Humanities Studies

МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У ГАЛІЗІ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ЕКОНОМІКИ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

ВАЛЕНТИНА ВОРОНКОВА, ГАЛИНА ГАРБАР, ДМИТРО АРАБАДЖИЄВ — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджується методологія наукових досліджень у сфері менеджменту з позицій соціально-філософського аналізу. Метою даного дослідження є обґрунтування необхідності та розробка концептуального підходу до методології наукових досліджень у сфері менеджменту на основі соціально-філософського аналізу, з урахуванням сучасних викликів і потреб гуманітаризації управлінської науки. Завдання дослідження: 1) Дослідити філософські засади наукового пізнання, які можуть бути застосовані в управлінських дослідженнях; 2) визначити специфіку соціально-філософського підходу до осмислення управлінської діяльності; 3) виокремити невирішені аспекти методологічної культури в менеджменті та окреслити шляхи їх розв’язання; 4) запропонувати міждисциплінарну модель методології досліджень, яка поєднує філософські і практичні аспекти менеджменту; 5) розкрити потенціал соціально-філософського підходу для формування критичного мислення, етичної відповідальності та стратегічного бачення у сучасних управлінців. Акцентовано увагу на необхідності інтеграції філософського осмислення управлінської діяльності в процес наукового пізнання. Зазначено, що традиційні технократичні підходи до управління не забезпечують повного розуміння складних соціокультурних процесів, які лежать в основі сучасного менеджменту. Визначено ключові аспекти соціально-філософського підходу, його значення для формування етичної відповідальності, стратегічного мислення та міждисциплінарної методологічної культури. Розроблено концептуальні засади оновленої методології наукових досліджень у менеджменті, що враховує соціальні, культурні та моральні чинники в управлінських процесах. Практичне значення дослідження полягає у розробці та обґрунтуванні міждисциплінарної методологічної моделі, що поєднує філософські й практичні підходи до менеджменту. Запропоновані концептуальні рішення сприяють підвищенню ефективності управлінських рішень, розвитку системного та критичного мислення у менеджерів, а також формуванню етичної культури управління. Отримані результати можуть бути використані в освітніх програмах, корпоративному навчанні, а також при розробці управлінських стратегій і політик у різних організаціях, що забезпечить більш адаптивне і відповідальне управління в умовах сучасних викликів цифрової епохи.

АКАДЕМІЧНА ДОБРОЧЕСНІСТЬ ЯК ЦІННІСТЬ СУЧАСНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ В ОСВІТІ

МАРИНА ГРИЦЕНКО, CЕРГІЙ ГРИЦЕНКО — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті розглянуто академічну доброчесність як ключову цінність у процесі трансформації сучасної освітньої системи. Мета статті – обґрунтувати фундаментальну цінність академічної доброчесності у сучасних трансформаціях в освіті. Досягнення мети передбачає реалізацію таких завдань: проаналізувати ключові принципи, на яких ґрунтується академічна доброчесність (чесність, довіра, справедливість, повага, відповідальність, мужність); досліити основні виклики і форми порушення академічної доброчесності у вітчизняній освіті; визначити об’єктивні та суб’єктивні чинники, що сприяють проявам академічної недоброчесності; узагальнити кращі практики впровадження академічної доброчесності в Україні та за кордоном; обґрунтувати необхідність системного впровадження принципів академічної доброчесності на індивідуальному, інституційному, системному та колегіальному рівнях; окреслити напрями подальшої профілактики академічної недоброчесності через освітні програми, політики, практики та просвітницьку роботу. Досліджено сутність академічної доброчесності не лише як формальну вимогу, а як фундаментальну складову якості освіти, що інтегрується у всі рівні освітньої діяльності – від шкільної освіти до закладів вищої освіти і наукових установ. Проаналізовано основні принципи академічної доброчесності – чесність, довіра, справедливість, повага, відповідальність і мужність – та підкреслено їхнє значення для побудови етичного освітнього середовища. Обґрунтовано необхідність системного підходу до формування доброчесного академічного середовища на індивідуальному, інституційному, державному, системному та колегіальному рівнях. Охарактеризовано поширені прояви академічної недоброчесності, зокрема плагіат, хабарництво, протекціонізм тощо. Визначено причини виникнення цих явищ, які умовно поділяються на об’єктивні, суб’єктивні та об’єктивно-суб’єктивні. Особливу увагу приділено аналізу ролі освітніх інституцій, нормативного середовища, а також індивідуальної етики викладачів і студентів у процесі утвердження академічної доброчесності. Встановлено, що для здійснення якісних трансформацій у системі вітчизняної освіти з дотриманням принципу академічної доброчесності необхідно нівелювати об’єктивні та суб’єктивні причини існування академічної недоброчесності. З’ясовано, що впровадження норм академічної доброчесності повинно ґрунтуватись на комплексних, а не ситуативних заходах й розгортатись на всіх рівнях освітньої системи, доповнюючись посиленням ролі моральних цінностей у суспільстві загалом. Узагальнено, що трансформаційні процеси у сучасній освіті засновані на нормах та принципах академічної доброчесності об’єктивно сприятимуть прирощенню знань як суспільного капіталу, підвищенню рівня духовності суспільства та прискоренню позитивної динаміки соціальних перетворень.

ДОБРОЧЕСНІСТЬ В ЕПОХУ ЦИФРОВОЇ ОСВІТИ: ФОРМУВАННЯ ТЕХНОМОРАЛЬНИХ ЧЕСНОТ

МАРЯНА ДРОБОТЕНКО — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано феномен техноморальних чеснот у контексті цифрової освіти. Мета даного дослідження – дослідити феномен техноморальних чеснот у цифрову епоху та обґрунтувати педагогічні стратегії їх формування в сучасному освітньому середовищі. Обґрунтовано необхідність формування нової етичної парадигми, яка враховує моральні виклики, спричинені цифровізацією суспільства. Спираючись на концепцію Ш. Валлор, авторка досліджує ключові техноморальні чесноти, зокрема цифрову обачність, кіберспівчуття, цифрову відповідальність, технологічну поміркованість, цифрову чесність та справедливість у цифровому середовищі. Окрема увага приділяється педагогічним підходам до формування техноморальної особистості, зокрема інтеграції цифрової етики в освітній процес, розвитку критичного мислення, емпатії та моральної рефлексії. Виокремлено роль учителя як морального фасилітатора у цифровому середовищі, здатного формувати цифрову етику, підтримувати моральну рефлексію учнів і сприяти розвитку гуманістичної культури в цифровому просторі. Нова рольова реальність ґрунтується навколо ідеї морального супроводу учня на шляху його особистісного зростання. Висвітлено педагогічні стратегії інтеграції техноморальних чеснот у зміст освіти, зокрема ситуаційне навчання, емпатійні практики, критичне мислення та створення етичних цифрових спільнот. У подібній ситуації педагогіка морального виховання повинна орієнтуватися не тільки на створення етичних норм, а й на формування у молоді здатності використовувати ці норми на практиці – приймати усвідомлені моральні рішення в реальних умовах цифрового середовища. Підкреслено, що формування техноморальної особистості є одним із ключових завдань сучасної освіти, орієнтованих на підготовку етико-свідомого, відповідного громадянина цифрової епохи. Зроблено висновок, що виховання техноморальних чеснот є важливою складовою сучасної освіти, яка має на меті формування відповідального, етично зрілого громадянина цифрової епохи. Формування техноморальних чеснот є ключовим завданням освіти у ХХІ столітті. Успішне впровадження техноморальної етики в освіту сприятиме створенню цифрового простору, у якому пануватимуть довіра, безпека, повага та відповідальність.

РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ: ПРАКТИЧНО-ОРІЄНТОВАНИЙ ПІДХІД У ВИЩІЙ ЕКОНОМІЧНІЙ ОСВІТІ

ВІТАЛІНА НІКІТЕНКО, СЕРГІЙ ГРИША, ВОЛОДИМИР БОБРАКОВ — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

У контексті глобалізації та зростаючої міжнародної співпраці професійні навички спілкування англійською мовою стали невід'ємним компонентом економічної експертизи. Економісти все частіше повинні працювати в багатомовному середовищі, брати участь у транскордонній співпраці та отримувати доступ до міжнародних досліджень. Тому розробка курсу англійської мови для спеціальних цілей (ESP), адаптованого до потреб економістів, є одночасно своєчасною та дуже актуальною для аспірантури. Метою дослідження є вивчення та оцінка ефективних методів та інструментів розвитку професійних навичок спілкування англійською мовою у студентів-магістрів, що спеціалізуються на економіці, в рамках практично-орієнтованого курсу іноземної мови. Об'єктом дослідження є процес навчання іноземній мові в магістерських програмах з економіки. Предметом дослідження є розвиток професійних навичок спілкування англійською мовою у студентів-економістів за допомогою практично-орієнтованих стратегій навчання. У дослідженні використовується якісна методологія, включаючи аналіз навчальних матеріалів, спостереження за успішністю студентів та оцінку педагогічної практики. Для збору інформації про ефективність конкретних підходів до навчання та мовних заходів також використовувалися опитування та напівструктуровані інтерв'ю зі студентами та викладачами. Дослідження визначає найефективніші комунікативні завдання та методи для підвищення професійних навичок англійської мови серед студентів-економістів, такі як обговорення кейсів, рольові симуляції та аналіз економічних текстів. Результати показують, що практично-орієнтовані підходи значно покращують здатність студентів використовувати предметно-орієнтовану мову в професійному контексті. Запропоновано рекомендації щодо оптимізації навчальної програми практично-орієнтованих курсів іноземних мов в економічній освіті.

НООСФЕРНО-ІНФОРМАЦІЙНО-ЦИФРОВА ПАРАДИГМА ОСВІТИ ЯК СИНТЕЗ ТРАДИЦІЙ ЯКОСТІ ТА ДИНАМІКИ ІННОВАЦІЙ

ОЛЕГ ПУНЧЕНКО, ВАЛЕНТИНА ВОРОНКОВА, НАТАЛІЯ ПУНЧЕНКО — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджується сутність ноосферно-інформаційно-цифрової парадигми освіти як синтез традицій якості та динаміки інновацій. Мета статті – розкрити сутність ноосферно-інформаційно-цифрової парадигми освіти як синтезу традицій якості та динаміки інновацій, що забезпечується через впровадження інтелектуально-інформаційних технологій і технік у сферу освіти, з акцентом на формування цілісного освітнього простору майбутнього з урахуванням філософсько-світоглядних засад трансформації освіти в умовах переходу до ноосферного етапу розвитку суспільства. Парадигма базується на поєднанні двох ключових векторів – інформаційно-інтелектуального та гуманістичного, що забезпечує формування цілісного освітнього простору майбутнього. Розглядається роль інтелектуальних та інформаційних технологій у трансформації навчального процесу, а також значення гуманістичного підходу для збереження морально-ціннісних основ освіти. Нова парадигма освіти постає як багатовекторний комплекс науково-технічних і соціально-ідеологічних змін, що створюють умови для розвитку творчої, морально свідомої та соціально відповідальної особистості у контексті переходу до ноосферного етапу розвитку суспільств. Досліджуються ноосферні вектори освітньої парадигми ХХІ ст., охарактеризовано її базові складові, ключовими серед яких виступає інформатизація освітньої тканини за допомогою впровадження інтелектуальних інформаційних технологій, серед яких звернено увагу на однопрограмні, багатопрограмні та гібрідні операційні системи. Впровадження цих систем у навчальний процес вимагає від студентів швидкого освоєння та глибокого знання цифрових технологій, елементи яких – гаджети, вирішальні програмні пристрої та інші – широко використовуються у процесі набуття знань. Аналізується доцільність забезпечення гуманітаризації та гуманізації освіти. Гуманітаризація освіти обґрунтовується як процес та необхідна умова єдності системи наукового знання, гуманізація – через процес формування людяності, а також через концепт «Бути людиною». На основі реалізації цих складових позиціонує себе інноваційність нової парадигми освіти як її детермінуючого тренду. Нова парадигма освіти є комплексним явищем, що поєднує науково-технічні інновації та соціально-ідеологічні трансформації. Ноосферно-інформаційно-цифрова парадигма освіти спирається на два фундаментальні вектори: інформаційно-інтелектуальний, який базується на досягненнях сучасної науки і техніки, та гуманістичний, що забезпечує збереження морально-етичних цінностей і людяності в освіті. Саме креативна взаємодія цих векторів формує цілісний освітній простір майбутнього, здатний виховувати творчу, відповідальну та соціально свідому особистість, здатну відповідати викликам ноосферного етапу розвитку людства.

ФІЛОСОФІЯ МОВНОЇ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛІВ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ: МІЖКУЛЬТУРНА МОБІЛЬНІСТЬ, ІДЕНТИЧНІСТЬ І ЦИФРОВА ЕТИКА

ЗОРЕСЛАВ САМЧУК — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена філософському обґрунтуванню інтегрованої моделі мовної підготовки вчителів у європейському освітньому просторі, що синтезує патріотичний, транскультурний і соціально-етичний виміри через призму цифрової трансформації освіти. У контексті зростання міжкультурної мобільності, розширення цифрових середовищ навчання та потреби формування демократичних цінностей мова розглядається не лише як інструмент комунікації, а як ключовий механізм конструювання ідентичності й соціальної інтеграції. Метою дослідження є розроблення теоретично цілісного й практично адаптованого підходу до мовної підготовки педагогів, здатного поєднати національні освітні пріоритети з європейськими стандартами багатомовності та соціальної справедливості. Методологію формують міждисциплінарні засоби соціальної філософії, критичної педагогіки, прикладної лінгвістики й цифрової етики, які реалізуються через порівняльний аналіз програм мовної підготовки, контент-аналіз нормативних документів і якісні емпіричні методи (фокус-групи, напівструктуровані інтерв’ю). Запропоновано три філософські принципи: ціннісно-патріотичної інтеграції, транскультурної мобільності та соціально-етичної відповідальності й цифрової критичності. Обґрунтовано, що поєднання культурно-національного змісту з критичною цифровою грамотністю й гендерною чутливістю істотно підвищує здатність учителів фасилітувати інклюзивний діалог, запобігати мовним і соціальним ієрархіям та ефективно працювати у змішаних і віртуальних форматах. Результати засвідчують кореляцію між емансипативними підходами до мови та зростанням учнівської автономії й критичного мислення, що сприяє укріпленню демократичної культури й соціальної згуртованості. Перспективи подальших розвідок пов’язані з емпіричною верифікацією моделі в різних регіонах, розробленням алгоритмів оцінювання трансмедійних компетентностей педагогів і дослідженням етичних аспектів використання великих мовних моделей у навчанні. Узагальнюючи результати, можна констатувати, що запропонована філософська модель мовної підготовки вчителів інтегрує три ключові виміри – ціннісно-патріотичний, транскультурний та соціально-етичний.

ІНТЕРКУЛЬТУРНА КОМУНІКАЦІЯ В ОСВІТІ ЯК ПРОСТІР ДОБРОЧЕСНОСТІ: ПОТЕНЦІАЛ ДИЗАЙНУ ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА У СПРИЯННІ ЕТИЧНІЙ ВЗАЄМОДІЇ

МАЙЯ ТРИНЯК — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

У XXI столітті глобалізаційні трансформації, зростання культурного різноманіття, посилення мобільності в освітніх системах висунули нові вимоги до характеру комунікації між учасниками освітнього процесу. Метою дослідження є філософське осмислення ролі дизайну освітнього середовища як чинника, що сприяє доброчесній міжкультурній взаємодії в сучасному освітньому просторі, а також виявлення етичних, комунікативних і культурно-антропологічних аспектів, що визначають характер цієї взаємодії. Зростаюча складність соціокультурних викликів сучасності змушує переосмислити самі підвалини освітньої взаємодії як простору зустрічі різних культур, цінностей і традицій. У цих умовах освіта дедалі частіше розглядається не лише як процес передавання знань, а як ціннісний простір формування діалогу між різними культурами, ідентичностями. Водночас стрімка динаміка міжкультурних контактів супроводжується загрозами непорозумінь, викривлень смислів, втрати етичних орієнтирів. Ці виклики унаочнюють необхідність переосмислення підходів до інтеркультурної комунікації в освіті крізь призму етичних засад. Варто зауважити, що ціннісні й моральні виміри освіти не існують у порожнечі, вони формуються, репрезентуються та підкріплюються через середовище. Просторово-візуальна організація освітнього простору, дизайн аудиторій, інтерфейси цифрових платформ, візуальні символи і форми взаємодії – усе це є чинниками, які впливають на етику міжкультурного порозуміння. Освітній простір більше не лише будівля або класна кімната. Він функціонує як своєрідна мережа зв’язків, у якій точка зору, культурна ідентичність і мовна належність учасників взаємодіють у динаміці. Простір школи чи університету не є «порожнім», у ньому завжди присутні сліди ієрархій, символічних розмежувань і прихованих бар’єрів. Для освітнього дизайну це має надзвичайне значення, кожне його рішення, від планування аудиторій до інтерфейсу цифрової платформи, репрезентує певну модель світу, яка або підтримує інклюзію та діалог, або, навпаки, закріплює сегрегацію й культурні ієрархії. Становлення освітнього середовища як простору доброчесної інтеркультурної взаємодії є не лише виявом гуманістичних орієнтирів сучасної педагогіки, але й відповіддю на глибокі цивілізаційні трансформації, що відбуваються в контексті глобалізації, мобільності та культурного розмаїття.

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ПІЛЬГ ТА ГАРАНТІЙ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ У ТРУДОВОМУ КОДЕКСІ ЛИТВИ, ДО ПРАЦІВНИКІВ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ДІТЕЙ

ДАЛЯ ПЕРКУМЕНЕ, РОКСІТА РЕКЛАТІТЕ, ВІОЛЕТА НАУЙОКЄНЕ — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

Актуальність теми. Такі групи, як інваліди, люди похилого віку, діти та сім'ї, які виховують дітей, особливо залежать від державних виплат, соціальних гарантій та іншої підтримки, тому важливо, щоб вони могли повною мірою здійснювати свої права (Відділ адміністративних правопорушень Верховного суду Литви, 2023). До вразливих осіб також належать безробітні, жінки під час вагітності та пологів, а також батьки, які зобов'язані виховувати дітей вдома (Gálvez et. al., 2020). Оскільки сім'я вважається основою суспільства, соціальне забезпечення розроблено таким чином, щоб держава надавала необхідну допомогу, коли це необхідно для забезпечення благополуччя сім'ї (Balčiūnaitė, 2022). Однією з найбільш вразливих груп у трудових відносинах є особи з сімейними обов'язками, такі як вагітні жінки, жінки, які нещодавно народили дитину, та батьки, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною або виховують дітей (Skubiejūtė, 2021). Держава регулює цю сферу, встановлюючи принципи та правила, обов'язкові для трудових відносин. Важливість цієї теми підкреслюється демографічним старінням у Литві, а низький рівень народжуваності вказує на необхідність сприяння його підвищенню в країні. Законодавча влада передбачила додаткові пільги та гарантії цій категорії суб'єктів трудового права та встановила правові норми у трудовому праві, спрямовані на захист інтересів працівників, які виховують дітей. Стаття 39 Конституції Литовської Республіки передбачає, що держава захищає сім'ї, які виховують та навчають дітей, надаючи їм підтримку відповідно до умов, встановлених законом (Tamunomiebi та Oyibo, 2020). Державний захист проявляється у додаткових гарантіях та встановлених обмеженнях, пов’язаних зі звільненням з роботи під час вагітності, пологів та відпустки у зв’язку з доглядом за дитиною. Мета дослідження. Дати визначення поняттю пільг та гарантій, передбачених Трудовим кодексом для працівників, які виховують дітей, та їх значення для соціальної політики. Розглянути аспекти правового регулювання пільг та гарантій, передбачених Трудовим кодексом, для працівників, які виховують дітей. Оцінивши правове регулювання пільг та гарантій, передбачених Трудовим кодексом для працівників, які виховують дітей, судову практику та висновки експертів, які брали участь у дослідженні, визначити аспекти правового регулювання пільг та гарантій, передбачених Трудовим кодексом для працівників, які виховують дітей у Литві, які потребують удосконалення. Задачі дослідження. Наразі все частіше порушується питання актуальності та застосування пільг і гарантій, що надаються працівникам, які виховують дітей. Обговорення охоплюють різні аспекти цих заходів – від їхнього впливу на добробут сімей до економічних та соціальних наслідків для роботодавців та всього ринку праці. Особливий акцент робиться на питаннях, як ці пільги сприяють забезпеченню балансу між роботою та особистим життям, гендерної рівності та фінансової стабільності сімей.Проблемні ситуації щодо правового регулювання пільг та гарантій, передбачених Трудовим кодексом, для працівників, які виховують дітей, та забезпечення й належної реалізації правовідносин у цій сфері можна оцінити, виділивши такі основні проблеми: По-перше, практичне застосування пільг та гарантій для працівників, які виховують дітей, може неоднозначно тлумачитися як роботодавцями, так і працівниками та спричиняти розбіжності між сторонами. Хоча Трудовий кодекс чітко встановлює певні гарантії та пільги для працівників, які виховують дітей, на практиці між роботодавцями та працівниками виникають розбіжності через різне розуміння того, як ці положення повинні застосовуватися в конкретній ситуації. Методологія. Для досягнення мети та завдань роботи у підсумковій роботі використано такі методи дослідження: аналіз документів, порівняльний, узагальнюючий, системний аналіз та методи емпіричного дослідження (якісне дослідження, напівструктуроване інтерв'ю). Аналіз документів є основним науковим методом дослідження, що використовується в роботі. За допомогою цього методу було проаналізовано доктрину трудового права Литви, виявлено проблеми правового регулювання надання пільг та гарантій працівникам, які виховують дітей. Використовуючи метод порівняльного аналізу, у заключній роботі наведено пояснення проблемних питань, пов'язаних з правовим регулюванням надання пільг та гарантій працівникам, які виховують дітей. Цей метод було використано для висвітлення судової практики та правової доктрини з найважливіших питань захисту працівників у сфері трудового права, а також для порівняння судової практики Литви та її узгодженості. Для узагальнення всієї дослідницької літератури, що стосується регулювання надання пільг працівникам, які виховують дітей, було використано метод узагальнення. Метод конспектування є одним з найважливіших інструментів дослідження, що дозволяє структурувати та синтезувати великий обсяг інформації з метою виділення основних аспектів теми, що розглядається.

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЧАСУ ВІДПОЧИНКУ НА ПРИКЛАДІ ЛИТВИ

ДАЛЯ ПЕРКУМЕНЕ, ЮРГІТА САВІЦЬКЕ — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

Актуальність теми. Неналежна організація часу праці та відпочинку спонукає людей захищати свої порушені права. Аналізуючи дані, надані Державною інспекцією праці (ДІП), які відображають кількість поданих скарг щодо неправильної організації часу праці та відпочинку, люди досить активно захищають свої порушені права. У 2020 році надійшло 118 таких скарг, пов'язаних з неправильною організацією часу праці та відпочинку. У 2021 році ця кількість дещо зросла, тобто до 122 скарг. У 2022 році кількість скарг зросла до 135. У 2023 році спостерігалося ще більше зростання кількості скарг – надійшло 155 скарг, тобто на 18 скарг більше, ніж у попередні роки. У 2024 році зафіксовано зменшення кількості скарг до 139 скарг. Як показує надана статистична інформація, кількість скарг щодо неправильної організації часу праці та відпочинку змінюється щороку. Аналіз статистичних даних щодо кількості випадків неправильної організації часу праці та відпочинку обґрунтовує актуальність цієї теми та необхідність глибшого дослідження. Навіть попри те, що правове регулювання часу відпочинку детально встановлено як на національному, так і на міжнародному рівнях, недотримання цих правових норм все ще трапляється часто. Неможливо чітко визначити одну країну як основного порушника, оскільки як роботодавці, так і працівники часто ігнорують вимоги щодо належного регулювання часу відпочинку. Така ситуація визначається не лише зловживаннями з боку суб'єктів господарювання, але й неправильним тлумаченням та застосуванням правил відпочинку та робочого часу, нечіткістю норм та їх взаємною несумісністю. За даними Державної інспекції праці, близько 80 відсотків трудових спорів виникає через невиплату заробітної плати, а більшість скарг пов'язані з порушеннями організації роботи та часу відпочинку. Крім того, за даними Європейського фонду покращення умов життя та праці, понад 20 відсотків литовських працівників працюють понад 40 годин на тиждень, а 31 відсоток працівників регулярно працюють понад 10 годин на день. Більше того, 40 відсотків працівників працюють нерівну кількість годин щодня, а 15 відсотків працівників працюють понад 10 годин на день. 2. Вони повинні працювати у свята або вільний час для виконання трудових обов'язків. Ця статистика показує, що працівникам часто не гарантується достатній час для відпочинку, а їхні права на сприятливі умови праці та безперервний вільний час належним чином не захищені. Постановка задачі. Поточна ситуація робить необхідним детальніше проаналізувати особливості правового регулювання часу відпочинку, звертаючи увагу на те, як ці норми тлумачаться та застосовуються на практиці. Питання в цій сфері слід оцінювати з трьох аспектів: чіткість правових норм, їх практичне застосування та взаємна сумісність. По-перше, норми, що регулюють час відпочинку, не завжди є достатньо чіткими або послідовними, що створює невизначеність як для роботодавців, так і для працівників. Це може призвести до неправильного тлумачення часу відпочинку або його порушень через неправильне тлумачення. По-друге, взаємні порушення правових норм: не лише роботодавці, а й самі працівники іноді не дотримуються вимог встановлених норм відпочинку. Роботодавці часто прагнуть максимально експлуатувати працівників, змушуючи їх працювати довше, а працівники іноді ігнорують їхній відпочинок через особистий вибір або прагнення до додаткового доходу, порушуючи тим самим їхні права. По-третє, недостатньо ефективний контроль за регулюванням часу відпочинку. Хоча інспекція праці контролює дотримання умов часу праці та відпочинку, проблеми все ще виникають, особливо в невеликих компаніях або неформальному робочому середовищі. Задачі дослідження. Проаналізувати аспекти правового регулювання часу відпочинку. Визначити основні проблеми, пов'язані з правовим регулюванням часу відпочинку та його реалізацією. Запропонувати пропозиції та можливі рішення щодо покращення правової ситуації. Методологія. Для ґрунтовного вивчення теми та досягнення цілей, поставлених у дипломній роботі, було застосовано такі методи дослідження: аналіз наукової літератури, аналіз документів, систематичний аналіз, порівняльний аналіз, логічний аналіз, а також аналітичний та узагальнюючий методи. Метод аналізу наукової літератури було використано для аналізу литовських та зарубіжних наукових статей, монографій та інших джерел, пов'язаних з правовим регулюванням часу відпочинку. Цей метод дозволив зібрати інформацію, яка допомогла визначити поняття часу відпочинку, його види та підстави для правового регулювання. Метод аналізу документів було застосовано з метою отримання вичерпної та достовірної інформації про правове регулювання часу відпочинку. За допомогою цього методу було якісно досліджено правові акти, видані різними установами, що регулюють час відпочинку працівників, а також проаналізовано судові рішення, пов'язані з практикою забезпечення часу відпочинку. Метод систематичного аналізу дозволив визначити логічні зв'язки між правовими актами та їх взаємодію з положеннями інших правових актів. Розкриття цих зв'язків є надзвичайно важливим, оскільки правові норми, що регулюють одні й ті ж правовідносини, поширені не лише в різних правових актах, але й у різних джерелах права. Метод порівняльного аналізу було застосовано з метою аналізу та порівняння правового регулювання часу відпочинку в зарубіжних країнах. Цей метод дозволив виявити відмінності та подібності правових норм різних країн, а також оцінити практичні аспекти їх застосування. У дипломній роботі було застосовано метод логічного аналізу з метою послідовної та критичної оцінки правового регулювання часу відпочинку. За допомогою цього методу було сформовано структуровані висновки на основі аналізу нормативно-правових актів, наукових джерел та практичного досвіду.

ПРОБЛЕМИ ТА ВИКЛИКИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПОЛЮВАННЯ: ПРИКЛАД ЛИТВИ

ДАЛЯ ПЕРКУМЕНЕ, РИТE САМСАНАВІЧЄНE, РУСЛАН ЛЮДСЬКИЙ — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

Актуальність теми. Полювання, як один з найдавніших видів діяльності людини, має важливе значення як з культурної, економічної, так і з екологічної точки зору. Історично полювання відігравало вирішальну роль у виживанні людства, але в сучасному суспільстві воно стало не лише способом регулювання популяцій диких тварин, а й значним засобом охорони природи. Незважаючи на свої переваги, полювання часто викликає кілька етичних, правових та практичних питань, пов'язаних із захистом дикої природи, правами мисливців та суспільними інтересами. Правове регулювання цієї діяльності часто стикається зі складними викликами, що виникають через зміну соціальних, екологічних та економічних умов. Актуальність цієї теми виявляється також тим, що правове регулювання полювання охоплює багато аспектів – від захисту тварин, збереження природних середовищ існування до нагляду за діяльністю мисливців. Постановка задачі. При аналізі діяльності Інституту правового регулювання полювання виділяються такі основні проблеми: По-перше, щодо правового регулювання порушень правил полювання на території Литовської Республіки: у практиці правового регулювання полювання однією з найвиразніших та найпоширеніших проблем є порушення правил полювання, які негативно впливають не лише на дику природу, а й на всю систему управління мисливським господарством. Ці порушення можуть бути різноманітними – від незаконного полювання (браконьєрства) до невиконання вимог дозволів, що свідчить про наявність прогалин як у правових актах, так і в механізмах їх реалізації та контролю. По-друге, неправильна практика використання мисливських листків. Мисливські листки – це офіційні документи, в яких фіксуються дані про полювання: місце полювання, час, список мисливців, види та кількість вполювання тварин, що необхідно для забезпечення регулювання популяцій тварин. На практиці правові проблеми виникають через неправильне заповнення та використання мисливських листків. Мисливські листки часто не заповнюються одразу після полювання, тому надані дані можуть бути неправильними або неточними. Наприклад, трапляються випадки, коли кількість вполювання тварин зменшується для приховування порушень, або коли вказуються неточні місця полювання. Такі дії не лише порушують законодавчі акти, а й перешкоджають точному моніторингу та регулюванню популяцій тварин. Також трапляються випадки, коли мисливці підробляють документи, щоб приховати незаконне полювання або перевищення лімітів полювання. Нагляд за використанням дозволів на полювання часто є недостатнім. Відповідальні установи не завжди ефективно перевіряють, чи відповідають дані, наведені в дозволах на полювання, реальній ситуації, тому така ситуація створює умови для зловживань та відкриває шлях для порушень законодавчих актів.По-третє, проблеми, пов'язані з часом, коли полювання заборонено. Регулювання часу полювання є одним з найважливіших елементів правового регулювання полювання, яке встановлено для захисту диких тварин на критичних етапах їхнього життя, наприклад, під час розмноження або вирощування молодняку. У Литві правила полювання чітко вказують, коли і на які види дозволено полювання, але на практиці часто виникають проблеми, пов'язані з порушеннями цих правил. Однією з основних проблем є полювання під час забороненого сезону, коли важливо забезпечити спокій та захист певних видів тварин. Задачі дослідження. Визначити теоретичні аспекти інституту мисливства. Проаналізувати нормативно-правові акти, що регулюють інститут мисливства. Визначити теоретичні та практичні проблеми правового регулювання інституту мисливства. Надати пропозиції щодо покращення правової ситуації. Методологія. Для належного розкриття теми дисертації та досягнення поставленої мети й завдань було використано такі методи дослідження: системний аналіз, логіко-аналітичний, порівняльний, аналіз документів та метааналіз.Метод систематичного аналізу було застосовано для ретельного вивчення умов та процедури полювання. Цей метод виявив логічні зв'язки між правовими актами та їх взаємодію з іншими правовими нормами. Встановлення логічного зв'язку між правовими актами є особливо важливим, оскільки норми, що регулюють подібні правові відносини, часто поділяються на різні правові акти або їх частини. Логіко-аналітичний метод було використано для критичної оцінки сфери правового регулювання полювання, детально проаналізувавши думки та погляди різних авторів з цієї теми. Метод порівняльного аналізу було використано для детального вивчення та порівняння правових особливостей правового регулювання полювання в різних зарубіжних країнах. Метод аналізу документів. За допомогою методу аналізу документів було ретельно досліджено правові акти, що регулюють правові відносини інституту полювання. Метод метааналізу було використано для аналізу публікацій як литовських, так і іноземних вчених і надав можливість ретельно вивчити думки різних авторів та систематично оцінити теоретичні дослідження щодо використання природних ресурсів та їх практичні аспекти, пов'язані з регулюванням цього сектору.

РЕЦЕНЗІЯ НА МОНОГРАФІЮ ВІКТОРА ПЕТРОВИЧА АНДРУЩЕНКА «ПРОСВІТНИЦЬКА ОДІССЕЯ РОЗУМУ». КИЇВ : ЗНАННЯ УКРАЇНИ. 2025. 524 С.

НАТАЛІЯ РАДІОНОВА — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

РЕЦЕНЗІЯ НА МОНОГРАФІЮ ВІКТОРА ПЕТРОВИЧА АНДРУЩЕНКА «ПРОСВІТНИЦЬКА ОДІССЕЯ РОЗУМУ». КИЇВ : ЗНАННЯ УКРАЇНИ. 2025. 524 С.

ФІЛОСОФІЯ СПОРТУ І ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ ЯК ЧИННИК ДУХОВНОГО ТА ФІЗИЧНОГО САМОРОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

ВЛАДА БІЛОГУР, НАТАЛІЯ СЕМАЛЬ, ЕДУАРД СИВОХОП — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

Дослідження присвячене аналізу впливу цифрових технологій на спорт і здоровий спосіб життя з урахуванням духовного та фізичного саморозвитку особистості. Метою даної статті є філософське осмислення спорту і здорового способу життя як чинників духовного та фізичного саморозвитку особистості, аналіз малодосліджених аспектів у контексті сучасних соціокультурних трансформацій. Завдання дослідження: 1) з’ясувати суть і зміст філософії спорту і здорового способу життя як дисципліни і міждисциплінарної галузі знань; 2) розробити понятєво-категоріальний апарат дисципліни філософії спорту та здорового образу життя: 3) виявити цифровізацію філософії спорту та здорового способу життя у контексті можливостей та перспектив розвитку; 4) розкрити вплив цифрових технологій на спорт і здоровий спосіб життя у контексті духовного та фізичного саморозвитку особистості. У роботі використано міждисциплінарний підхід, що поєднує філософський, соціологічний, психологічний та технологічний аналіз сучасних цифрових інструментів у спортивній та оздоровчій сферах. Інноваційність сучасного підходу полягає у поєднанні філософських, педагогічних, біоетичних та технологічних перспектив у розгляді здорового способу життя як інструменту сталого розвитку людини. Здоров’я більше не трактується виключно як відсутність хвороб, а розглядається як інтегральний стан гармонії з собою, соціумом і природою, як етична позиція та форма екологічної свідомості. Такий підхід дає змогу концептуалізувати нову модель людини цифрової епохи, яка здатна протистояти спокусам деструктивного споживання, екзистенційної апатії та тілесної пасивності через усвідомлений вибір здорового життя як духовного шляху. Встановлено, що цифровізація відкриває нові можливості для індивідуалізації тренувальних програм, моніторингу здоров’я та мотивації до активного способу життя, але водночас породжує етичні виклики, пов’язані з автономією, приватністю і внутрішньою мотивацією. Результати дослідження підкреслюють важливість інтеграції традиційних цінностей спорту і здоров’я з інноваційними технологіями задля забезпечення гармонійного фізичного і духовного розвитку особистості. Отримані висновки та рекомендації можуть бути використані у наукових дослідженнях, освітній діяльності та практичній реалізації програм цифрового оздоровлення і спорту. Дослідження відкриває перспективи створення цілісних моделей саморозвитку, які поєднують фізичне, психічне і духовне здоров’я як основу гармонійного існування людини в сучасному світі.

РОЛЬ МЕНЕДЖЕРА В РОЗВИТКУ КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ В ОРГАНІЗАЦІЇ СПОРТУ

ЕЛІГІЮС ЗГІРСКАС, РЕГIНА АНДРЮКАЙТЕНЕ — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

Важливість управлінського впливу на розвиток людських ресурсів (HRD) визнається, але все ще бракує досліджень, які б показували, як управлінська здатність розвивати працівників впливає на результати спортивних організацій. Метою дослідження є визначення ролі керівника в розвитку людських ресурсів спортивної організації з точки зору працівників. Методи. Було проведено якісне дослідження. У ньому взяли участь 7 респондентів (5 тренерів та 2 адміністративного персоналу) зі спортивної організації. Дослідження мало на меті з'ясувати лідерство керівника організації у розвитку співробітників, його комунікацію та зворотний зв'язок, загальні установки керівника та особистий внесок керівника у розвиток персоналу. Результатів. Результати дослідження показали, що керівник спортивної організації бере активну участь у розвитку своїх співробітників. Керівник організації бере активну участь у розвитку трудового колективу. Респонденти переважно охарактеризували лідерство керівника як демократичне, але зазначили, що його стиль керівництва також є автократичним, що дозволяє здійснювати чіткий контроль та приймати ефективні рішення. Спілкування з керівником позитивно сприймається як відкрите і підтримуюче, але в той же час співробітникам не вистачає більш проактивного спілкування і більш частого і конкретного зворотного зв'язку. Незважаючи на те, що персонал заохочується до навчання, не існує систематичного способу тестування або обміну інформацією про те, що їхні цілі навчання та розвитку часто визначаються самостійно. Також було виявлено, що співробітники частково беруть участь в прийнятті рішень організацією – пропозиції заохочуються, але їх фактичний вплив залежить від ситуації і рішення керівника. Висновок. Керівник спортивної організації відіграє ключову роль у розвитку людських ресурсів: його лідерство, особистий приклад, підтримуюче ставлення до постійного навчання та здатність створювати середовище, що розширює можливості, призводять до професійного розвитку персоналу, зміцнення культури організації та загального прогресу організації, хоча все ще є деякі напрямки для вдосконалення, Такі як зворотний зв'язок та заохочення обміну знаннями.

ТУРИСТИЧНІ ПОСЛУГИ ДЛЯ ЛЮДЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ З ТОЧКИ ЗОРУ ПОСТАЧАЛЬНИКА ПОСЛУГ

АНЖЕЛИКА ЛАБУТЕНЕ, РЕГIНА АНДРЮКАЙТЕНЕ — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

Туристична індустрія має величезний потенціал для того, щоб принести величезні соціально-економічні вигоди, надаючи послуги мандрівникам з обмеженими можливостями (Michalska and Kaczmarek, 2023). Існує потреба у створенні більшої кількості пропозицій для цієї демографічної групи, оскільки потреби людей з інвалідністю такі ж, як і у всіх інших клієнтів, але організація туризму для людей з інвалідністю потребує більших інвестицій та приносить менше економічної вигоди. Надання туристичних послуг для людей з інвалідністю ставить конкретні виклики. Залежно від виду інвалідності існують вимоги до адаптації інфраструктури, компетенцій працівників, заходів щодо забезпечення якості послуг. Суб'єкти туристичної галузі повинні визнавати ці різні потреби та прагнути створити більш інклюзивне та доступне середовище. Основними завданнями для постачальників туристичних послуг є вдосконалення інфраструктури та її адаптація до потреб різних груп людей, підготовка та підготовка працівників для обслуговування клієнтів з особливими потребами, створення спеціально адаптованих послуг для людей з обмеженими можливостями та інтеграція у все більш зростаючий сектор туризму для обслуговування клієнтів з особливими потребами. Це особливо важливо, коли надання туристичних послуг людям з обмеженими можливостями має бути адаптоване до більш високих вимог відповідно до принципу універсального дизайну, з метою створення туристичних умов, адаптованих до різних видів інвалідності, будь то фізичні, сенсорні або розумові вади. Метою дослідження є розгляд туристичних послуг для людей з обмеженими фізичними можливостями з точки зору постачальників послуг. Для проведення дослідження було використано аналіз наукової літератури та документів, а також якісні методи дослідження-інтерв'ю. У дослідженні взяли участь шість осіб, які організовують або займаються організацією туристичних послуг для людей з обмеженими можливостями, їх практичний досвід становить понад десять років. Результати. Аналіз інтерв'ю був проведений з використанням аналізу Контена, виявлено категорії дослідження: види, мотиви та сфери застосування послуг для людей з обмеженими можливостями, ринок туристичних послуг для людей з інвалідністю, регулювання туристичних послуг для людей з інвалідністю; проблеми організації туристичного обслуговування людей з інвалідністю. Визначено підкатегорії, що описують категорії, виявлено проблеми у наданні послуг для людей з обмеженими можливостями. Висновок. При наданні послуг для інвалідів виникають проблеми в адаптації транспорту, закладів розміщення, адаптації відвідуваних та інших об'єктів сфери послуг і необхідності впровадження в адаптацію інфраструктури. Ще однією проблемою є нестача кваліфікованої робочої сили та додаткові витрати на найм спеціалістів для надання якісних послуг людям з обмеженими можливостями. Однак, незважаючи на додаткові витрати, надавачі отримують натомість нижчу норму прибутку та менш мотивовані надавати послуги людям з обмеженими можливостями.

КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ДИСЦИПЛІНИ «УПРАВЛІННЯ ПРОЄКТАМИ» У КОНТЕКСТІ СУЧАСНОГО НАУКОВОГО ДИСКУРСУ: КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ ТА КАТЕГОРІЇ

НАТАЛЯ МЕТЕЛЕНКО, ОЛЬГА ВЕНГЕР — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті здійснено концептуалізацію дисципліни «Управління проєктами» як ключової складової сучасного освітнього та управлінського процесу. Метою статті є концептуальне осмислення дисципліни «Управління проєктами» в контексті сучасних викликів, а також виявлення ключових понять і категорій, які формують методологічне підґрунтя ефективної та інноваційної проєктної діяльності. У фокусі – аналіз іноземного досвіду, його адаптація до українських реалій, розкриття практичного значення управління проєктами для сталого розвитку, цифрової трансформації, освітніх процесів, післявоєнного відновлення країни. Стаття спрямована на вироблення нових підходів до викладання дисципліни, формування сучасного понятійного апарату та пошуку шляхів інтеграції інновацій у проєктну діяльність. Завдання дослідження: 1) проаналізувати ключові поняття та категорії дисципліни «Управління проектами»; 2) з’ясувати світову практику розробки сучасних підходів управління проєктами та її адаптація до України; 3) обгрунтувати інноваційність проєктної діяльності у контексті нових викликів. Розглянуто основні поняття, категорії та підходи, що формують зміст проєктного менеджменту в умовах глобалізації, цифрової трансформації та післявоєнного відновлення. Проаналізовано зарубіжний досвід, зокрема провідні методології (PMBOK, Agile, Scrum, PRINCE2), та окреслено шляхи їх адаптації до українського контексту. Окрему увагу приділено інноваційності проєктної діяльності, її практичному значенню для сталого розвитку, освітньої модернізації та державного управління. Запропоновано уточнений понятійний апарат дисципліни та виокремлено проблемні аспекти, які потребують подальших наукових досліджень. Управління проєктами у сучасних умовах постає не лише як прикладна дисципліна, а як міждисциплінарна концепція, що поєднує знання з менеджменту, інновацій, цифрових технологій, гуманітаристики та глобального управління. Аналіз ключових понять і категорій дозволив поглибити розуміння структури проєктної діяльності, її методологічних засад і практичної цінності. Актуальність подальших досліджень полягає у необхідності адаптації світових стандартів до локального контексту, розвитку методів викладання дисципліни, а також впровадження ефективних цифрових інструментів управління.

ЦИФРОВІЗАЦІЯ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЯК ІНСТРУМЕНТ ВПРОВАДЖЕННЯ ЗЕЛЕНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

НАТАЛЯ МЕТЕЛЕНКО, НАДІЯ СВІНЦОВА, ВІТАЛІНА НІКІТЕНКО — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

У сучасних умовах глобальних кліматичних змін, виснаження природних ресурсів та зростаючого попиту на продовольство питання впровадження зелених технологій у сільське господарство набуває надзвичайної важливості. У статті розглянуто актуальну проблему впливу цифровізації на впровадження зелених технологій у сільському господарстві з метою забезпечення його сталого розвитку. Сільське господарство є одним із ключових секторів, який водночас і потерпає від наслідків екологічних проблем, і значною мірою впливає на навколишнє середовище. Саме тому інтеграція екологічно безпечних практик є необхідною умовою для забезпечення сталого розвитку галузі. Мета статті: сформувати ефективну концепцію цифровізації аграрного сектору як інструмент впровадження зелених технологій у контексті сталого розвитку. Завдання статті: 1) визначити ключові цифрові інструменти, які сприяють сталому розвитку сільського господарства; 2) проаналізувати основні види зелених технологій в агровиробництві; 3) сформулювати практичні рекомендації щодо інтеграції цифрових технологій у національну аграрну екологічну політику. Методологія дослідження. Становлення і розвиток організацій вивчається з використанням міждисциплінарних підходів, що включають елементи соціології, психології, економіки, менеджменту та інших наук Окреслено сучасні глобальні та національні виклики, пов’язані з екологічною безпекою, змінами клімату та необхідністю трансформації аграрного сектору відповідно до принципів «зеленої» економіки. Проаналізовано потенціал цифрових технологій – таких як штучний інтелект, Інтернет речей (IoT), великі дані, дрони та блокчейн – у підвищенні ефективності використання природних ресурсів, зниженні викидів вуглецю та оптимізації виробничих процесів. Наведено результати останніх досліджень і міжнародного досвіду, зокрема приклади Китаю, ЄС та України, які свідчать про тісний взаємозв’язок між цифровою трансформацією та впровадженням екологічно чистих аграрних практик. Зроблено висновки щодо необхідності комплексного підходу до інтеграції цифрових рішень у систему управління сільським господарством задля досягнення цілей сталого розвитку.

ДЕТЕРМІНАНТИ КОРПОРАТИВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В ГОТЕЛЬНИХ КОМПАНІЯХ У ПЕРІОД КРИЗИ

АНАСТАСIЯ СУЧКОВА, РЕГIНА АНДРЮКАЙТЕНЕ — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

Актуальність теми. Застосування корпоративної соціальної відповідальності (КСВ) у цей період нерозривно пов'язане з якістю діяльності компаній, що надають послуги з розміщення, хоча ця практика не є обов'язковою і обирається керівництвом компанії як одна з її стратегій управління бізнесом. Важливо зазначити, що дії в рамках КСВ є добровільними діями компаній, відповідальних за дотримання чинного законодавства (наприклад, екологічного законодавства, вимог або прав працівників тощо) (Achmad and Yulianah, 2022). КСВ зосереджується не тільки на прибутку компанії та відносинах з клієнтами, але й на відносинах з працівниками, громадою та охороні навколишнього середовища. Дії КСВ туристичних компаній пов'язані з відповідальним використанням природних ресурсів, працівниками, постачальниками та гостями (Achmad і Yulianah, 2022). При застосуванні соціальної відповідальності важливо звертати увагу на всі її складові, щоб компанія отримала визнання від членів суспільства та залучила більше зацікавлених сторін. Дуже важливо підтримувати своїх працівників та надавати їм можливості для професійного та особистого зростання; підтримувати ініціативи громади та сприяти її життю; з урахуванням швидкого розвитку сталого туризму, більш розумний підхід до використання природних ресурсів залишається дуже важливим. Усі ці аспекти КСВ повинні залишатися важливими для компаній, що надають послуги з розміщення, не тільки в стабільні часи, але й у кризові періоди. За цього нового сценарію компанії повинні підтвердити свої стратегії КСВ, щоб сприяти зобов'язанням бізнесу перед суспільством і вразливими групами, особливо тими, які є найближчими до них, а саме місцевим середовищем, пов'язаним з компаніями або територіями, де компанії працюють і мають більшу присутність (García-Sánchez і García-Sánchez, 2020). Після глобальної пандемії з'явилося більше наукової літератури, що досліджує застосування соціальної відповідальності в компаніях, що надають послуги з розміщення, в періоди нестабільності, але ця тема залишається новою, і ця наукова робота не буде зосереджуватися конкретно на періоді пандемії, а на будь-якому можливому періоді кризи, з яким може зіткнутися компанія, що надає послуги з розміщення. Ця тема важлива для дослідження, оскільки ми живемо не в найспокійніші часи, а в умовах нестабільної та постійно мінливої економічної ситуації, в якій компанії, що надають послуги з розміщення, можуть несподівано та в будь-який момент зіткнутися з кризою. Важливо з'ясувати, як правильно запровадити практики КСВ у звичайні часи та як їх можна адаптувати, коли компанія, що надає послуги з розміщення, стикається з кризою. Постановка задачі. Новизна цього дослідження полягає в тому, що ця тема найчастіше розглядається з точки зору впровадження КСВ у стабільні економічні періоди для компаній, з використанням даних, взятих зі статистики. Wut, Xu і Wong (2021) підтвердили твердження, що більшість досліджень, пов'язаних з КСВ, розглядали вплив соціально відповідальних практик у стабільні часи, тоді як дослідження КСВ у нестабільні часи є досить обмеженими. Більшість авторів, які проводили дослідження на подібні теми, покладалися на статистичні дані, а якщо проводилося дослідження конкретного випадку, дані бралися від керівників компаній, що надають послуги з розміщення, тому без особистого опитування співробітників важко сказати, чи дійсно співробітники компанії беруть участь у соціально відповідальних заходах компанії та чи знайомі з ними. У цьому випадку дані були зібрані від співробітників компанії, що надає послуги з розміщення, робоче місце яких переживає кризу, кожен з чотирьох респондентів представляв різний відділ установи, щоб спостерігати, чи залежали відповіді респондентів від їхньої посади на роботі. Задачі дослідження. Проаналізувати визначальні фактори соціальної відповідальності в компанії, що надає послуги з розміщення, в період кризи, а також визначити визначальні фактори КСВ в компанії «X», що надає послуги з розміщення, в стабільний період і в період кризи, та надати пропозиції щодо оперативного управління. Методологія. Респонденти були відібрані за допомогою зручного відбору. Респонденти – це колеги, які працюють у компанії X, що займається розміщенням гостей у Португалії. Загалом було чотири учасники: операційний менеджер, адміністратор коворкінгу, менеджер проектів і програмування та адміністратор рецепції. Учасники інтерв'ю мали відповідати критеріям, заснованим на їхніх посадових обов'язках в адміністрації та стажі роботи в компанії, тобто вони мали мати щонайменше шість місяців стажу в компанії, де проводилося дослідження. Дослідження включає такі етапи: аналіз теоретичної літератури, розробка інструменту інтерв'ю, проведення інтерв'ю, аналіз даних дослідження (метод content), обговорення результатів дослідження та формулювання підсумкових висновків і рекомендацій.

ЕТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ ПРОЄКТАМИ: ВИКЛИКИ І ПЕРСПЕКТИВИ

ІРИНА ШАВКУН, ЯНА ДИБЧИНСЬКА — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

Актуальність вивчення етичних проблем проєктного менеджменту зумовлена не лише внутрішніми потребами організацій, а й зовнішніми вимогами суспільства, нормативного середовища та очікуваннями стейкхолдерів, що зростають. Спроба виявлення ключових ресурсів, усвідомлення основних проблем та систематизації внеску як вітчизняних, так і міжнародних експертів у концептуалізацію етичного управління проєктами зумовила мету дослідження: виявлення та аналіз основних проблем етичного проєктного менеджменту, визначення їх впливу на ефективність процесу та розробка рекомендацій щодо впровадження етичних принципів у практику проєктного менеджменту. Для досягнення цієї мети необхідно вирішити низку завдань: аналіз етичних проблем в управлінні проєктами (конфлікти інтересів, недобросовісна конкуренція, захист конфіденційності); визначення ролі корпоративної етики та цінностей в управлінні проєктами; вивчення впливу етичних принципів на ефективність проєкту та залучення учасників; розробка рекомендацій щодо формування етичної поведінки членів команди проєкту; оцінка ризиків, пов'язаних з порушенням етичних норм, та їхнього впливу на успішність проєкту. Fналіз та синтез як системні підходи в дослідженні етичних проблем у менеджменті проєктів сприяють кращому розумінню природи етичних конфліктів, виявленню їхніх причин та ухваленню ефективних рішень щодо їхнього запобігання. Основні висновки показують, що етичні засади підвищують успішність управління проєктами. Етика впливає на ухвалення більш прозорих та відповідальних рішень, що призводить до зниження ризиків та створення позитивного проєктного середовища. Управління конфліктами є ключовим чинником підтримки довіри та гармонії в команді. Сталість і соціальна відповідальність створюють довгострокову цінність суспільству. У майбутньому буде дуже важливо зберігати прозорість на кожному етапі проекту. Залучення місцевих громад та інших людей до процесу прийняття рішень матиме велике значення, особливо для великих громадських робіт. Майбутній розвиток етичних стандартів буде зосереджений на просуванні відповідального, сталого та соціально орієнтованого підходу до управління проектами. Цей зсув сприятиме створенню більш ефективних, прозорих та етичних процесів у глобальному масштабі.

ВІД УТОПІЙ ДО ЦИФРОВИХ МОДЕЛЕЙ: ЕВОЛЮЦІЯ ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНИХ ЗАСАД СОЦІАЛЬНОГО ПРОЄКТУВАННЯ

ТАРАС БУТЧЕНКО — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті проаналізована еволюція філософсько-методологічних засад соціального проєктування – від утопічних підходів античності та Відродження до розробки сучасних соціально-проєктних моделей на базі цифрових технологій. Метою статті є розкриття дороговказів трансформації філософсько-методологічних засад соціального проєктування у сучасному інформаційному суспільстві. Завдання статті: 1) експлікувати класичну філософсько- методологічну парадигму соціального проєктування; 2) проаналізувати внутрішні обмеження класичної парадигми соціального проєктування, зокрема в контексті викликів, пов’язаних із цифровими технологіями та автоматизованим управлінням; 3) визначити основні некласичні філософсько-методологічні орієнтири соціального проєктування; 4) установити передумови реалізації некласичних філософсько-методологічних засад соціально-проєктної діяльності в сучасному інформаційному суспільстві. У статті використовується історико-логічний підхід, який дозволяє виявити внутрішній логічний зв’язок між різними етапами еволюції соціального проєктування як діяльності із конструювання нових форм суспільних відносин. Застосовується критико-рефлексивна методологія, орієнтована на виявлення прихованих допущень, нормативних установок і трансформаційних імплікацій, які супроводжують соціально-проєктні практики у цифрову добу. Розкриті основні характеристики класичної парадигми, яка орієнтує на конструювання суспільного порядку на основі пізнання закономірностей соціального буття і, разом із тим, приділяє менше уваги врахуванню смислового обміну, культурної множинності, внутрішнього людського виміру соціальної дії. Показано, що інструменталізм класичної парадигми посилює алгоритмічна логіка сучасних цифрових технологій, в якій на перший план виходить не інтерпретація соціальних смислів, а передбачення соціальної поведінки на основі масивів стандартизованих даних. Як альтернатива, запропоновано некласичну методологічну парадигму, в основі якої – інтерсуб’єктивний діалог, повага до відмінності, інклюзія, відкритість до множинності світоглядів і життєвих шляхів. Перспективи подальших досліджень пов’язано з розвитком цифрової гуманітаристики як середовища для реалізації нових підходів до соціального проєктування. Розвиток цифрової гуманітаристики складає перспективу для виходу за межі технократичного інструменталізму та відкриває горизонт смислового, етично залученого, персоналізованого соціального проєктування.

ЕПОХА ПОСТПРАВДИ У ПРАЦЯХ ФІЛОСОФІВ XX–XXI СТОЛІТЬ: ТЕОРЕТИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

АНДРІЙ ВЕРСТИН — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена комплексному філософському аналізу феномену постправди крізь призму праць провідних філософів XX–XXІ століть. Актуальність дослідження зумовлена зростаючим впливом постправди на суспільну свідомість, демократичні інститути та комунікативні процеси, особливо в умовах сучасних інформаційних воєн, як-от російсько-українська. Метою статті є здійснення комплексного філософського аналізу феномену постправди на основі праць провідних філософів XX–XXI століть, виявлення її сутності, генезису та наслідків для сучасного суспільства.У роботі здійснюється огляд та критичний аналіз концепцій Лі Макінтайра, Жана Бодріяра, Зигмунта Баумана, Мішеля Фуко, Юргена Габермаса, Жана-Франсуа Ліотара, Річарда Рорті та інших, чиї ідеї формують теоретичне підґрунтя для розуміння генезису та сутності постправди. Досліджується взаємозв'язок між філософією постмодернізму та виникненням постфактичного світогляду, а також роль сучасних медіа та технологій у поширенні дезінформації. Окрему увагу приділено специфіці прояву постправди в українському контексті, що розглядається як інструмент гібридної агресії. Наголошується на тому, що постправда – це не просто поширення неправдивої інформації, а якісно новий етап, де емоції та суб'єктивні переконання домінують над об'єктивними фактами, ставлячи під загрозу раціональний дискурс та суспільну довіру. Визначаються невирішені аспекти проблеми та окреслюються філософські засади для розробки стратегій протидії цьому явищу, підкреслюючи важливість критичного мислення та медіаграмотності. Дослідження феномену постправди має не лише теоретичну, а й значну практичну цінність. З філософської точки зору, воно дозволяє поглибити розуміння таких фундаментальних категорій, як істина, знання, довіра, реальність та їхньої динаміки в умовах постмодерного суспільства. Аналіз показав, що постправда не є принципово новим феноменом у сенсі існування брехні чи маніпуляції, проте вона якісно відрізняється від попередніх форм неправди своїм системним характером та пріоритетом емоцій і суб'єктивних переконань над об'єктивними фактами. Це відмежування є принциповим: якщо традиційна брехня намагається приховати істину, а пропаганда – спотворити її, то постправда нівелює саму цінність істини як такої, роблячи її вторинною по відношенню до «емоційної правди» або «правди спільноти».

БІОПОЛІТИКА І МЕДИЦИНА: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ

ВІКТОРІЯ ДЕНИСЕНКО — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

Актуальність концепції біополітики виходить за межі суто політології, впливає на всі аспекти суспільного життя. В статі розглядаються питання, пов’язані з формуванням і актуалізацією біополітичного дискурсу в умовах загострення демографічної ситуації, зміни підходів до визначення функцій держави на основі міждисциплінарного підходу в контексті філософії медицини. Різноманіття підходів демонструє, що представники різних наук (медицина, демографія, соціологія, політологія, природничі науки, філософія) вкладають власний сенс в біополітичний дискурс. Відтак, можемо констатувати, що на сьогодні в науці відсутнє системне визначення біополітики. Ця галузь знань потребує подальшого поглиблення, концептуалізації та визначення її місця в системі наукового знання. Біополітика представляє собою сферу міждисциплінарних досліджень, поєднує наукові розробки філософії, біології, медицини, соціології, демографії, політології, культурології з метою розуміння тенденцій розвитку сучасного світу. Метою дослідження є теоретико-світоглядне переосмислення і вивчення питань біополітики, біовлади із залученням даних і результатів досліджень з філософії, політології, соціології, гендерних досліджень, медицини. Розглянуто фактори, що обумовили нагальність цього концепту, та його філософські основи. Зроблено висновок про те, що в процесі концептуалізації предметної сфери дослідження сьогодні існують різні підходи залежно від сфери наукових інтересів, єдино визнана в науковій спільноті дефініція біополітики відсутня. Ми пропонуємо визначення біополітики в рамках міждисциплінарного зв’язку з філософією медицини та біоетикою як ухвалення політичних рішень, що стосуються фізичного (біологічного) життя людини (влада над тілесністю). Біополітичний науковий дискурс демонструє нову логіку взаємодії державної політики і людського життя; пояснює механізми, через які людське життя, наше біологічне існування структурується державною владою; сприяє новому розумінню закономірностей трансформації та напрямків розвитку сучасного суспільства і цивілізації.

ІНТЕГРОВАНА МОДЕЛЬ «SMART CITY» ЯК ЧИННИК ЦИФРОВІЗАЦІЇ ТА ЕКОЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

МАРИНА ГРАМЧУК — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

Актуальність цієї теми посилюється в умовах посилення глобальних екологічних криз, зростання урбанізації та необхідності декарбонізації економік. Мета дослідження: розробити та обґрунтувати інтегровану модель цифрового міста, що здатна забезпечити ефективну цифровізацію управлінських, соціально-економічних та екологічних процесів із врахуванням принципів сталого розвитку. Основні завдання методологічного підходу: 1) визначити ключові компоненти цифрового міста (інфраструктура, технології, управління, екологічні системи); 2) вивчити існуючі моделі цифрових міст у європейському та глобальному контексті; 3) виявити зв’язок між цифровізацією та екозбалансованим розвитком цифрового міста; 4) запропонувати інтегровану модель на основі отриманих результатів. Методологічна основа дослідження формування інтегрованої моделі цифрового міста як чинника цифровізації та екозбалансованого розвитку базується на міждисциплінарному підході, який поєднує елементи урбаністики, цифрових технологій, екології, економіки сталого розвитку та філософії цифрової культури. Розкрито компоненти цифрового міста як чинник цифровізації – це системна сукупність інфраструктурних, технологічних, управлінських, соціальних, економічних та екологічних елементів і процесів, які інтегруються й взаємодіють задля забезпечення ефективної цифрової трансформації міського простору. У статті досліджується концепція інтегрованої моделі цифрового міста як чинника цифровізації та екозбалансованого розвитку, що представляє стратегічний напрямок сталого розвитку в умовах урбанізації, цифровізації та кліматичних викликів. Розкрито філософські, соціальні, екологічні та технологічні засади формування екологічно збалансованого міського простору. Запропоновано модель, що поєднує екологічне планування, «зелену» інфраструктуру, цифрові рішення («smart city») та елемент громадської участі. Особлива увага приділяється екоетичному виміру та ціннісним орієнтирам цифрового гуманізму. Обґрунтовано необхідність міждисциплінарного підходу, синергії різних суб’єктів урбаністичного розвитку та впровадження інноваційних інструментів оцінки й управління міським середовищем.

КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ ЯК МЕХАНІЗМ ПОШУКУ МОРАЛЬНОГО ОРІЄНТИРА В УМОВАХ ГРАНИЧНИХ СИТУАЦІЙ

ОЛЬГА КИВЛЮК — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

У сучасному світі, що характеризується постійними змінами, конфліктами та кризами, питання морального вибору набуває особливої актуальності. Граничні ситуації – такі, що виходять за межі повсякденного досвіду, ставлять людину перед необхідністю брати на себе відповідальність за власний вибір в складних умовах загрози, ризику та моральної дилеми – вимагають не лише етичної чутливості, а й здатності до критичного мислення. У статті аналізуються моральні виклики інформаційного суспільства, воєнних конфліктів, пандемії, штучного інтелекту, роботизації, екологічних криз тощо, які потребують обґрунтованих рішень в умовах невизначеності та необхідності використання навичок критичного мислення як когнітивного та морального інструменту, опису механізмів усвідомлення етичних дилем, визначенню практичної стратегії формування критичного мислення в контексті морального самовизначення та належного функціоналу. Метою цієї статті є дослідити критичне мислення як механізм пошуку морального орієнтира в умовах граничних ситуацій з урахуванням історичного досвіду та сучасних етичних викликів, коли загально визначені норми втрачають однозначність. Історичний досвід та сучасні дослідження показують, що здатність аналізувати, оцінювати та переосмислювати етичні принципи дозволяє приймати обґрунтовані рішення навіть у найскладніших обставинах. Тобто розвиток критичного мислення сприяє формуванню автономної моральної поведінки особистості, здатної орієнтуватися в граничних ситуаціях не тільки на традиційні соціальні норми, а й на внутрішні етичні переконання. Поєднання раціонального аналізу з емоційною чутливістю створює основу для етичного вибору, що відповідає викликам сучасного світу. Практичне значення дослідження полягає у створенні етичного ресурсу, що сприятиме стійкості, усвідомленню та високій відповідальності особистості в умовах граничних ситуацій. Таким чином, критичне мислення є не лише інтелектуальною навичкою, а й моральною основою для пошуку та дотримання морального орієнтира в умовах граничних ситуацій, що підтверджується як історичним досвідом, так і сучасними філософськими концепціями.

НАУКОВІ РОЗВІДКИ ЕТИЧНОЇ ПРОБЛЕМАТИКИ У СУЧАСНІЙ СВІТОВІЙ ФІЛОСОФСЬКІЙ ДУМЦІ

ВАДИМ ЛАВРІВСЬКИЙ — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджено зміст і спрямованість наукових розвідок основних сучасних світових фахівців з етичних проблем, моральної філософії (Д. Парфіт, П. Сінгер, З. Бауман, Л. Донскіс, М. Нусбаум, М. Сандел, А. Макінтайр, Ч. Тейлор). Метою статті є комплексне дослідження основних ідей сучасних наукових розвідок фахівців етичної проблематики. Завдання дослідження: проаналізувати тлумачення основними фахівцями сутності та соціокультурної детермінації феноменів етики, моралі. Проблеми етики торкаються різноманітних сторін буття людини в суспільстві і філософське дослідження змісту та спрямованості етичних досліджень сьогодення формує соціально-конструктивні світоглядні настанови людей. Все це спонукає звернутися до аналізу наукових етичних розробок сучасних мислителів. З’ясовано підходи сучасних дослідників до моральної характеристики сучасного соціуму, ними підкреслено його «плинний» в етичному відношенні характер, втрату людьми моральної чутливості в сучасному світі, розчарування в облаштуванні соціуму. Доведено, що аналіз етичних праць відомих світових дослідників свідчить про різноманіття їх підходів до тлумачення характерних рис та обумовленості моралі в сучасному суспільстві. Ними висуваються різні індекси, показники моральності суспільства, артикулюється зосередженість на раціональному, утилітарному обґрунтуванні моральних норм, на наявності загального та особливого в етичних настановах різних соціокультурних системах. Дослідниками висуваються різні індекси моральності суспільства, але майже всі дослідники підкреслюють важливу роль етики як ціннісно-нормативного регулятиву суспільних відносин в сучасному суспільстві. Отже, розглянувши наукові розвідки провідних світових фахівців з етичної проблематики, з’ясовано підходи сучасних дослідників до моральної характеристики сучасного соціуму, підкреслено його «плинний» в етичному відношенні характер, втрату людьми моральної чутливості в сучасному світі, розчарування в облаштуванні соціуму. Доведено, що аналіз етичних праць відомих світових дослідників свідчить про різноманіття їх підходів до тлумачення характерних рис та обумовленості моралі в сучасному суспільстві.

ПРОЦЕС ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ У СОЦІАЛЬНУ СИСТЕМУ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ВИКЛИКІВ

ЛЮДМИЛА МОРОЗОВА — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті розглянуто процес інтеграції української молоді в соціальну систему в умовах сучасних суспільних трансформацій. Актуальність теми зумовлена впливом таких чинників, як війна, внутрішня міграція, економічна нестабільність та цифровізація. Проаналізовано соціальні механізми адаптації молоді, роль інституцій (освіти, культури, громадянського суспільства) у підтримці молодіжної інтеграції, а також бар’єри, що перешкоджають її повноцінному включенню в соціальні процеси. Важливу роль у забезпечені та підтримці стабільності відіграватиме сучасна молодь. Метою статті є виявлення та характеристика особливостей успішної соціалізації молоді, що дозволить налагодити її життєдіяльність в сучасних умовах. Завдання дослідження. Досягнення цієї мети вимагає вирішення таких завдань: визначити поняття процесу соціалізації молоді, визначити поняття соціального механізму, розкрити взаємозв’язок і взаємовплив соціальних механізмів і соціальних інститутів, що виконують організаційні, регулятивні та виховні функції в суспільстві; виявити сутнісні характеристики ціннісних орієнтацій молоді у сфері духовної культури в період соціальних трансформацій. Розглядаючи ціннісні аспекти соціалізації молоді, слід виділити, що в процесі соціалізації формуються соціальні якості, цінності, знання, уміння людини і вона стає дієздатним учасником суспільних відносин. Доведено, що життя людини неможливе поза соціальною діяльністю і спілкуванням. З’ясовано, що праця складає основу соціального буття людини, тому що в праці вона виражає себе як суспільний індивід. Соціалізація являє собою процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства і пов’язана з її трудовою діяльністю. Проаналізовані процеси соціалізації української молоді. Визначено, що в результаті соціалізації люди накопичують соціальний досвід, ціннісні орієнтації необхідні їм для виконання соціальних ролей. У ході дослідження встановлено, що інтеграція української молоді в соціальну систему в умовах сучасних викликів є складним і багатогранним процесом, що потребує системного підходу та міжінституційної взаємодії. Молодь як активна соціальна група стикається з численними бар’єрами – соціальними, економічними, психологічними , які ускладнюють її повноцінну участь у суспільному житті. Особливого значення набувають роль інституційної підтримки, громадянської активності, доступу до якісної освіти й цифрових технологій.

ЗАХИСТ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ЯК ВИКЛИК ТРАНСФОРМАЦІЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ В УМОВАХ ТУРБУЛЕНТНОСТІ ЦИФРОВОЇ ДОБИ

ВІТАЛІНА НІКІТЕНКО, ВАЛЕНТИНА ВОРОНКОВА, ТЕТЯНА КОЛОМОЄЦЬ, НАТАЛЯ ВЕРЛОС — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджуються філософсько-правові аспекти цифрової трансформації правової системи та її вплив на стан і механізми захисту прав і свобод людини в умовах цифрової турбулентності. Мета дослідження полягає в аналізі процесів цифрової трансформації правової системи з позицій філософії та етики, виявленні основних викликів і ризиків, що виникають у сфері захисту прав і свобод людини в умовах турбулентності цифрової доби. Завдання дослідження: 1) з’ясувати термінологічне уточнення ключових понять цифрової трансформації правової системи як філософський виклик захисту прав і свобод людини; 2) розкрити феномен захисту персональних даних та цифрової ідентичності особи у добу цифрової турбулентності; 3) проаналізувати феномен адвокатської етики та етичних вимог у контексті цифрової доби; 4) окреслити філософсько-правові засади захисту цифрових прав людини в умовах зростаючої турбулентності цифрової доби та проаналізувати виклики, що виникають у процесі трансформації правової системи. Проаналізовано зміст понять «цифрова трансформація», «цифрова турбулентність», «цифровий гуманізм», а також етичні виміри адвокатської діяльності в нових реаліях. Особливу увагу приділено проблематиці цифрових прав, захисту персональних даних, цифрової ідентичності та викликам, що виникають у сфері адвокатської етики. Обґрунтовано необхідність оновлення філософсько-правових підходів до правозахисної діяльності та посилення етичної відповідальності правничої спільноти в умовах глобальної цифровізації. Визначено, що цифровий гуманізм має стати концептуальною основою правової політики майбутнього, зорієнтованої на людину, її гідність і свободи. Таким чином, аналіз динаміки турбулентності цифрової доби і філософсько-правових викликів захисту цифрових прав людини є надзвичайно важливим для розуміння сучасних тенденцій розвитку правової системи та формування ефективних стратегій адаптації правозахисної практики до вимог цифрової епохи. Таким чином, цифрові права, цифровий гуманізм і адвокатська етика взаємодіють як складові єдиного комплексу, що забезпечує не лише юридичну, а й філософську та етичну базу для захисту людини в умовах цифрової турбулентності. Це відкриває нові перспективи для розвитку правової системи, орієнтованої на людину як центральну цінність цифрової епохи.

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ЗМІНАМИ В ОРГАНІЗАЦІЯХ В УМОВАХ ВІЙНИ І ПОВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ

ДМИТРО ОСПІЩЕВ — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

Актуальність теми також зумовлена необхідністю розробки інноваційних підходів до формування психологічної стійкості колективів, підтримки працівників у посттравматичних умовах, а також адаптації управлінських стратегій до нової реальності, що включає високий рівень невизначеності, загрози життю, зміну трудових відносин і трансформацію організаційної культури. Мета статті полягає у філософсько-психологічному аналізі та концептуалізації психологічних аспектів управління змінами в організаціях в умовах воєнного стану. Для досягнення цієї мети в статті поставлено такі завдання: 1) здійснити дослідження психологічних аспектів управління змінами в умовах війни; 2) проаналізувати наукові підходи до проблеми психологічного супроводу управління змінами в кризових ситуаціях, умовах війни та повоєнного відновлення; 3) визначити ключові психологічні чинники, які впливають на реалізацію змін працівниками організацій під впливом стресогенних факторів війни. 4) виявити ефективні практики управління психоемоційними ризиками в організаціях та надати рекомендації щодо посилення психологічної стійкості колективу.У статті досліджено психологічні аспекти управління змінами в організаціях, що функціонують в умовах воєнних викликів та повоєнного відновлення. Акцентовано увагу на ключових психоемоційних чинниках, які впливають на готовність працівників до змін, їх адаптацію до нових умов праці та загальну організаційну стійкість. Проаналізовано ефективні практики подолання опору змінам, стресу та професійного вигорання в колективах. Визначено роль лідерства, комунікації, соціальної підтримки й інституційного супроводу в управлінні трансформаційними процесами. Запропоновано рекомендації щодо підвищення психологічної резильєнтності персоналу, формування довіри та підтримки в організаційній культурі, що є критично важливими для ефективного функціонування організацій у кризових обставинах. Посилення психологічної стійкості колективу вимагає системного і комплексного підходу, що поєднує професійний психологічний супровід, ефективну комунікацію, підтримку лідерів і розвиток внутрішніх ресурсів працівників. Впровадження таких практик підвищує не лише стійкість організації до зовнішніх потрясінь, а й сприяє формуванню здорової, продуктивної та мотивованої робочої спільноти.

ДІДЖИТАЛІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНОГО БУТТЯ – ПРОСТІР ДЛЯ ШИЗОФРЕНІЇ

ОЛЕКСАНДР ПОЛІЩУК, ОЛЕНА ПОЛІЩУК — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті звернуто увагу на розвиток цифрових технологій та їх вплив на людину. Встановлено, що діджиталізація суспільного буття, за певних умов, викликає занепокоєння у процесі становлення Я – зокрема появою цифрової шизофренії. Мета статті: дослідити появу такого феномену як шизофренія у діджиталізованому просторі. Завдання дослідження: 1) розглянути особливості діджиталізації; 2) дослідити шизофренію в умовах діджиталізації. Методи дослідження: феноменологічний дозволив виокремити такий вид шизофренії як цифрова; використання методів спостереження і аналізу сприяло встановленню впливу розвитку комунікаційних технологій на людину, її життя та формування; метод психоаналізу спрямований на встановлення формування реального «Я» у віртуальному просторі та невідповідності реального «Я» зі створеними різнойменними (множинними) віртуальними «Я». У цьому контексті, варто звернути увагу, що шизофренія у цифровому просторі має декілька особливостей: 1) це системний пошук, бажання отримувати якомога новіші цифрові засоби (ґаджети) для комунікації; 2) прагнення бути активним учасником соціальних мереж і 3) постійно підтримувати свою участь у соціальних мережах шляхом різних дописів, популяризації власних селфі тощо. Доведено, що шизофренія в умовах діджиталізованого суспільства набуває нових, раніше не досліджених аспектів. Адже сучасні цифрові технології, що використовуються суспільством, змінюють не лише спілкування, а й утворюють нові форми взаємодії. Зважаючи на це, обґрунтовано, що сучасні цифрові середовища, зокрема соціальні мережі, постійний потік інформації, здійснюють вплив на стан психіки людини, особливо у тих, хто вже має схильність до психічних розладів. Доведено, що діджиталізація суспільства створює як нові виклики, так і нові можливості. Важливим у цьому контексті є те, щоб технології використовувалися з обережністю. Як свідчить проведений аналіз, можна припустити, що розвиток цифрових технологій та діджиталізація суспільного буття має вплив на психіку людини і є однією із причин психічного захворювання – цифрової шизофренії як складного соціального феномена сучасності.

ФЕНОМЕН ЖАХЛИВОГО У ЖИТТЄТВОРЧОСТІ М. ГОГОЛЯ: ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

НАТАЛІЯ РАДІОНОВА — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

Статтю присвячено дослідженню культурно-антропологічних аспектів структурування життєвого світу людини з акцентом на ролі жахливого у буттєвих структурах особистості. Особливий фокус здійснено на суспільних модифікаціях феномену жахливого в історичній ретроспективі та рамкових умовах сьогодення українського народу, коли жахливе набуває онтологічного статусу у моделях життєтворчості у воєнну добу. Дослідження феномену жахливого, здійсненого у ландшафтах життєтворчості українського екзистенційно-антропологічного філософа, подолання у суспільній свідомості українців догматичного розуміння якого як російського письменника, відбулося вже за часів незалежності. Внутрішня драма М. Гоголя, яка оберталася мукою пошуків власної ідентичності, сьогодні ініційована військовою агресією російської федерації, направленої проти державності, свободи, незалежності та права на вільний вибір України, що має всі ознаки неприхованого ресентименту. Гоголівська опозиція живого/мертвого, прекрасного/жахливого посилює свою актуальність у практиках сьогодення, як протистояння українського живого світу мертвому російському. Феномен жахливого осмислюється і інтерпретується М. Гоголем як складне соціокультурне утворення, що має вкорінену в глибинних пластах етнонаціонального буття специфіку переживання досвіду жахливого. Філософія жаху М. Гоголя має декілька інваріантів: жах як естетичний ефект страх «прозріння» Іншого в собі або набуття «забороненого знання»; жах як трансгресія межі між живим/мертвим, тілесним/сакральним; страх як осереддя людського досвіду; страх як механізм маргіналізації тощо. Феномен жахливого автор намагаються осягнути на декількох рівнях – містичному («Вій»), соціальному («Ревізор»), екзистенційному («Шинель»); метафізичному («Мертві душі»). Жахливе постає не тільки у літературній творчості, але й у життєвому проекті митця, свідченням чого є його епістолярна спадщина, релігійні пошуки та життєві кризи і спроби самотворення збережені в духовній біографії та автобіографічних текстах. З’ясовано, що діалектика прекрасного і жахливого в творчості М. Гоголя представлена як співбуття світу «живих» і «мертвих» душ у онтологічній перспективі постколоніальної піднесеності українського світу і особистісно-екзистенційних пошуків власної ідентичності. Осягнення жахливого для Гоголя є способом не тільки філософсько-літературного пізнання дійсності, але й підсумком особистої екзистенційної роботи у практиках власної життєтворчості.

ФІЛОСОФІЯ ДИЗАЙНУ ЯК ГАРМОНІЗАЦІЯ ПРЕДМЕТНОГО СВІТУ

ІРИНА РИЖОВА — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

Феномен дизайну намагалася осмислити кожна історична епоха. Сьогодні дизайн проникає у усі сфери життя, стає неодмінним компонентом культури суспільства. Соціально-філософське дослідження «аналітики присутності» людини у світі як основи дизайнерського облаштування буття передбачає осмислення дизайну у якості каталізатора творення гармонічного предметного простору, що є умовою формування творчої особистості та її мета-потреб як вищих цінностей буття. Мета дослідження Основна мета статті полягає у визначенні напрямів і закономірностей формування філософії дизайну як гармонізації предметного світу взаємозв’язків між людиною, середовищем та іншими структурно-функціональними компонентами дизайну. Методи дослідження. Методологічними основами дослідження дизайну як фактора гармонізації предметного світу є наступні методи: синергетичний; феноменологічний; системно-структурний; системно-синергетичний підхід до дизайнерської творчості. Першочерговими завданнями дизайнера у філософському смислі є творення краси людського середовища без шкоди для довкілля. Доведено, що розвиток дизайну пов'язаний із розвитком специфічної людської активності, яка якісно змінює буття людини у світі, ускладнює і стрімко розширює дизайнерську діяльність. Комплекс істотних для розуміння дизайну соціальних сил формується різноманітними факторами, як матеріальними, так і духовними. Дизайн розвивається в адитивності таких наук, як філософська антропологія, соціологія, культурологія, мистецтвознавство, технічна естетика, етнокультура, філософія історії, тобто розглядається багатьма науками, оскільки прогрес зачіпає майже всі науки. Саме тому адекватний аналіз дизайну і виявлення всіх його продуктивних сторін, може стати ключем до вирішення гострих теоретичних і практичних проблем усієї соціогуманітарної сфери: прогресивним змінам в соціальному бутті, самоутвердженню людини в творчій цілепокладаючій діяльності, стати засадничою основою утвердженню гуманітарної парадигми. Висновок. Сучасна філософія дизайну повинна стати філософією виживання в новому духовно-практичному просторі. В глобалізованому світі дизайн виконує функцію моніторингу за відповідністю засад людської діяльності реаліям життя тому дизайн повинен розвиватися у відповідності із змінами, що відбуваються в світі. самореалізації людини в дизайнерській творчості відбувається шляхом знаходження індивідом власної унікальності в духовній сутності. Технократичний дизайн розвивається в контексті соціального простору, що являє собою фундаментальну форму існування людей і включає всі умови й ресурси їхньої соціально-культурної діяльності.

СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ДИСКУРС ФЕНОМЕНА МЕРЕЖЕВИХ ПЛАТФОРМ ЯК КАТАЛІЗАТОРІВ КОГНІТИВНОГО РОЗВИТКУ ЦИФРОВОГО КАПІТАЛІЗМУ

МИКИТА СЛЮСАРЬ — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті здійснено філософсько-соціологічний аналіз феномену когнітаріату як нового класу, що формується в умовах цифрової епохи. Метою дослідження є здійснення соціально-філософського аналізу мережевих платформ як ключових чинників когнітивного розвитку в умовах цифрового капіталізму, зокрема виявлення механізмів їх впливу на пізнавальні процеси, формування нових форм суб’єктності, структурування соціальної взаємодії та трансформацію сучасного знання. Когнітаріат розглядається як якісно новий соціальний суб'єкт, що виникає внаслідок переходу від індустріальної до постіндустріальної та цифрової економіки, де провідну роль відіграє знання, інтелектуальна та нематеріальна праця. Теоретико-методологічне підґрунтя аналізу спирається на концепцію «мережевого суспільства» Мануеля Кастельса (The Rise of the Network Society, 1996–2010), де підкреслюється значення інформаційних потоків, мережевих структур і цифрових комунікацій у формуванні нових соціальних реальностей. На відміну від класичного пролетаріату, когнітаріат об'єднує працівників творчих, інформаційних і цифрових галузей, які продукують додану вартість за рахунок обробки інформації, інновацій, програмного забезпечення, медіа і комунікацій. Автори дослідження (М. Хардт, А. Негрі, М. Лаццарато, Ю. Мульє-Бутанг, П. Вірно та інші) акцентують увагу на зміні характеру праці, форм власності, соціальних відносин та ролі інтелектуальної діяльності в новому типі капіталізму – когнітивному. У праці досліджено, яким чином когнітаріат впливає на глобальні соціальні трансформації, зокрема: деконструкцію класичних форм експлуатації, зміну моделей політичної мобілізації, виникнення «економіки платформи» та нових форм нерівності. У висновках статті підкреслюється, що усвідомлення сутності когнітаріату має практичне значення для формування освітніх політик, інноваційного управління, культурної стратегії, а також для адаптації суспільства до викликів автоматизації, діджиталізації та штучного інтелекту. Перспективи подальших досліджень пов’язані з аналізом взаємозв’язку між когнітаріатом, цифровою демократією та сталим розвитком.

ТРАНСФОРМАЦІЯ СИМВОЛІЧНОГО ПРОСТОРУ МИСТЕЦТВА В УКРАЇНІ ПІД ЧАС ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ

ОЛЕКСАНДРА СОРОКІНА — вт, 27 тра 2025 00:00:00 +0300

В статті розглянуто зміни символічного простору мистецтва в Україні, які відбулись внаслідок повномасштабного вторгнення. Метою статті є виявлення напрямів трансформації символічного простору мистецтва в Україні під час повномасштабного вторгнення. Виділено теоретичне підґрунтя роботи, представлене працями Ч. Пірса (аналіз символічного простору через тріаду об’єкта, знака та інтерпретатора), Ю. Лотмана (символічний простір у населених пунктах), П. Бурд’є (простір мистецтва як поле боротьби за визнання, престиж та авторитет), У. Еко (структурування світу людини через знаки та символи), А. Шопенгауера та Ж. Дейла (визначення суб'єктності/ об'єктності людини в процесі спостереження творів мистецтва), Е. Кассирера (у його розгляді людини як animal symbolicum). Виявлено, що воєнні події в Україні відновили алюзії, пов’язані з історичним досвідом переосмислення воєн та наслідків диктаторських режимів, які мали місце протягом ХХ століття (зокрема під час ІІ Світової війни), вплив яких вийшов за межі культурного мистецького простору та вплинув на політичні процеси в інших країнах. Виділені функції символічного простору мистецтва: формування соціальної пам'яті, пов'язаної з подіями в країні; укріплення національної ідентичності та популяризація національної культури; переосмислення подій війни; віддзеркалення страждань та втрат; самотерапія як здатність покращувати суб'єктивні стани осіб, які мають травмуючий досвід. Визначено, що трансформаційними процесами, які мають місце в просторі українського мистецтва, наразі є розрив та заперечення подій минулого (виражений у процесі декомунізації), змістовного збагачення (за рахунок появи нових символів, пов'язаних з військовими подіями), діджиталізації (поширення зображень у мережі інтернет), інтернаціоналізації (як представленості українських творів в інших країнах, так і появі творів іноземних митців, присвячених подіям в Україні). Оскільки війна є соціальним феноменом, пов’язаним зі стражданням та втратами, мистецтво набуває функції самотерапії – долучення до культурного простору дозволяє переосмислити особистий травмуючий досвід у безпечному середовищі та усвідомити не тільки особисті страждання, але й страждання інших людей, які зазнали таких самих втрат. Їх символічний вимір спонукає до етичного дослідження наслідків війни, переосмислення її подій та пошуків подолання її наслідків.