Humanities Studies

ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ ЦИФРОВОЇ СТРАТЕГІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ: АКСІОЛОГІЧНІ, ОНТОЛОГІЧНІ, ГЕРМЕНЕВТИЧНІ ПІДХОДИ

ОКСАНА БУГАЙЧУК — 2024-06-27

Філософські засади цифрової стратегії організації є багатогранним явищем і процесом, що охоплюють основні підходи: аксіологічний, онтологічний та герменевтичний. Стратегії розвитку інформаційно-інноваційної діяльності організації в умовах цифровізації – це, по суті, соціально-економічний і технологічний процес, що проясняється у процесі соціального конструювання, в основі якого люди на, що визначає цінності організації. Мета дослідження – концептуалізація філософських засад цифрової стратегії організації у контексті аксіологічних, онтологічних, герменевтичних підходів. Завдання дослідження: 1) проаналізувати інформаційно-інноваційну діяльність організації в умовах цифровізації як соціальний, культурний, економічний феномен; 2) визначити філософські засади цифрової стратегії організації; 3) розробити стратегії розвитку інформаційно-інноваційної діяльності організації в умовах цифровізац Методологія дослідже Методологія дослідження: 1) метод аксіологічного аналізу, мета якого виявлення цінностей, які лежать в основі цифрової стратегії; 2) метод онтологічного аналізу, в основі якого дослідження сутності та природи цифрової стратегії. 3) герменевтичний метод, мета якого інтерпретація та розуміння змісту цифрової стратегії; детальне вивчення текстів, пов’язаних з цифровою стратегією (звіти, презентації). Аксіологічний підхід акцентує увагу на цінностях, які визначають пріоритети та напрямки розвитку цифрової стратегії, включаючи етичні аспекти, соціальну відповідальність та стійкість. Онтологічний підхід зосереджується на природі та сутності цифрових технологій, їх впливі на структуру та функціонування організації, а також на трансформації робочих процесів і взаємодій. Герменевтичний підхід досліджує інтерпретацію та розуміння цифрових технологій і їх впровадження в організаційний контекст, враховуючи культурні та комунікативні аспекти. Загалом, ці підходи дозволяють більш глибоко зрозуміти і сформувати ефективну цифрову стратегію, яка враховує не лише технічні, але й соціальні, етичні та культурні виміри. Філософські підходи сприяють розробці інтегрованих підходів до цифрової трансформації, що здатні забезпечити довгострокову конкурентоспроможність та стійкість організації в умовах швидкозмінного технологічного середовища. Практичне значення дослідження в тому, що стратегії розвитку інформаційно-інноваційної діяльності організації в умовах цифровізації – це соціально-економічний і технологічний процес, що проясняється у процесі соціального конструювання, в основі якого людина, що визначає цінності організації.

ДІДЖИТАЛІЗАЦІЯ КОМУНІКАТИВНОГО ПРОСТОРУ ТА КОМУНІКАТИИВНОЇ ОСОБИСТОСТІ: ТРАНСФОРМАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА, ЕКОНОМІКИ, ЛЮДИНИ

ВАЛЕНТИНА ВОРОНКОВА — 2024-06-27

Цифровізація стала не лише ключовою, але й невід'ємною частиною сучасного світу, яку визначають як процес переходу до використання цифрових технологій у всіх сферах життя, включаючи економіку, освіту, медицину та інші. Цифрова економіка, у свою чергу, базується на використанні інформаційних технологій для виробництва, обробки та обміну товарами і послугами. У статті розглядається роль цифровізації як глобального тренду в контексті розвитку цифрової економіки. Розглянуто ключові аспекти впливу діджиталізації на різні сфери людського життя, а також висвітлено переваги та виклики, пов'язані з цією тенденцією. Метою дослідження є концептуалізація цифрових технологій як основи прориву технологічної індустрії, від якої залежить конкурентоспроможність держав, а його завданнями – визначення основних напрямів розвитку цифрових технологій та їх вплив на пріоритетність різних явищ і процесів цифровізації. У контексті методології вивчення цієї проблеми використано інформаціональний метод, відкритий М. Кастельсом у 1989 р., в основі якого аналіз інформації, розвиток інформаційно-комп'ютерних технологій, процесів інформатизації та глобалізації, які стали основою появи такої науки, як інформаціологія. Результат дослідження: 1) проаналізовано еволюцію діджиталізації як вираження технологічного розвитку, яка сприяла зміні праці і спілкування, розвитку нових тенденцій в управлінні, в системі освіти, привела до змін у системі виробництва; 2) визначено напрями розвитку цифрової економіки, що базується на технологіях; 3) з’ясовано місце і роль штучного інтелекту та роботизації як основи прориву у цифрових технологіях; 4) представлено аналіз нового покоління платформ та їх роль у діджиталізованому суспільстві; 5) обґрунтовано експоненціональний розвиток як основу розвитку діджиталізації; 6) розкрито діджиталізацію як чинник становлення інформаційного (когнітивного) капіталізму. Таким чином, зроблено висновок, що діджиталізація визнає, що сучасний світ стає все більш цифровим, що цифрова трансформація є необхідним етапом для досягнення нових рівнів ефективності, продуктивності та конкурентоспроможності. Таким чином, діджиталізація – це концептуальний підхід до розвитку сучасної економіки, який базується на використанні інноваційних технологій для досягнення ефективності, продуктивності та конкурентоспроможності. Дослідження базується на аналізі актуальних джерел і наукових публікацій з цієї теми, що дозволяє зробити висновок про значущість діджиталізації як ключової глобальної тенденції в сучасному світі.

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ТА АНАЛІТИЧНА ФІЛОСОФІЯ: СКЕПТИЦИЗМ ЯК ТЕОРЕТИЧНА ОСНОВА

АЛІНА ГРИЦЕНКО — 2024-06-27

Розглядаються скептичні засади феноменології Е. Гуссерля і аналітичної філософії на прикладі робіт Л. Вітгенштайна. У сучасній філософії відчувається необхідність пошуку єдності або хоча б наближення двох теорій, як у тлумаченні певних психологічних аспектів розуміння людського пізнання, так і у царині принципових засад теоретичної епістемології. Основною метою роботи є дослідження спільної проблематики феноменології і аналітичної філософії, так як вона виражена в працях їх засновників і найбільш видатних представників. У якості теоретичної основи, що притаманна даним напрямкам сучасної філософії розглядається скептицизм, який у цих мислителів виступає не як самоціль, а як зважена теоретична позиція, що відображає реальні проблеми на шляху пізнання, особливо, якщо мова йде про свідомість і ментальні характеристики людини. В сучасній філософії відчувається необхідність пошуку пунктів перетину двох теорій, як у тлумаченні певних психологічних аспектів розуміння людського пізнання, так і у царині принципових засад теоретичної епістемології. Такий пошук є не тільки цікавою теоретичною проблемою, сам розвиток філософії в нашу епоху великою мірою залежить від перегляду і реінтерпретації понятійного апарату різних філософських позицій. У якості висновків слід сказати, що пошук пунктів перетину двох значних напрямків сучасної філософії є не тільки цікавою теоретичною проблемою. Сам розвиток філософії в нашу епоху великою мірою залежить від перегляду і реінтерпретації понятійного апарату різних філософських позицій. Мова йде не тільки і не стільки про вироблення нових, більш адекватних термінів, скільки про пошук єдиних вихідних положень. Скептична позиція є доволі принциповою для обох теорій, питання лише у зміні або у співпадінні аспектів. Зазначимо, що подальші дослідження можливостей поєднання феноменологічної і аналітичної традиції можуть здійснюватись в рамках обох теорій, кожна з яких має свої власні можливості і передбачає змінення підходів до розуміння та інтерпретації поняття ментальності в світі сучасних досягнень.

ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ У ДЗЕРКАЛІ ПОСТМОДЕРНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ

КИРИЛО ДЗІГОРА — 2024-06-27

В роботі розглядається таке явище як історична пам’ять крізь призму постмодернізму. В сучасних дослідженнях присвячених memory studies, доволічасто історична пам’ять розглядається лише як інструмент збереження та поширення ідентичності. Такий погляд не є поганим, адже дозволяє створювати певні інституції для роботи з пам’яттю, а також уніфікувати підходи та практики роботи, але, в свою чергу, втрачається розуміння емоційності та плюральності історичної пам’яті. Особливо під час війни проблеми в історичній пам’яті спільноти набувають ще більшої важливості та можуть впливати на емоційний стан суспільства. Все це дає необхідний поштовх по-новому дивитись на існуючі уявлення суспільства про минуле та на те як суспільство вписує це минуле у теперішнє. Метою дослідження є показати, що історична пам’ять є гармонічною частиною постмодерного сьогодення, а також що процеси в історичній пам’яті відтворюють в собі особливості описані постмодерністами. Саме тому, на думку автора, методологія постмодернізму надає необхідні інструменти для нового погляду на проблеми memory studies в контексті сучасних інформаційних технологій. У дослідженні на основі праць видатних вчених виділені характерні ознаки постмодерної методології такі як: відсутність істини, шизофренічність, стан потоку, постійна рухливість та мінливість; все можна сприймати як текст; смерть гранднаративів; заміна часу на простір; ризоматичність. Далі в основній частині роботи історична пам’ять розглядається з точки зору цих характерних ознак. Досліджуючи історичну пам’ять, на думку автора, її слід розділяти на декілька рівнів: від індивідуального до наднаціонального, коли зіштовхуються взагалі діаметрально протилежні точки зору. Такий перехід до різних рівнів пам’яті дозволяє наочно продемонструвати наявність протирічь та нелогічності в історичній пам’яті. Також при розгляді текстуальності історичної пам’яті, вказується що з розвитком сучасних технологій історична пам’ять перетворюється зі звичайного тексту на кібертекст та гіпертекст. Все це доводить, що історична пам’ять є органічною частиною постмодерну, що дозволяє створювати нові підходи для захисту та розвитку історичної пам’яті в сучасних інформаційних суспільствах. Варто зазначити, що саме постмодерність історичної пам’яті дозволяє їй змінюватись та еволюціонувати, а також зберігатись в найжорсткіших умовах. Також заначимо, що новизна даної роботи полягає в тому, що вона уточнює важливість розуміння історичної пам’яті саме як частини посмодерності, адже зазвичай в роботах присвячених історичній пам’яті описується саме заміна зацікавленості дослідників з історії події на історію людини, але не описується яким чином пам’ять вписується в постмодерну сучасність.

ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ РОЛІ ОСВІТИ ТА УНІВЕРСИТЕТУ У ПРИЗМІ ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНИХ КОНЦЕПЦІЙ

ІГОР КИВЛЮК — 2024-06-27

Важливість освіти та університетів у XXI столітті складно переоцінити. Освіта – це ключ до особистого розвитку, соціальної мобільності та економічного процвітання. Університети та освітня система відіграють надважливу роль у суспільному розвитку та формуванні майбутнього, у підготовці кваліфікованих кадрів, розвитку наукових досліджень та інновацій, а також у формуванні активних громадян. Мета дослідження – проаналізувати переосмислення ролі освіти та університету у призмі філософсько-антропологічних концепцій. Протягом останніх десятиліть зростає усвідомлення необхідності адаптації цих інституцій до змін у світі. Ці зміни є суттєвими і від того, як ми зможемо переосмислити та реформувати систему освіти, залежить наше майбутнє. Ця стаття присвячена актуальній темі переосмислення ролі освіти та університету в сучасному світі. Зазначаються ключові проблеми, з якими стикається сучасна освітня система, включаючи швидкі технологічні зміни, глобалізацію та зміни в потребах ринку праці. Висвітлюються стратегії та ініціативи, спрямовані на адаптацію освіти та університетів до нових умов, такі як інноваційні методи навчання, міждисциплінарний підхід та активна співпраця зі суспільством. Досліджуються ключові аспекти переосмислення ролі освіти та університету, а також надається висновок щодо необхідності постійного вдосконалення та адаптації освітньої системи до сучасних викликів. Також у тексті статті наводяться і можливі негативні фактори і виклики, які будуть мати місце у майбутньому через впровадження кардинальних змін в уже усталені освітні процеси. Загалом, зміна ролі університетів та освіти в сучасному світі відображає їхню важливість як мотора прогресу та розвитку суспільства. Реалізація цих змін вимагає від університетів постійного адаптування та інноваційного підходу до навчання, щоб готувати студентів до складних викликів майбутнього. Ця стаття спрямована на педагогічних працівників, вчених, студентів та всіх, хто цікавиться майбутнім освіти та її впливом на розвиток суспільства. Спрямованість на інновації, гнучкість, міждисциплінарний підхід та партнерство зі суспільством є ключовими складовими, які допоможуть університетам відповісти на виклики та забезпечити якісну освіту для майбутніх поколінь. Запропоновані стратегії та підходи мають потенціал не лише змінити освітню систему, а й позитивно вплинути на розвиток суспільства в цілому. Прийняття цих змін вимагає спільних зусиль університетів, політичних урядів, громадськості та інших зацікавлених сторін.

ТЕХНОЛОГІЇ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ ТА ЇХ ВПЛИВ НА БУТТЄВІСТЬ ЛЮДИНИ

МИКОЛА КОЗЛОВЕЦЬ — 2024-06-27

Інформаційно-комунікативні та цифрові технології, штучний інтелект перетворюють практично всі сфери суспільного життя, докорінно змінюють форми і зміст життєдіяльності людей, створюють надзвичайний потенціал для інновацій і творчості. Водночас швидкий розвиток новітніх технологій несе в собі й потенційні загрози буттєвості людини, то критично важливим є осмислення техногенних викликів сучасності. Мета статті – дослідити феномен штучного інтелекту та його вплив на сучасні реалії людського буття. Теоретико-методологічну основу статті склали принципи світоглядного та методологічного плюралізму, гуманізму, компаративності й незаангажованості. З конкретно-наукових методів використано методи аналізу й синтезу, моделювання і прогнозування, системного і структурного аналізу, синергетичного підходу. Амбівалетний підхід застосовано для осмислення впливу новітніх технологій на людину, ставлення до яких може бути від ейфорії й сакралізації до демонізації та алармізму. Висновки та перспективи подальших досліджень. Інформаційно-комунікативні технології, цифровізація і роботизація сформували нову реальність сучасного світу, ведуть до соціокультурних змін соціуму, створюють широкий спектр впливу на буттєвість людини. З одного боку, технології штучного інтелекту, впливають на біологічну, соціальну, ментальну й духовну сутність людини, відкривають для людей нові адаптаційні можливості та особистісні перспективи, а з другого, – призводять до формування низки деструктивних соціальних феноменів, ускладнюють процес комунікації та взаємовідносин з іншими суб'єктами, адаптації до мінливого соціотехнологічного середовища, втручання в приватне життя, виключення окремих осіб і груп населення зі звичних для них соціальних зв’язків, практик та способу життя і, як наслідок, породжують соціальне відторгнення. Нині йдеться про архіважливість глобального розвитку світу, який має дати відповідь на техногенні виклики сьогодення, забезпечивши розвиток науки й технологій штучного інтелекту у гармонії з інтересами кожного індивіда. Аргументовано, що тектонічні зрушення в напрямі формування цифрового суспільства вимагають системної трансформації гуманітарної сфери, її техногенно-гуманістичного спрямування.

ФІЛОСОФСЬКА РЕФЛЕКСІЯ ПРО ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА РОЗВИТОК СУСПІЛЬСТВА, ЛЮДИНИ ТА ОСВІТИ

ВІТАЛІНА НІКІТЕНКО — 2024-06-27

Актуальність досліджень штучного інтелекту в цифровому суспільстві представляє численні причинно-наслідкові зміни, серед яких: космічні дослідження, біотехнології, нанотехнології, цифрові технології тощо. Наслідки для людей і людської цивілізації є значними, оскільки вони впливають на вирішення низки сучасних проблем економіки, політики, етики, права, психології, конфліктології, соціології та екології. Антропологія має повернутися до існування людей у суспільстві штучного інтелекту, свідомості та навіть фізичного тіла. Дослідження концептуалізує штучний інтелект як фактор росту екосистеми в контексті технологічного, онтологічного та антропологічного вимірів. Цілі дослідження: 1) концептуалізувати штучний інтелект як потенціал і ресурс для використання в усіх секторах соціально-економічної сфери в контексті технологічних вимірів; 2) з’ясувати конвергенцію штучного інтелекту та його основних компонентів у контексті онтологічних вимірів; 3) розкрити роль штучного інтелекту в посиленні цифровізації суспільства та людини в контексті антропологічних вимірів. У дослідженні ми керуємось працями вчених, які вивчають проблеми штучного інтелекту як складного соціального, економічного та культурного феномену: Р. Андрюкайтене, Н. Бостром, А. Венс, П. Діамандіс, С. Котлер, П. Діксон, Л. Кай-Фу, К. Келл. Методологія дослідження. Теорія штучного інтелекту є комплексною мультидисциплінарною наукою, яка знаходиться на межі економіки, соціології, інформатики, математики, психології. Узагальнюючи процеси міждисциплінарної взаємодії штучного інтелекту, зазначимо, що його дослідження потребує міждисциплінарного підходу на основі синтезу наукових знань, як розкриття змісту та принципів функціонування складної інваріантної системи штучного інтелекту. Для аналізу сучасної моделі штучного інтелекту необхідно застосувати системний інституційно-еволюційний підхід. Аналізуючи різні методологічні підходи, необхідно визнати наявність антропогенної складової, оскільки методологія наукових досліджень ґрунтується на методі інформаційно-антропогенного аналізу, який базується на принциповому положенні про те, що без інформації/даних неможливі процеси штучного інтелекту. як об'єкт і людину як суб'єкт пізнання. Крім того, використовувалися такі методи: індукції, дедукції, сублімації, синергетики, еволюційного історизму, моделювання, прогнозування. Результат дослідження. Штучний інтелект (AI) – це широкий термін, який використовується для визначення технологій/ інженерних систем, які імітують людський інтелект, пов’язуючи його з нейрофізіологією, робототехнікою, психологією (розпізнавання образів, моделювання психологічних процесів), трансгуманізмом, кібернетикою (обчислювальна потужність для пошуку закономірностей у великих даних). набори). Штучний інтелект визначається як розроблена програмним забезпеченням система, яка здатна впливати на навколишнє середовище з різним ступенем автономності, виробляючи результати (прогнози, рекомендації, рішення) для певного набору цілей для цифровізації суспільства. З іншого боку, штучний інтелект створює багато проблем, які розглядаються як кібер/ віртуальна залежність, втрата реальності, посилене спостереження, втрата контролю протоколів, проблеми конфіденційності, кібербезпека тощо. Конвергенція великих даних із штучним інтелектом стала єдиною найважливіший розвиток, що формує майбутнє соціальних інститутів у цифровому суспільстві та перспективи реалізації потенційних можливостей. Завдяки новітнім цифровим технологіям, прогресу програмної інженерії та штучному інтелекту, що розвивається, з’являються як нові перспективи для вирішення найскладніших проблем сучасної цивілізації, так і нові виклики в технологічному, онтологічному та антропологічному вимірах.

СВІТОГЛЯД ЯК ДУХОВНА ОСНОВА ГРОМАДЯНСЬКОГО СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

ОЛЕКСАНДР ПРИТУЛА — 2024-06-27

Аналізується світогляд людини, що являє собою взаємодію таких елементів як світовідчуття, світорозуміння, світосприйняття. Рисами світогляду сучасної людини можна вважати науковість, творчість, креативність, плюралістичність. Мета статті – визначити особливості світоглядного виховання українського громадянина-воїна, проаналізувати світогляд як духовну основу громадянського становлення особистості. Громадянсько-патріотична свідомість сучасного українського громадянина все ще знаходиться в низько-розгорнутому стані. Потребами забезпечення дослідницьким матеріалом означеного завдання, центром якого є налагодження ефективного виховання, становлення громадянськості української молоді, якраз і обумовлена спрямованість статті. Розвинений світогляд також є підґрунтям для громадянського становлення особистості. Лише «озброєна» знаннями та переконана у своїй правоті людина може активно діяти у суспільстві, відстоювати свою громадянську позицію у публічних дискусіях, сприяти оновленню суспільства, буди локомотивом його прогресу. У соціальному контексті світогляд постає як духовна основа громадянського становлення особистості. Безсумнівно, що від якісних характеристик світогляду людини напряму залежить її громадянське становлення, форми соціалізації, врешті-решт життєвий успіх. Світогляд людини – це своєрідний результат її індивідуальної духовної діяльності, яка знаходить свій прояв у соціально-громадянському житті. Усвідомлюючи значення національних й загальнолюдських цінностей, охарактеризовано особливості світогляду захисника Вітчизни, який має демонструвати такі риси як рішучість та дієвість у відстоюванні інтересів країни. Як правило у захисника Батьківщини сформована чітка світоглядно-громадянська позиція, яка склалась у результаті поєднання його знань, досвіду, емоцій, впливу навколишньої соціальної дійсності. Зроблено висновок, що на сьогоднішній день український військовий є носієм світоглядно-ціннісних установок, які є прикладом під час виховання особистості. Важливою рисою військовослужбовця, яка варта наслідування під час формування особистості є служіння Батьківщині. Усвідомлення значущості покладеної на нього захисної місії становить стрижень професійної діяльності та особистісного світогляду військовослужбовця. Український військовослужбовець є також і захисником демократичних цінностей, реального гуманізму, прав й свобод громадян.

ВПЛИВ ГЛОБАЛЬНИХ ТЕНДЕНЦІЙ НА РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНИХ ЕЛІТ

ЯКІВ ТАРАРОЄВ — 2024-06-27

Дослідження відображає взаємозв’язок між політичною елітою, як важливої частини структури політичної системи, та формуванням правових норм. Дослідження виокремлює основні аспекти політичних еліт, виявляє генералізований вплив еліт на політичні системи та на їх розвиток, і крім цього аналізує особливості формування правового порядку у контексті різноманітних політичних устроїв. Взаємозв’язок між політичною системою та правовим порядком є ключовим для забезпечення стабільності та розвитку суспільства. Лише шляхом спільних зусиль політичних та правових інститутів можна забезпечити ефективне функціонування правового порядку та вирішення актуальних соціальних проблем. Мета статті – здійснити структурований аналіз впливу глобальних тенденцій на розвиток політичних еліт, а також визначення наслідків цих трансформацій. Результати дослідження свідчать про те, що сучасні світові тренди, такі як глобалізація, цифровізація, демократизація суспільства, війни та конфлікти, природні катаклізми та демографічні зміни, мають значний та неоднозначний вплив на формування політичної еліти, як складову частину політичних систем. Сучасність з її як позитивними, так з негативними явищами змушує переосмислювати такі філософські поняття як етика та мораль в контексті політичних еліт. Водночас виникає питання що до світогляду сучасних політичних еліт, а також до методів їх керування. Як відомо, що більше половини людей на планеті живуть у країнах, де у 2024 році відбудуться загальнонаціональні вироби, і така знакова подія станеться уперше та матиме неабиякий вплив на суспільство. Практичне значення дослідження полягає у більш чіткому розумінні динаміки взаємодії між політичними елітами та правовими порядками, які вони формують, висвітлюючи шляхи гармонізації владних та правових структур в умовах глобалізації та технологічного прогресу. Втім, такі тренди як війни, конфлікти та катаклізми часто призводять до зміцнення авторитарних владних структур, збільшення військового контролю та обмеження громадянських свобод, що може вести до громадянських протестів та ерозії демократичних стандартів. В цілому, сучасні тренди вимагають від держави балансу між адаптацією до глобальних викликів та збереженням основ демократії та правової держави. Необхідність в адаптивному правовому регулюванні та гнучких політичних системах, здатних відповідати на швидкі зміни, є ключовою для забезпечення стабільності та розвитку в умовах зростаючої непередбачуваності глобального контексту.

ОСВІТА ПРОТЯГОМ ЖИТТЯ ЯК ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКА ЦІННІСТЬ У ХХІ СТОЛІТТІ: СИСТЕМНИЙ ТА СИНЕРГЕТИЧНИЙ ВИМІРИ

ІРИНА ЧАЙКА — 2024-06-27

Стаття присвячена філософському аналізу освіти протягом життя як загальнолюдської цінності у ХХІ столітті. Перехід сучасного суспільства на інформаційну стадію розвитку актуалізував проблему того, яким чином зміни у новому укладі, пов’язані із становленням цифрової економіки, позначилися на соціальній динаміці, структуризації суспільства, тенденціях розвитку суспільної свідомості. Певним способом осмислення зазначених проблем стало виникнення концепції суспільства знань, як соціальної теорії, що доповнювала і пояснювала дещо еконо-мікоцентровану парадигму інформаційного суспільства. Саме концепція суспільства знань спонукала філософів та суспільствознавців до рефлексії специфіки буття людини у інформаційному соціумі, важливим модусом якого стає постійне оновлення інформації, знань, а, отже, і постійне самоперевизначення. Таким чином, актуалізується і значення навчальної діяльності, як способу такого буття. Освіта виступає основною умовою успішної соціалізації та соціальної адаптації людини у суспільстві знань, і є запорукою самореалізації. Освіта як цінність не є унікальним явищем для ХХІ ст. Втім специфіка полягає в універсалізації освіти як цінності: сьогодні вона виступає не як одна з опцій, що визначає доступ людини до всього спектру соціальних взаємодій, а як обов’язкова умова інтеграції сучасної людини до соціуму. Більш того освіта у ХХІ ст. постає як процес, що відбувається постійно, оскільки у суспільстві знань, саме оновлення знання триває безперервно. Цілком адекватною методологією для аналізу традиційної системи освіти можна вважати загальну теорію систем. Дійсно, допуск до професійної діяльності передбачав послідовне здобуття освітніх рівнів в процесі навчання, внаслідок чого, як результат виникнення властивості нададдитивності, людина здобувала цілісну систему компетенцій, які могла використовувати необмежений період часу. У ХХІ ст., усвідомлюючи освіту як глобальну загальнолюдську цінність, маємо шукати нові методології для її осмислення, оскільки освіта набуває нової сутнісної якості, здійснюючись протягом всього життя. Неактуальною стає освітня траєкторія, що містить уніфіковані характеристики, на перший план виходить ідея індивідуальної освітньої траєкторії. І адекватним методологічним підходом в цій ситуації стає синергетика.

АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ДОСЛІДЖЕНЬ СУЧАСНИХ ФІЛОСОФСЬКИХ ПОГЛЯДІВ ПОНЯТТЯ «ПРИРОДА» ТА «ОБРАЗ ПРИРОДИ» У СУЧАСНІЙ КИТАЙСЬКІЙ ФІЛОСОФІЇ

ЧЖАН ХУНВЕЙ — 2024-06-27

У статті досліджується феномен поняття «Образ природи» та його еволюція у філософії Китаю від давніх часів до наших днів, вплив на сучасні екологічні стратегії як у Китаї, так і у світі. стаття присвячена змінам, які відбуваються у сучасному уявленні про образ природи у китайській філософії. Мета статті - здійснити сучасні філософські рефлексії на тему природи у контексті взаємодії культурних, екологічних та соціальних аспектів в китайській філософії. Завдання дослідження: 1) здійснити еволюцію уявлень про природу у китайській філософії; 2) проаналізувати китайську філософію як частину китайської культури; 3) розкрити природний гуманізм як уособлення природи та невід'ємної частини людського життя; 4) з’ясувати найбільш поширені образи природи у сучасній китайській філософії; 5) обгрунтувати постмодерністські екологічні імплікації та важливість спільної відповідальності всього світу за екологічні проблеми. Мета та завдання дослідження спрямовані на огляд досліджень сучасних філософських та екологічних галузей науки щодо аналізу природи у сучасній китайській філософії. Використання кроскультурного методу дозволило порівняти концепції природи в китайській філософії з іншими філософськими традиціями та історичними етапами розвитку китайської філософії. Здійснюючи аналітичний огляд даної проблематики, автор вивчає сучасне уявлення природи у китайській філософії, модернізацію китайської філософії, теорію природної людської природи у китайській філософії, а також китайські філософські конструкції та роздуми. Наукова новизна теми полягає в тому, що дослідження пропонує нові підходи до розв'язання екологічних проблем. Еволюція уявлень про природу у китайській філософії здійснена через багату спадщину традиційних уявлень про природу, які базуються на концепціях гармонії, взаємозв'язку та балансу. У зв'язку зі світовою глобалізацією та взаємодією різних культур, китайська філософія може враховувати інші культурні уявлення про природу та навколишнє середовище. Еволюція уявлень про природу у китайській філософії вимагає інтеграції традиційних концепцій з сучасними науковими дослідженнями, а також активної участі у глобальних дискусіях щодо екологічних проблем. Сучасна китайська філософія може сприяти збереженню біорізноманіття та підтримці здорових екосистем шляхом вироблення усвідомленого підходу до взаємодії людини з природою. Практичне значення еволюції уявлень про природу у китайській філософії полягає в сприянні сталому розвитку, збереженні природних ресурсів, підтримці екологічної свідомості та виробленні стратегій для збереження навколишнього середовища. Сучасна китайська філософія є цікавим об'єктом наукового дослідження через її унікальний характер і вплив на сучасний світ.

ТРАНСФОРМАЦІЯ УЯВЛЕННЯ ПРО САКРАЛЬНЕ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

ОКСАНА ПАНЬКО — 2024-06-27

Розглядаються уявлення сучасної людини про сакральне, яке в сьогодні розуміється не лише як метафізичне, релігійне а все більше характеризує повсякденні аспекти життя які мають особливо важливе значення для індивіда та суспільства. Трансформація уявлення про сакральне означає поширення розуміння його, що виражає значущі цінності людини, суспільства, явища, предмети, ідеї, символи, відносини секулярного характеру. Таке розширене розуміння сакрального започаткованого Е. Дюркгеймом поділяє та розвиває частина сучасних дослідників. Аналізуються погляди науковців щодо зміни уявлення про сакральне. Обгрунтовується, що такі переконання утверджуються у зв’язку з поглибленням секуляризації яка позначає зменшення суспільного впливу релігії та пов’язаного з нею розуміння сакрального, поширення цінностей індивідуалізму, споживацтва, гедонізму, пріоритетом матеріального над духовним, іманентного над трансцендентним, ціннісним релятивізмом. З’ясовується, що сучасна економічна, культурна ситуація призводять до зменшення відстані між сакральним і профанним, сакралізації повсякденних речей, знаходження сенсу у повсякденності. Зазначається, що трансформація уявлення про сакральне від метафізичного, релігійного до широкого трактування яке все більш значну роль відводить секулярним цінностям, практикам, речам веде до збільшення залежності людини від соціального, матеріального світу, психологічних переживань та позбавлення життя більш глибокого смислу, тайни, повноти. Сучасне суспільство має різні уявлення про сакральне. Збереглися погляди на нього як на те, що стосується метафізичного, божественного виміру буття і є синонімом святого, притаманне насамперед людям, які асоціюють себе з релігійною традицією. Хоча різні духовні течії, практики та їхні адепти мають свої особливості, це метафізичне священне постає повною протилежністю профанному, даючи людині відчуття чогось більшого, ніж вона сама, формуючи цілісну картину світу, спрямовуючи її діяльність, надаючи сенсу життю в якісно іншому вимірі та перспективі. З розвитком секуляризації відбувається зменшення впливу релігії в суспільстві та сформованого нею уявлення про сакральне, відбувається розмежування понять сакрального і релігії, які раніше вважалися тотожними. Зміцнюється розширене розуміння сакрального – як такого, що означає об'єкти, символи, речі та практики, які є важливими для людини і суспільства, відображає повсякденні інтереси, ідеї та практики, більшою мірою залежить від особистості, ніж від впливу традиції та церкви.

ФІЛОСОФІЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ У ВИЩІЙ ОСВІТІ

ЮРІЙ МЕЛЬНИК — 2024-06-27

Стаття присвячена аналізу перспектив, ризиків та переваг застосування штучного інтелекту у вищої освіті. Розглянуто стан та перспективи розвитку штучного інтелекту, обґрунтовано важливість вивчення даної проблеми та необхідність проведення подальших досліджень, щодо впливу на академічну доброчесність, якість та успішність навчання. Мета статті – дослідження та аналіз етичних та філософських питань, пов'язаних з використанням штучного інтелекту у вищій освіті. Завдання дослідження: 1) проаналізувати вплив штучного інтелекту на викладачів, здобувачів вищої освіти та освітню систему в цілому; 2) визначити потенційні переваги та ризики використання штучного інтелекту у вищій школі; 3) розглянути етичні питання, пов'язані з використанням штучного інтелекту в освітньому процесі та науковій діяльності; 4) запропонувати рекомендації щодо відповідального використання штучного інтелекту у вищій школі. Використано методи загально-філософського аналізу для узагальнення та систематизації результатів досліджень. Розглянуто, що цифрові технології активно застосовуються у вищої школі. Відмічено, що це призводить до позитивних тенденцій, зокрема, пропонуються здобувачам персоналізовані навчальні курси та методичний матеріал, адаптований до їхніх особливостей. Штучний інтелект дозволяє значно автоматизувати розробку технічних завдань, методичних матеріалів для освітнього процесу, спростити документообіг тощо. Відзначено також ризики, які виникають при використанні штучного інтелекту, а саме, проблеми конфіденційності, відсутності відповідальності, не дотриманням принципів академічної доброчесності тощо. Для запобігання та зниження ризиків необхідно дотримуватися принципів – прозорості, конфіденційності, соціальної відповідальності та запобігання шкоди людині. Все це вимагає приведення законодавства в галузі використання штучного інтелекту у відповідності з міжнародними нормами, а для освітян переосмислення не лише системи оцінювання знань та контролю здобувачів, а й всієї парадигми методології викладання у вищій школі.

ІНТЕЛЕКТ ЯК ІПОКРЕНА КРЕАТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ НАУКИ ТА ОСВІТИ

ОЛЕГ ПУНЧЕНКО — 2024-06-27

У статті розкривається базова роль інтелекту як мозкового рубікона у становленні та розвитку науки та освіти. У статті зроблено спробу розкрити практичну інноваційну цінність знання за умов військової обстановки. Мета статті: розкрити поняття інтелекту як іпокрену союзу науки та освіти, його практичну значущість у долях людства. Проблема штучного інтелекту знайшла своє відображення у роботах С. Рассела («Штучний інтелект. Сучасний підхід», 2009); А. Ведяхіна («Сильний штучний інтелект. На підступах до надрозуму», 2021). В Україні проблему штучного інтелекту пов'язали із захистом, що вкладається в нього інформацією, це відображено у роботах Ю.І. Когута («Штучний інтелект і безпека», 2024), Стайкуца С.В. («Методі оцінки безпеки у мережах інформаційно-комунікаційних технологій», 2023) та багатьох інших дослідників.Пояснено випереджувальну роль науки в цьому союзі, освіта розкрита як «співробітник» науки, завданням якого є впровадження у свідомість соціуму відкритих наукою таємниць природи. Наголошено, що обидві ці сфери інтелектуальної діяльності людства існувати в опосередкованому взаємозв'язку не можуть, незважаючи на різноспрямованість їхнього руху, союз їх глибоко взаємопов'язаний та діалектичний. У контексті поставленої мети інтелект постає як іпокрена, тобто джерело творчого натхнення, а стрижнем єднання науки та освіти виступає їх ноосферний, креативний характер, що виражається у здатності до створення нового у різних сферах суспільного буття. У статті встановлено, що раціональні реконструкції у змісті науки та освіти не завжди збігалися, що пояснено діями суб'єктивного чинника, різнорозумінням потенційного, діяльного та набутого інтелекту. Розкрито їх суперечливий характер через діяльність Нобелівського Комітету та Римського Клубу. Досліджується інтелект у руху та розвитку від становлення до сучасності. Автори статті дійшли наступного результату. По-перше, становлення інтелекту обґрунтовано як природний перехід біосфери до ноосфери. По-друге, виділено та характеризуються два основні етапи його розвитку – докібернетичний та кібернетичний, обґрунтовано роль науки в їх розвитку. По-третє, досліджено процеси одухотворення кіборга, підкреслено його сутність і значущість, як одного зі штучних засобів, що використовуються для вирішення поставленого завдання. По-четверте, досліджено сутність штучного інтелекту як провідного артефакту та «співробітника» людини, зазначені завдання щодо його реконструкції, щодо закладених у його зміст програми. По-п'яте, показано необхідність захисту інформації як головного засобу протистояння різних соціальних систем з метою оволодіння нею.

РОЗРОБКА МОДЕЛІ ЦИФРОВОГО СПОРТУ ЯК ІННОВАЦІЙНОЇ ФОРМИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ, ЗМІЦНЕННЯ ЗДОРОВ’Я ТА ПІДВИЩЕННЯ ФІЗИЧНОЇ АКТИВНОСТІ

ВЛАДА БІЛОГУР — 2024-06-27

Стаття присвячена розробці моделі цифрового спорту як новаторського підходу до фізичного виховання. У сучасному цифровому світі, де технології стають все більш важливими, необхідно використовувати їх для покращення фізичної активності та здоров'я. Ця модель поєднує в собі елементи віртуальної реальності, ігровість та фітнес-технології для створення привабливого та ефективного середовища для занять спортом. Мета дослідження – розробка моделі цифрового спорту як інноваційної форми фізичного виховання, зміцнення здоров’я та підвищення фізичної активності. Методологія дослідження. Для розробки моделі цифрового спорту як інноваційної форми фізичного виховання, зміцнення здоров’я та підвищення фізичної активності використовуються різні методи. Статистичний аналіз даних використовується для обробки результатів дослідження, включаючи порівняння середніх значень, аналіз варіації, кореляційний аналіз та інші статистичні методи для встановлення взаємозв'язків між факторами. Контент-аналіз використовується для аналізу вмісту ігор або тренувальних програм в цифровому спорті. Він дозволяє визначити наявність та характер певних елементів, таких як фізичні вправи, інтерактивні елементи тощо. Фізіологічні вимірювання передбачають вимірювання фізіологічних Результат дослідження. 1. Проаналізовано цифрові інновації як пріоритет розвитку цифрового спорту. 2. Сформовано модель цифрового спорту як інноваційної форми фізичного виховання. 3. Розкрито напрями цифровізації спортивної індустрії. 4. Визначено коннотативні характеристики цифровізації спортивної індустрії. 6. З’ясовано механізми цифровізації спортивної індустрії у контексті розширення можливостей цифрової економіки. 6. Охарактеризовано кіберспорт як різновид цифрових технологій та заходи щодо підтримки індустрії кіберспорту та інтернет- індустрії. 7. Розроблено практичні рекомендації стратегії високоякісного розвитку цифрової спортивної індустрії в нову епоху. Представлені результати досліджень та рекомендації щодо впровадження моделі цифрового спорту в систему фізичного виховання для досягнення оптимальних результатів у збереженні та підвищенні рівня фізичної активності та здоров'я у сучасному суспільстві.

ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ДОЗВІЛЛЯ ТА СПОРТИВНОГО КЛУБУ

АКВІЛЕ ЗЕМЕНАУСКАЙТЕ — 2024-06-27

Зниження фізичної активності спонукає підприємницькі організації спортивної індустрії створювати більше спортивних клубів і споруд, зміцнювати спортивну інфраструктуру. Організації, що надають спортивні послуги, стикаються з численними проблемами, які спонукають до прийняття рішень, спрямованих на заохочення клієнтів цікавитися пропонованими послугами та користуватися ними. Тому важливо, щоб усі рівні управлінського персоналу та акціонерів залишалися креативними, оригінальними, інноваційними, гнучкими, а головне – інноваційними (Howieson et al., 2019). В даний час все більша кількість досліджень показує, що успіх управління спортивними центрами і підтримання конкурентоспроможності вимагає більш ефективного і сучасного менеджменту (Álvarez – García et al., 2019). При зростанні конкуренції в сфері обслуговування спортивних клубів задоволення очікувань клієнтів сервісом стає пріоритетним завданням. Управління позитивним клієнтським досвідом шляхом підвищення лояльності клієнтів є важливим аспектом для збереження конкурентного середовища. Тому важливо, щоб спортивні організації присвячували час і зусилля для розуміння і оцінки очікувань і потреб свого унікального сегмента клієнтів при користуванні послугами спортивного клубу. Дослідницька проблема: який розрив між очікуваннями клієнтів і фактичною якістю обслуговування, і які існують шляхи усунення розривів у якості? Мета дослідження: визначити якість послуг спортивного клубу з точки зору клієнтів. Завдання дослідження: визначити фактори, що впливають на якість послуг розважально-спортивного клубу та напрями його вдосконалення; Оцініть якість послуг спортивного клубу з точки зору очікувань клієнтів і фактично отриманого сервісу. Методи дослідження: огляд та синтез літератури, кількісні дослідження – анкетування, статистичний аналіз даних, описовий статистичний аналіз. Висновок: сервіс спортивного клубу знаходиться на досить високому рівні, але необхідні якісні рішення з підвищення якості для модернізації та розширення приміщень та оновлення обладнання. Встановлено додаткові послуги (дієтолог, масажистка, послуги солярію) та розширено групові тренування. Дослідження показало, що при оцінці якості послуг з точки зору відчутності, надійності, визначеності, оперативності, емпатії до клієнтів емпатія є найменш цінною емпатією. З нижчими балами оцінюється здатність співробітників реалізовувати потреби відвідувачів, виділення індивідуальної уваги відвідувачу, вирішення проблем, що виникли в проблемах, що виникли у клієнта, реалізація та кваліфікація особливих потреб, забезпечення обладнанням для надання послуг.

ОЦІНКА ПУБЛІЧНОГО ПРОСТОРУ ЯК ДОСТУПНОГО ДЛЯ ВСІХ МІСЦЯ ПРОВЕДЕННЯ ВІЛЬНОГО ЧАСУ: НА ПРИКЛАДІ SANTAKA PARK

ГРЕТА ВАЛАТКАЙТЕТЕ — 2024-06-27

У сферах планування міського громадського простору та залучення громади доступність громадських просторів є важливою та актуальною темою. Ці простори служать громадськими закладами, де люди з різних верств суспільства збираються для дозвілля (Zhang, & He, 2020). Але забезпечення того, щоб простір був повністю доступним для всіх, незалежно від їхнього віку, здібностей чи освіти, є багатогранним викликом. Вчені Леклерк і Поджані (2023) стверджують, що однією з найважливіших концепцій громадських місць є їх здатність сприяти соціальній згуртованості та розбудові спільноти для всіх. Згідно з Leclercq і Pojani, (2023), мета цих просторів полягає в тому, щоб стати слугою та допомогти всім місцевим людям збиратися, спілкуватися та брати участь у різноманітних заходах. І тут, за словами Чжана та Хе (2020), концепція громадського простору означає, що кожен повинен мати спільний простір, де він може вибирати та об’єднуватися, і це допомагає створити ширшу спільноту. За своєю суттю концепція громадського простору полягає у створенні та підтримці простору, який є відкритим і доступним для всіх членів спільноти (Charmaz, 2020). Поглиблення того, як люди спілкуються та чого вони очікують від будівництва громадського місця, де вони відвідують і які дії вони хотіли б здійснювати, це саме те, що впливає на його фізичний дизайн, пристрої, які з’являються (Habermas, 2022; Thomas, та ін., 2022). Розглядаючи важливість громадських місць для людини та її можливості для дозвілля, сучасне суспільство є актуальним і важливим питанням. Саме випадок парку Сантакас, який розташований у самому центрі міста Каунас, є актуальним з цієї точки зору та дозволяє нам краще зрозуміти, як доступні для всіх міські простори дозвілля можуть змінюватися та задовольняти потреби мешканців та показники якості життя. Також дуже важливо, що показники якості публічних просторів безпосередньо впливають на психологічний та фізичний стан людей (Azhar, Hardilla, & Kurniawan, 2021). Це дослідження також проллє світло на проблеми, пов’язані з постійно виникаючою нестачею знань, і забезпечить уявлення та розуміння поточної концепції громадських місць. Метою статті є аналіз громадського простору як доступного для кожного місця проведення вільного часу на прикладі парку Сантака. Для досягнення мети порушуються наступні проблемні питання: як оцінюються та переживаються громадські простори парку Сантака як доступні для всіх місця вільного часу? Як ми можемо забезпечити, щоб громадські місця були адаптовані до людей різного віку, здібностей і потреб? Як можна врахувати різні культурні та соціальні групи, щоб створити громадські простори, які вітають і запрошують різноманітні громади? Методи дослідження. Щоб зрозуміти динаміку, способи використання, соціальну взаємодію та загальний вплив на спільноти, метод теоретичного аналізу вивчає публічний простір, наукову літературу, умови важливості діалогу, методи та інші мультидисциплінарні підходи, необхідні для аналізу публічних просторів, у тому числі різні методи дослідження.

УПРАВЛІННЯ КАДРОВИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ЯК ЧИННИК СТАЛОГО РОЗВИТКУ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

ОЛЬГА ВЕНГЕР — 2024-06-27

В умовах повномасштабної війни Росії проти України проблеми формування та управління кадровим потенціалом для сталого розвитку українських підприємств набуває все більшої актуальності. Сьогодні більшість підприємств нашої держави працюють у умовах постійних викликів з боку зовнішнього середовища. Це і забезпечення стабільності роботи підприємств, і безпекові умови функціонування, і психологічні умови роботи персоналу, особливо для регіонів, які знаходяться під постійними обстрілами. Такий стан справ може негативно впливати на ефективність діяльності підприємства, спричиняти плинність кадрів, зниження продуктивності праці, підвищення рівня стресостійкості. Саме тому сьогодні перед підприємствами постають нові виклики щодо формування та ефективного використання кадрового потенціалу, що вимагає нових підходів до його оцінки, організації праці, мотивації і розвитку. Метою статті є дослідження теоретичних підходів до управління кадровим потенціалом сучасного підприємства та особливостей сучасних підходів до його формування задля сталого розвитку підприємста. Методологія дослідження включає аналіз наукової літератури щодо основних теоретико-методологічних підходів формування кадрового потенціалу; методи структурно-функціонального аналізу, системно-аналітичні методи, прогнозування і моделювання. Визначена мета дослідження та методологія роботи зумовили використання загальнонаукових методів: аналізу, синтезу, абстрагування, класифікації. Системний підхід дав змогу розглядати кадровий потенціал як невід’ємний елемент сталого розвитку та конкурентоспроможності підприємства. Результат дослідження показав, що кадровий потенціал - це є одним із найбільш значущих ресурсних елементів потенціалу підприємства, і для того, щоб успішно та стабільно діяти с сучасному ринковому середовищі, необхідно ефективно його формувати та управляти ним. Зроблено висновок, що стратегія забезпечення кадрового потенціалу в умовах повномасштабної війни має бути гнучкою та адаптивною враховуючи всю множину факторів і ризиків, пов'язаних із постійною зміною обставин та новими умовами праці. Ефективне управління кадровим потенціалом є ключовим фактором для сталого розвитку будь-якого підприємства.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ПОТЕНЦІАЛУ ПРОМИСЛОВОГО РОЗВИТКУ В КОНТЕКСТІ ПРІОРИТЕТІВ ПРОМИСЛОВОЇ ПОЛІТИКИ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНИ

НАТАЛЯ МЕТЕЛЕНКО — 2024-06-27

Економічний розвиток країни не можливий без науково-технічних досягнень, або технологічних інновацій, поява яких може швидко і докорінно змінити наявну структуру економіки, надати їй нового поштовху до розвитку. Наші уявлення щодо інноваційних процесів та їх впливу на економіку ще недостатні, й проблеми оцінки як рівня інноваційності промисловості, так і ефективності технологічних інновацій залишаються актуальними як для наукового пошуку, так і для практичного використання. Структурна політика держави має враховувати вплив інноваційного чинника та можливості інноваційної сфери в подоланні структурних диспропорцій; структурну стратегію необхідно розробляти з позицій вимог суспільства до економіки майбутнього, а також бачення ролі і місця України у складі світової економічної системи. Вкрай гостро ці питання для України постали у 2014 році, тому формування потенціалу промислового розвитку в контексті пріоритетів регіональної політики відновлення України набувають дедалі особливої значущості. Одним з ключових організаційно-економічних заходів проведення реформ має стати повоєнна модернізація промислового комплексу України, яка дасть змогу забезпечити конкурентоспроможність вітчизняної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках; такі кроки дадуть змогу в перспективі долати наслідки воєнних руйнувань, сприяти структурно-технологічній перебудові національної економіки, забезпечити її розвиток у процесі відновлення та формування регіональної політики. Мета статті – проаналізувати фундаментальні та прикладні аспекти процесів трансформації потенціалу промислового розвитку в контексті пріоритетів промислової політики відновлення України. Завдання дослідження: 1) проаналізувати передумови та наслідки економічного падіння потенціалу розвитку у промисловості; 2) визначити пріоритети державної політики розвитку промисловості України; 3) окреслити концептуальні положення розвитку стратегічних галузей промисловості в напрямку формування промислової політики; 4) проаналізувати проблеми та визначити перспективи промислового розвитку. Менеджери можуть побудувати нові концептуальні підходи до процесів трансформації потенціалу розвитку промислових підприємств стратегічних галузей у напрямку відновлення України. Управління та адміністрування цих процесів забезпечує можливість формування пріоритетів регіональної політики, що є особливо актуальним для регіонів України, які, як Запорізька область, суттєво постраждали внаслідок збройної агресії рф. Ця тема створює можливість для розвитку міждисциплінарних досліджень, які об’єднують такі наукові сфери, як фінанси, економіка, маркетинг, менеджмент, державне управління, філософія та створює теоретичне підгрунтя для вирішення глобальних проблем трансформації економіки світу.

РОЛЬ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ У СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ ЯК ЧИННИК ЕФЕКТИВНОЇ АНТИДИСКРИМІНАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В ЄВРОПІ

АЛЛА ЧЕРЕП — 2024-06-27

Актуальність дослідження впливу цифрових технологій на антидискримінаційну політику у сфері зайнятості в Європі пояснюється кількома важливими факторами. Останні десятиліття відзначаються стрімким розвитком інформаційних та комунікаційних технологій, які суттєво змінюють ринок праці. Дослідження впливу цифрових технологій на антидискримінаційну політику у сфері зайнятості в Європі є надзвичайно актуальним, оскільки воно сприяє розвитку більш справедливого та інклюзивного ринку праці, допомагає враховувати сучасні виклики та можливості, а також сприяє формуванню ефективних стратегій управління персоналом. Мета дослідження: теоретичні і практичні аспекти того, як цифрові технології впливають на реалізацію та ефективність антидискримінаційної політики у сфері зайнятості в європейських країнах. Методологія дослідження: Використання комбінації методів (системного, структурного, порівняльного, статистичного та інших) дозволить отримати комплексне розуміння впливу цифрових технологій на антидискримінаційну політику у сфері зайнятості в Європі та допоможе розробити рекомендації для покращення ситуації. Європейський парламент закликав Раду ЄС прийняти нову всеосяжну антидискримінаційну директиву, яка розширить правовий захист на рівні ЄС від дискримінації на всіх рівнях, у тому числі за ознакою статі, раси чи етнічного походження, релігії чи переконань, інвалідності, віку. та сексуальна орієнтація. Попередні зусилля Ради були заблоковані деякими державами-членами. Європейська директива необхідна для усунення нинішнього фрагментованого європейського підходу до антидискримінаційної політики, за якого деякі форми дискримінації, такі як вік, охоплюються лише питаннями працевлаштування Результат дослідження: 1. Проаналізовано роль цифровізації в забезпеченні рівних можливостей у працевлаштуванні в Європі. 2. З’ясовано інноваційні цифрові рішення в антидискримінаційній політиці на ринку праці Європи. 3. Визначено цифрові інструменти в реалізації проблем множинної дискримінації у сфері зайнятості та сприяння розвитку креативних індустрій в країнах ЄС. 4. Розкрито напрями оптимізації європейських практик використання цифрових технологій для протидії дискримінації у сфері працевлаштування. Таким чином, Європейський Союз веде активну боротьбу з дискримінацією на робочому місці, пропонуючи різноманітні правові та політичні інструменти для захисту прав людей. У багатьох країнах ЄС існують механізми соціального діалогу між урядом, роботодавцями та профспілками, що сприяють укладанню угод про боротьбу з дискримінацією на робочому місці та спільним заходам щодо підвищення свідомості.