній сфері або контролювати їх, може бути визнана судом недієздатною в цій сфері. Тим часом особа, яка частково не здатна розуміти значення своїх дій у певній сфері або контролювати їх, може бути визнана обмежено дієздатною в цій сфері. Зазвичай, дієздатність особи може бути обмежена рішенням суду з урахуванням висновків медичних експертів та фактичного стану особи. Обмеження дієздатності особи є важливим правовим заходом, який забезпечує захист прав вразливих осіб та водночас створює умови для належного представництва їхніх інтересів. Литовське суспільство старіє, тому все більше людей стикаються зі старечою деменцією, хворобою Альцгеймера або іншими когнітивними розладами (Pūraitė-Andrikienė, 2024). Як наслідок, зростає кількість випадків, коли людям потрібна допомога у вирішенні юридичних та фінансових питань. Крім того, зростає кількість діагностованих психічних розладів, таких як депресія, біполярний розлад або шизофренія, які також можуть впливати на здатність людини приймати рішення (Uscila et al., 2022). Важливо знайти баланс між забезпеченням автономії людини та необхідністю захистити її від потенційних ризиків, таких як фінансове шахрайство, необдумані операції або неналежні рішення, які можуть завдати їй шкоди (Kraniuskienė, 2024). Постановка задачі. При аналізі інституту правового регулювання обмеження дієздатності особи виділяється кілька основних проблем. Перш за все, варто згадати про невизначеність регулювання обмеження дієздатності юридичної особи та його різне тлумачення в судовій практиці. Ще однією проблемою є забезпечення принципів пропорційності та обґрунтованості. При обмеженні дієздатності особи необхідно дотримуватися балансу між захистом особистих прав та суспільними інтересами, але на практиці часто трапляються випадки, коли обмеження застосовуються непропорційно або занадто широко. Третя проблема, що виникає, пов'язана зі встановленням опіки та піклування. Якщо особа визнана недієздатною або обмежено дієздатною в певній сфері, суд повинен призначити опікуна або піклувальника. На практиці виникають проблеми щодо підбору відповідних опікунів або піклувальників та їх підготовки до виконання цих обов'язків. Методологія. Для адекватного розкриття теми дипломної роботи та досягнення поставленої мети й завдань було застосовано такі методи дослідження: порівняльний, аналіз документів, узагальнення та логіко-аналітичний. Порівняльний метод було застосовано з метою порівняння досвіду Литви та інших зарубіжних країн, пов'язаного з обмеженням дієздатності, з теоретичної та практичної точки зору, а також для вивчення правового регулювання цього інституту.Метод аналізу документів дозволив заглибитися в різні явища та зрозуміти минуле, зафіксоване в письмових джерелах. Цей метод дослідження слугував для збору даних не лише з національних правових актів, а й із зарубіжних країн, правових актів ЄС, що регулюють норми обмеження дієздатності. Метод узагальнення мав на меті систематизувати та узагальнити зібрану інформацію про обмеження дієздатності, дані чи факти та представити їх таким чином, щоб було легше зрозуміти основні риси цього інституту та підготувати висновки дипломної роботи. Логіко-аналітичний метод було застосовано для аналізу розглянутої теми, пов'язаної з обмеженням дієздатності особи, та виявлення теоретичних та практичних питань.

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ УСИНОВЛЕННЯ ТА МОЖЛИВІ ЇХ ВИРІШЕННЯ

2025-10-08T07:45:08+03:00

Актуальність теми. Усиновлення, як соціально-правовий інститут, невіддільне від розвитку людства та багатьох культур, характер та регулювання яких змінювалися з часом (Andrzejewski, 2024). Усиновлення включає не лише практичні правові аспекти, але й емоційні, психологічні та соціальні виклики, з якими стикаються не лише усиновлювачі та усиновлені, біологічні батьки, а й суспільство (Pivoriene, 2020). Одним із фундаментальних питань, що порушуються інститутом усиновлення, є ідентичність сім'ї та значущість стосунків (Perkumienė et al., 2021). Традиційна модель сім'ї в більшості суспільств базується на біологічних стосунках між особами, тому усиновлення, коли дітей усиновлюють небіологічні батьки, може створювати проблеми та виклики в розумінні того, що являє собою сім'я та яке значення мають її стосунки (Lyttle et al., 2024). Усиновлювальні батьки, усиновлюючи дитину, беруть на себе відповідальність за її благополуччя, виховуючи та навчаючи її так, ніби це їхня власна дитина, але часто стикаються зі складними емоційними проблемами, пов'язаними зі знанням біологічного походження дитини (Brown et al., 2024). Крім того, усиновлення часто створює психологічні та юридичні труднощі для усиновленої особи, особливо коли дитина дізнається про своє біологічне походження (Messina et al., 2024). Питання, пов'язані з ідентичністю, почуттям приналежності та можливістю знати своїх біологічних батьків, можуть стати серйозними викликами для сім'ї в міру дорослішання усиновленої особи та призвести до небажаних наслідків. Постановка задачі. Під час аналізу інституту правового регулювання усиновлення виділяється кілька основних проблем. Проблема надання згоди на усиновлення дитини особами, які беруть участь у процесі усиновлення, реалізація немайнових прав майбутнього усиновленого та право усиновленої дитини знати своїх біологічних батьків, оскільки ця інформація безпосередньо пов'язана з особистістю дитини, її емоційним благополуччям та повноцінністю її особистого життя. Задачі дослідження. Проаналізувати аспекти правового регулювання усиновлення, визначивши ключові проблеми та виклики. Методологія. Для належного розкриття теми статті та досягнення поставленої мети й завдань було використано такі методи дослідження: аналіз документів, метааналіз, системний аналіз, порівняльний, логіко-аналітичний. Усиновлення або соціальне батьківство вважається альтернативою біологічному батьківству, оскільки усиновлення показує, що батьківство – це не тільки генетичний зв'язок. Найважливішою метою усиновлення є забезпечення дитини любов'ю, безпекою та можливостями вирости повноцінною людиною, незалежно від її біологічного походження або минулих обставин. Судова практика Литви показує, що при вирішенні питань, пов'язаних з усиновленням, особлива увага приділяється захисту немайнових прав дитини. Суди наголошують на пріоритетності інтересів дитини, необхідності враховувати думку дитини.

ВПЛИВ СУЧАСНИХ КОМУНІКАЦІЙ НА СТВОРЕННЯ ДОДАНОЇ ВАРТОСТІ НЕРУХОМОСТІ

2025-10-08T07:50:00+03:00

Актуальність теми. Актуальність дослідження теми у тому, що За словами Есолйо, ефективна комунікація на ринку нерухомості є одним з найважливіших факторів, що визначають успіх продажів, а неефективна комунікація може мати негативні наслідки як у створенні доданої вартості для нерухомості, так і в комунікації зі споживачами та в угодах, укладених у невідповідний час. Анор Шахрохі та Пархізгарі, для досягнення довгострокового успіху в секторі нерухомості надзвичайно важливо, щоб зацікавлені сторони, такі як власники, орендарі, підрядники, належним чином та ефективно співпрацювали один з одним. Ефективна комунікація може допомогти правильно донести бажане повідомлення до споживачів, уникнути непорозумінь та сприяти створенню та підтримці позитивних відносин між зацікавленими сторонами. Грант виділяє, що в будь-якому секторі нерухомості, застосовуючи засоби комунікації, необхідно враховувати потреби цільової групи. За словами Залевської-Тужинської та Міклашевської, комунікація зі споживачами в секторі нерухомості невіддільна від використання інформаційних та комп'ютерних технологій, оскільки сьогодні технології сприяють обміну інформацією та даними в режимі реального часу, полегшуючи зацікавленим сторонам доступ та аналіз інформації, пов'язаної з нерухомістю. Постановка задачі. Оскільки в Литві немає наукових досліджень, які б аналізували вплив сучасних комунікацій на додану вартість нерухомості, виникають такі проблемні питання: які сучасні комунікаційні інструменти можна використовувати для підвищення доданої вартості нерухомості? Який вплив сучасні комунікаційні інструменти мають на агентства нерухомості? З якими викликами стикаються фахівці з нерухомості під час застосування сучасних комунікаційних інструментів? Задачі дослідження. Обговоріть характеристики сучасної комунікації та нерухомості; визначте можливості застосування сучасних комунікаційних інструментів, їхні переваги та причини їх застосування для підвищення доданої вартості нерухомості; визначте проблеми, з якими стикаються фахівці з нерухомості під час застосування сучасних комунікаційних інструментів у своїй роботі.Методологія. Для належного розкриття теми наукового дослідження та досягнення поставленої мети й завдань було використано такі методи дослідження: аналіз, порівняння, структурування наукової літератури, якісний метод дослідження (дистанційне інтерв'ю), контент-аналіз. Вартість нерухомості визначається місцем розташування, демографічними показниками, характеристиками нерухомості, ринковими тенденціями, інфраструктурою, попитом та пропозицією, економічними показниками, процентними ставками та державною політикою. Вартість нерухомості можна збільшити, використовуючи високоякісні фотографії, підготовлюючи віртуальні тури, надаючи мережеву та детальну інформацію, вибираючи відповідну цінову стратегію та застосовуючи ефективні маркетингові стратегії.