Humanities Studies

ТРИМУРТІ: КОСМІЧНІ ПРИНЦИПИ ТА БОЖЕСТВЕННА ЄДНІСТЬ В ІНДУЇЗМІ

ПОЛІНА КРАВЕЦЬ — 2024-09-25

Індуїзм – одна з найцікавіших релігій, що істотно відрізняється від інших своїм політеїзмом та дещо язичницькими традиціями. Історія індуїзму та його філософія вкрай різняться з, до прикладу, християнством та ісламом. Свята трійця індуїзму, що зветься Тримурті, – цікавий для вивчення феномен індійської релігії, оскільки кожен з богів має свої характеристики, символіку та наділений власними функціями у системі Існування Всесвіту. У даній роботі здійснено спробу проаналізувати історію даного вельми цікавого феномену та його роль у теології та філософії. Актуальність теми. Індуїзм загалом, та певні аспекти даного філософського та релігійного явища досліджувались протягом багатьох років, тому у світі про цю релігію написано сотні книг, десятки лекцій, наукових робіт та статей. Проте в Україні тема Індуїзму та феномену Тримурті не достатньо розкрита, не дивлячись на вагомий доробок таких науковців як: Г. В. Бокал, Ю. Ю. Завгородній, Л. Р. Самарова, К. З. Возний, О. М. Шепетяк. Дана стаття прагне здійснити спробу заповнення існуючих прогалин.Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – спроба дослідити витоки та основні концепції складного, проте вельми цікавого елементу індійської філософії та релігії – Тримурті. Завдання – написання наукової статті, що ознайомить читачів з індуїзмом, його історією, Богами та аватарами, культурною спадщиною та основними традиціями. Об’єкт і предмет дослідження. Релігія та її особливості, філософія та історія індуїзму, культура та традиції. Поняття Тримурті в Індуїзмі. У теологічній основі індуїзму лежить явище Тримурті – тріада Богів. Стаття заглиблюється в глибокі філософські основи індуїзму, з особливим акцентом на концепції Тримурті. Тримурті, що складається з божественної трійці Брахми, Вішну та Шиви, містить у собі фундаментальні сили, що керують створенням, збереженням і руйнуванням у космосі. За допомогою багатовимірного аналізу це дослідження має на меті з’ясувати складні філософські виміри, притаманні Тримурті, і його актуальність для розуміння природи існування, свідомості та Всесвіту.Філософське дослідження починається з контекстуалізації Трімурті в ширших рамках індуїстської космології та теології. Спираючись на стародавні писання, такі як Веди, Упанішади та Пурани, стаття окреслює ролі та атрибути, приписувані Брахмі, Вішну та Шиві відповідно. Брахма символізує творчий аспект Всесвіту, представляючи генезис і прояв усіх явищ. Вішну втілює зберігаючу силу, підтримуючи космічний порядок і гармонію через свої різні втілення (аватари). Шива, руйнівник, символізує трансформаційний і регенеративний аспекти існування, сприяючи циклу народження, смерті та переродження.У статті розглядається філософське значення Тримурті у формуванні таких понять, як дхарма (праведність), карма (дія) і мокша (звільнення) в індуїстській думці.Циклічна взаємодія створення, збереження та руйнування, відображена в Трімурті, підкреслює непостійність світових явищ і вічний цикл сансари (відродження). Крім того, Тримурті служить метафізичною основою для розуміння взаємозв’язку індивідуальної душі (атмана) з універсальною свідомістю (Брахманом), прояснюючи шляхи до духовної реалізації та трансцендентності.Тримурті виступає як квінтесенція філософської конструкції в індуїзмі, вміщуючи глибоке розуміння природи реальності, свідомості та божественного. Розкриваючи шари символізму та метафізики, вбудовані в Тримурті, це дослідження сприяє глибшому розумінню індуїстської філософії та її незмінної актуальності в сучасному дискурсі про духовність і метафізику.

СОТЕРІОЛОГІЯ КРІЗЬ ПРИЗМУ ДУХОВНИХ, РЕЛІГІЙНИХ ТА ФІЛОСОФСЬКИХ ТРАДИЦІЙ: КОМПАРАТИВІСТСЬКИЙ АНАЛІЗ

ХРИСТИНА ХВОЙНИЦЬКА-ПЕРЕЙМА — 2024-09-25

Актуальність дослідження сотеріологічної проблематики, часто, вкрай гостро постає в період соціальних випробувань та матеріально-духовної напруги у державі та житті окремого індивіда. Сотеріологія, наука про спасіння та звільнення, яка відіграє центральну роль у різних духовних, релігійних і філософських системах. Дане дослідження розглядає різноманітні концепції спасіння в різних традиціях, аналізуючи як кожна традиція розглядає людські страждання, природу особистості та шляху до остаточного звільнення. Порівнюючи основні вчення, включаючи християнство, буддизм, індуїзм та філософію екзистенціалізму, цей аналіз має на меті з’ясувати як спільні риси, так і розбіжності у їх сотеріологічних перспективах, підкреслюючи, як ці погляди впливають на практики та способи становлення особистості. Сотеріологія, як одне з найдавніших духовно-філософських вчень людства ставить за мету дослідити, пояснити та зрозуміти механізми неймовірно цікавого та досить неоднозначного явища «спасіння», як певної форми звільнення людини від складнощів матеріального світу. Сотеріологія намагається ставити перед собою вирішення двох ключових питань: кінцева мета до якої прагне адепт та шляхи її досягнення. Кожна система (як релігійні так і філософські) намагаються розкрити це поняття по своєму, пояснити та прояснити основні постулати для своїх адептів. В даній статті здійснено спробу порівняти певні концепції у релігійних та філософських системах, так як дані вчення за своєю суттю та основами, часто вагомо відрізняються, зокрема традицій ні західні релігійні системи можуть кардинально відрізнятися (щодо вирішення даної проблематики) у своїх концепціях та світосприйнятті із ідеями екзистенціалізму та основами східного релігійного світобачення. Комперативістський аналіз цих вчень допомагає краще зрозуміти їх спільне підґрунтя, та шляхи для досягнення омріяних станів духовного спокою та насолоди. Завдання дослідження: дослідити ідеї та базові основи сотеріологічних ідей. Спробуйте проникнути в приховані основи цих ідей. Також зробіть спробу порівняльного аналізу ряду релігійних, філософських і духовних вчень і систем. Методологія дослідження. Викладання сотеріології складне і багатогранне. Для аналізу даної теми необхідний комплексний, системний підхід. Тому в даному дослідженні використовувався ряд методів: індукція, дедукція, історизм і системний метод. Зв'язок з попередніми дослідженнями. Проблема сотеріології вже давно цікавить велику кількість вчених. Дані досліджень ми знаходимо в наукових працях таких вчених як: Міллард. Дж. Еріксон, Мюррей А. Рей, Пол К. Мозер, М. Рут, В. Мосс та багато інших дослідників. Проте ця тема залишається невичерпним джерелом багатогранності для нових філософських пошуків.

ЦИФРОВІЗАЦІЯ СПОРТИВНОЇ ІНДУСТРІЇ ЯК ЧИННИК УДОСКОНАЛЕННЯ СПОРТИВНИХ ДОСЯГНЕНЬ: МОЖЛИВОСТІ, ВИКЛИКИ, РИЗИКИ

ВЛАДА БІЛОГУР — 2024-09-25

У даній роботі розглядається цифровізація спортивної індустрії як важливий чинник, що сприяє удосконаленню спортивних досягнень на глобальному рівні. Актуалізація дослідження у тому, що впровадження цифрових технологій відкриває нові можливості для спортсменів, тренерів та організаторів змагань, включаючи підвищення ефективності тренувальних процесів, оптимізацію управління спортивними подіями, а також аналіз і прогнозування результатів. Мета дослідження – концептуалізація цифровізації спортивної індустрії як чинник удосконалення спортивних досягнень у контексті виявлення можливостей, викликів, ризиків. Завдання дослідження: 1) виявити напрями використання цифрових технологій у спортивній діяльності; 2) з’ясувати можливості, виклики, ризики цифровізації спортивної індустрії; 3) розкрити стратегії спортивних організацій, які дозволять мінімізувати ризики і максимально використати потенціал цифровізації; 4) проаналізувати приклади цифровізації спортивної діяльності під час Олімпіади у Китаї (Токіо, 2021) і Франція (Париж, 2024). Методологія. Використання методів – SWOT-аналіз, PESTLE-аналіз, аналіз великих даних, сценарного планування, аналіз стейкхолдерів, факторний аналіз, метод Дельфі у поєднанні з іншими загальнофілософськими методами може надати всебічний аналіз процесу цифровізації, виявити ключові можливості для покращення спортивних досягнень, оцінити та мінімізувати ризики і виклики, що виникають у процесі впровадження цифрових технологій. Результати дослідження. Проаналізовано, що цифровізація супроводжується низкою викликів, зокрема, необхідністю адаптації до нових технологій, забезпечення кібербезпеки, а також уникнення залежності від технологічних рішень. Крім того, існують ризики, пов'язані з потенційною втратою особистої конфіденційності, етичними питаннями щодо використання даних спортсменів, та можливістю технологічного розриву між різними країнами та соціальними групами. У статті акцент на балансі між використанням інноваційних технологій та збереженням людських цінностей, необхідних для гармонійного розвитку спортивної індустрії в умовах цифрової ери.

ФІЛОСОФІЯ РОЗУМНОЇ ЕКОНОМІКИ: ІНТЕГРАЦІЯ ТВОРЧОСТІ, КРЕАТИВНОСТІ ТА ІННОВАЦІЙ У ГЛОБАЛІЗОВАНОМУ ЦИФРОВОМУ СВІТІ

ДМИТРО АРАБАДЖИЄВ — 2024-09-25

Актуальність теми дослідження в тому, що філософія розумної економіки як інтеграції творчості, креативності, інновацій в умовах глобалізації та цифрової ери досліджує трансформацію сучасної економіки. У центрі уваги – розумна економіка, що поєднує в собі творчий підхід, інноваційні рішення та підприємницьку діяльність, формуючи нові можливості для розвитку суспільства під впливом цифрових технологій і креативного мислення. Метою дослідження є концептуалізація філософії розумної економіки як інтеграції творчості, креативності, інновацій в умовах глобалізації та цифрової ери. Ми намагаємося визначити розумну економіку як двигун інновацій та основу економічного розвитку, яка має вплив на підприємницьку діяльність. Також аналізується інтеграція творчості, креативності, інновацій та підприємництва, що сприяє формуванню конкурентоспроможної та стійкої економічної моделі. Увага приділяється соціальним та екологічним аспектам, які є невід'ємною частиною розумної економіки, орієнтованої на сталий розвиток. Методологія. В основі аналізу – важливість комплексного підходу до розвитку економіки, який враховує не лише технологічні інновації, але й людський капітал, соціальну відповідальність та екологічну стійкість; системний, структурний, інституціональний аналіз. Результати дослідження вказують на перспективи розвитку розумної економіки як інтегративної моделі, здатної відповідати на сучасні виклики та забезпечувати довгостроковий розвиток суспільства. Наукова новизна базується на ідеї інтеграції творчості, інновацій та підприємництва як ключових елементів економічного зростання. Творчість стає рушійною силою інновацій, які, в свою чергу, стимулюють підприємництво. Ця інтеграція дозволяє створювати нові бізнес-моделі та продукти, що відповідають вимогам сучасного ринку. Практичне значення дослідження у тому, що доведено, що в умовах розумної економіки з’являються нові підходи до управління, засновані на використанні цифрових технологій, таких як штучний інтелект, аналітика даних та автоматизація процесів. Ці підходи дозволяють підвищити ефективність управління, оптимізувати процеси прийняття рішень та забезпечити гнучкість організації в у мовах швидких змін.

ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНЕ ПІДҐРУНТЯ НЕВЕРБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ТА ЇЇ РОЛЬ У СПІЛКУВАННІ ЛЮДИНИ

ВАЛЕНТИНА ВОРОНКОВА — 2024-09-25

У статті досліджено філософсько-антропологічне підґрунтя невербальної та її роль у спілкуванні людини. Невербальна комунікація розглядається як невід'ємна частина людського буття, у контексті якого жести, міміка, постава і рухи тіла відображають екзистенційні аспекти особистості, її внутрішній стан та світогляд. Метою даного дослідження є концептуалізація філософсько-антропологічного підґрунтя невербальної комунікації та її ролі у спілкуванні людини. Методологія дослідження. Здійснюючи інтердисциплінарний підхід, в статті розглядаються міжкультурні відмінності, індивідуальні особливості та соціальні контексти, що є важливими для ефективної комунікації. Використовуються методи феноменологічного, аксіологічного, герменевтичного, постструктуралістського аналізу, що сприяють поглибленню питання невербальної комунікації як соціального феномена та її ролі у спілкуванні людини. Згідно з феноменологічними підходами, сприйняття невербальних сигналів є суб'єктивним досвідом, який ґрунтується на індивідуальних переживаннях та контекстуальних умовах. Невербальна комунікація може бути розглянута як текст, який потребує інтерпретації. Розуміння невербальних знаків вимагає знання контексту, культурних норм та індивідуальних особливостей філософсько-антропологічного підґрунтя невербальної комунікації. Проаналізовано невербальне спілкування як мова тіла людини, яка є складним і багатогранним засобом передачі інформації. Це сприятливий актив розуміння особистості людини, який би сприяв кращому розумінню інших, прийнявши відповідні жести, пози чи фізичні висловлювання Розкрито складові невербальної комунікації та її роль у спілкуванні людини. Результати дослідження можуть бути корисними для науковців, практиків та політиків, зацікавлених у розумінні та вдосконаленні філософсько-антропологічного підґрунтя невербальної комунікації та її ролі у спілкуванні людини. Дослідження невербальних сигналів допомагає зрозуміти, як різні культури використовують жести, міміку, простір і тілесну мову для спілкування. Це дає можливість вивчати і порівнювати культурні відмінності в комунікативних практиках. Невербальна комунікація є ключовою для вивчення психологічних аспектів поведінки людини, таких як емоційний інтелект, сприйняття і взаємодія між індивідами.

РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКА МІЖДЕРЖАВНА ВІЙНА: ФІЛОСОФСЬКО-КОМУНІКАТИВНИЙ КОНТЕКСТ

ВОЛОДИМИР ГЛАЗУНОВ — 2024-09-25

В статті розглянуло глобальний та локальний рівні комунікаційного процесу, який змінився після початку російсько-української війни. Автори статті проаналізували публічну дискусію філософів, політологів та державних службовців з Німеччини, України, Китаю та росії, визначивши перехід від компромісу на основі наявної світоглядної моделі до ультимативних напрямків моделювання майбутнього. Метою нашої статті є створення мисленнєвої моделі системи глобальних комунікації, які б сприяли конструктивному розв’язанню російсько-української міждержавної війни. У дослідженні було зафіксовано кризу наявної моделі комунікацій, тому що компроміс між демократією та авторитаризмом не можливий у будь-якому вигляді у існуючий системі координат. Використання обраної методології навело дослідників на думку, що в умовах переходу до суспільств метамодерного типу саме світоглядні моделі визначають практичну діяльність людини. Для їх функціонування необхідні концептуалісти та комунікаційні канали «еліта – народ». Матеріал статті містить структуру комунікаційних майданчиків, яка має тіньові, відкриті та глобальні рівні, де по черзі відбувається обмін компромісними та погрожуючими посилами для вирішення російсько-українського конфлікту. На нашу думку задля перемоги Україна має перейти на відкритий рівень комунікацій, щоб налагодити діалог між різними верствами суспільства в середині країни, а також стати більш зрозумілою для європейської спільноти. За нашими висновками Україна потребує відкритої та збалансованої системи комунікацій, основою якої має стати підготовка внутрішньо орієнтованої еліти, що здатна на конструктивну комунікативну інтеракцію з народом для побудови цілісних суспільно-державних відносин. Автори дослідження доводять необхідність створення мережевої системи комунікацій – українського гартленду. Він має стати основою для нового наднаціонального об’єднання, де людям комфортно жити, а також де вони мають мету для життя – розвиток високотехологічної економіки та ефективного колективного захисту. На думку авторів дослідження саме Україна потенційно є одним з базових центрів європейської цивілізації. Наша країна здатна запропонувати нову наднаціональну етику комунікацій на підґрунті здобутків української філософії. Створення подібного комунікативного посилу для нової світоглядної моделі має стати перспективою для досліджень у даній сфері.

ВПЛИВ ПОСТМОДЕРНУ НА ФОРМУВАННЯ ТЕНДЕНЦІЙ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ АНТРОПОЛОГІЇ

РУСЛАН ГРЕЧКОСІЙ — 2024-09-25

Сучасна філософська антропологія повсякчас обростає новими тенденціями з-поміж дослідницької проблематики. Це пов’язано, з одного боку з тим, що сучасний світ підкидає все нових викликів, а з іншого, у канві самої філософської думки відбулися певні зміни. Мета і завдання статті полягають у виявленні постмодерного впливу на розвиток певних тенденцій у філософській антропології та обґрунтуванні необхідності пошуків нового інструментаря та методів до розуміння людського. Адже нова парадигма є не просто гіпотетичним явищем, а радше констатацією поступово виведеного процесу, що набуває нових характеристик.Так, з часу формування філософської концепції Постмодерну ми бачимо, що різні напрямки філософії, в тому числі й філософська антропологія. відходять від розлогих та об’ємно-універсалізованих систем, а звертається до окремих питань, проблем тощо. Також, протягом останніх десятиліть дещо змістилися акценти в розумінні самого людського, його можливостей та перспектив. Відтак, у статті ми будемо звертатися до деяких ключових моментів Постмодерну, що виступили переломними для філософсько-антропологічної думки. Постановка під сумнів цілісного «я» людини, що призводить до формування уявлення про фрагментарну, множинну та постійно змінювану ідентичність; ризомна розпорошеність людини з її номадичним кочуванням, що призводить до уявлення про глобальне, як об’єднуюче та розототожнююче та дистанціююче – одночасно; заперечення ідеї універсальної істини, об’єктивності її констант та відхід в бік серії постійно змінюваних варіативностей, різноманітних точок зору та досвідів тощо. Висновок. Постмодерністи перші кинули виклик традиційним уявлення про цілісність, центрованість, раціональність та автономність суб’єкта. У відповідності до контекстної історичної обумовленості вони визнали фрагментованість та множинність як єдиноможливі способи сприйняття, розуміння деконструйованого суб’єкта. І хоча ці способи осуджуються критиками, як такі що ведуть до релятивізму, нігілізму та фрагментованості самого людського досвіду. Все ж, варто погодитися, що за цим криється можливість звільнення від догм та відкритість новим перспективам у розумінні людського в складному, постійно змінюваному світі. Тим більш, що в світлі соціальних, технологічних чи інформаційних тенденцій старі підходи можуть виявитися вкрай неефективними.

КОНЦЕПТ «LEBENSWELT» Е. ГУССЕРЛЯ І ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ ІНШОГО

АЛІНА ГРИЦЕНКО — 2024-09-25

У статті розглядається поняття «життєвий світ» в феноменології Е. Гуссерля пізнього періода. Показано, що цей концепт з’являється раніше його теоретичного обгрунтування, що він є прямим вираженням ідеї феноменології, її логічним і послідовним розвитком. Наука про життєвий світ є апріорною дескриптивною наукою і має у конкретному аналізі продемонструвати інваріантні структури даного світу та досвіду, що його конституює, тим самим утвердивши науковість у галузі, яка знецінюється сциентистським об'єктивізмом як сфера приватних вподобань. Розглянуто, що реабілітація інтуїтивного світу практики Гуссерлем з часом призвела до розуміння того, що цей суб'єктивно-відносний світ має певний пріоритет над законами природи, що розробляються математикою і природничими науками. Проблематика життєвого світу безпосередньо пов’язується також з питанням інтерсуб’єктивності, яка активно розроблялася Гуссерлем в пізній період. Метою дослідження є доведення того, що інтерсуб’єктивність і проблема Іншого є однією з ключових в рамках феноменологічного дискурсу, що концепція життєвого світу виступає як намагання використати феноменологічний метод до експлікації, розуміння і розв’язання нагальних проблем часу, причому, не тільки у теоретичному сенсі. Вона є відповіддю феноменолога на питання про практичну користь і можливість використання феноменологічного метода у наукових дослідженнях. Таким чином, зроблено висновок що концепція життєвого світу Гуссерля виступає як намагання використати феноменологічний метод до експлікації, розуміння і розв’язання нагальних проблем часу, причому, не тільки у теоретичному сенсі. Вона є відповіддю феноменолога на питання про практичну користь і можливість використання феноменологічного метода у наукових дослідженнях. Він показує, що життєвий світ завжди даний у подвійному сенсі: з одного боку, життєвий світ є у кожній окремій суб'єктивності, що пов'язане із її тілесністю. З іншого боку, життєвий світ даний як інтерсуб'єктивна система можливих просторових і часових орієнтацій, що є усвідомленою або знаною передумовою інтерсуб'єктивної практики. Саме тому важливою рисою життєвого світу є його інтерсуб'єктивність, що означає його спільність для всіх людей. Характерно, що сам Гуссерль сприймав цю проблематику як дуже важливу і ставився до цього доволі відповідально. Так само він розумів роль феноменології у створенні нового ідеалу пізнання.

ФЕНОМЕН УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ В ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ Й УТВЕРДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ (1991-2024 РР.)

ІРИНА ГУЗЕНКО — 2024-09-25

У статті висвітлено роль мови як джерела духовного життя народу, визначального чинника і головної ознаки ідентичності української нації. Окреслено перспективи розвитку та функціонування української мови в Україні. Мова традиційно є об’єктом уваги мовознавців, які розглядали весь комплекс особливостей мови, мовну політику в історичному аспекті розвитку українського суспільства, мову як ознаку державності; специфіку співвідношення компонентів культури з мовою, їх рівнями; перспективи розвитку та функціонування української мови в Україні. Над дослідженням мовної політики з питань значення культурних і мовних чинників для збереження національної ідентифікації працювали Л. Ковач, В. Отрешко, І. Ісаченко. Шляхи удосконалення державної мовної політики розглядала Г. Євсеєва (Азарова, 2015). Метою статті є показ мови як головної ознаки ідентичності української нації з її проблемами та перспективами розвитку; висвітлення ролі мови як джерела духовного життя народу, визначального чинника ідентичності української нації. Завдання статті: висвітлити роль мови як джерела духовного життя народу, як визначального чинника ідентичності української нації; окреслити значення мови у процесі формування й утвердження української державності (1991-2024 рр.); окреслити перспективи розвитку та функціонування мови. Методом дослідження було обрано метод лінгвістичного опису з прийомами спостереження, систематизації мовних фактів і явищ та метод комплексного аналізу. Постановка проблеми: окреслити значення мови в процесі формування й утвердження української державності (1991-2024рр.). Українська мова – національний феномен, що ідентифікує національну свідомість українців та їхню громадянську позицію. Мільйони українців боролися, і продовжують визвольну боротьбу за те, щоб жити у вільній країні. Мова творить націю і державу. Тому потрібно навчитися обстоювати свою мову. Розмовляти українською – символізує зв'язок поколінь, збереження культурного простору, історичного спадку народу України. Розмовляти українською – політична безпека.У різні часи українці вели боротьбу за право бути вільними, незалежними. Державна українська мова є мовою громадянства, запорукою збереження національної ідентичності українського народу, основою формування української державності.

ДИТИНА І ПРОБЛЕМА ПОЛІТИЧНИХ КОРДОНІВ: ФІЛОСОФСЬКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ

ГАННА КОРЖ — 2024-09-25

Пошук нових засад об’єднання людства відбувається на фоні ускладнення міжнародної ситуації, війни в Україні. Як не парадоксально, але за всю історію людства проблема дитини і дитинства залишається як ніколи актуальною й в бідних, і багатих країнах світу. Неподоланими для людства залишаються такі світові явища: як расова та національна дискримінація, дискримінація за рівнем освіти, голод і бідність, продовольча проблема, на глобальному та локальному рівнях ускладнюється проблема здоров’язбереження. Широкомасштабна російська збройна агресія проти України, війни, збройні конфлікти у світі загострюють проблему державних кордонів у всесвітньо-історичному масштабі. Ця ситуація вимагає особливої уваги науковців, представників різних наук (гуманітарних, природознавчих, педагогіки), осмислення проблеми в соціально-філософській і культурно-антропологічній площині. Сьогодні в Україні руйнація міст і сіл, інфраструктури внаслідок російської агресії часто спричиняє брак уваги до дітей та родин з боку культурно-освітніх і медичних установ, загострюється проблема здоров’язбереження. Уваги до родинного виховання, більш глибинного осмислення ролі вчителя, батьків у вихованні дитини вимагає також ситуація, коли в медіапросторі набуває поширення кіберзлочинність (фейки, маніпуляції і дезінформація тощо). Погіршення соціально-економічного становища в Україні впливає на матеріальне забезпечення освітнього і виховного процесу, розвиток системи української освіти, освітню і гуманітарну політику; особливої актуальності набуває питання відновлення, збереження та трансляції культурної спадщини, світоглядних і духовних орієнтирів. Виклики сучасності, динаміка постіндустріальної цивілізації, культурні відмінності між народами, актуалізують проблему співробітництва з різними країнами світу, насамперед в сфері освіти і виховання. В інформаційну епоху умовою виховання у дітей і підлітків ідентичності, почуття кордонів стає завдання формування культурної, історичної та медіаграмотності. Сучасні виклики глобалізації, соціокультурні трансформації безпосередньо впливають на фізичне і духовне здоров’я молодого покоління. Проблема дитинства вирізняється загальнопланетарним характером, адже світовий тероризм, хвороби, екологічні проблеми торкаються всіх спільнот і народів без винятку. Пізнання світових цивілізацій, культури народів світу, освітній і культурний обмін, виважений і комплексний підхід до освітньої політики мають важливе значення для побудови довіри між націями та народами. Комунікація між освітянами та інституціями сприятиме міжкультурній комунікації, організації якісного освітнього процесу. В освітніх і виховних практиках звернення до історії, минулого людства з використанням інформаційних можливостей сучасного суспільства дозволить краще уявити інтеграційні процеси, соціокультурні зміни.

ЗЕМЛЯ У ДОБУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: ДО ПРОБЛЕМИ ВІДКРИТОСТІ – ЗАКРИТОСТІ КОРДОНІВ

СВІТЛАНА КОРНІЄНКО — 2024-09-25

Стаття присвячена осмисленню Землі у добу глобалізації як складного багатовимірного феномену, буття якого супроводжується появою нових соціокультурних практик людини-дієвця. Відбувається переосмислення традиційних уявлень про сенс Землі. Земля виступає простором, де відбувається посилення взаємодії акторів світової спільноти, що загострює проблему збереження політичного суверенітету та національної ідентичності. Це потребує врахування можливих наслідків переформатування ідеї кордонів: від визнання Землі як єдиної батьківщини для усього людства до можливості виникнення простору, де може відбудитися формування нових форм тоталітаризму (економічного, політичного, культурного тощо). Людина стає спів-дієвцем Землі, поступово усвідомлюючи неможливість уникнення відповідальності за власні дії. Глобалізація засвідчує впровадження нових моделей поведінки, зразків культури, шляхом посилення їхньої трансляції, виводить проблему діалогу на новий, раніше невідомий рівень. Образ туриста, використаний З. Бауманом, постає метафорою сучасного інтеркультурного індивіда, який перебуває на перетині глобалізаційних потоків, проте «не зупиняється» в певній точці простору Землі. Ця нова реальність має значні соціокультурні, політичні, економічні, екологічні, тощо наслідки. Відкритість кордонів послаблює соціально-культурні та національні системи. Земля постає мережею, яка відтепер визначає межі щодо можливостей людей, створюючи нові цінності. Постає питання щодо можливості існування довготривалих зобов’язань. Земля втілює собою простір трансформаційних змін сучасних спільнот. Усунення кордонів або їх ілюзорність формують нову об’єктивну реальність тут-буття. Виникає нова конфігурація взаємозалежності людства: редукція кордонів посилює постійні зміни і трансформації, відкриті кордони сприяють інтенсивності поширення зв’язків. Національна або територіальна належність нівелюється; головними виступають схильності та загальні інтереси. Земля виступає мережевою організацією людства, простором нової інформаційно-комунікативної реальності, простором наднаціональних та транснаціональних утворень, діяльність яких не можна ігнорувати. Людство втягнуто в цей інтенсивний процес, який пришвидшується з кожним роком. Земля постає відкритим простором, який репрезентує множинні конфігурації, провокуючи значні зміни на всіх рівнях буття людини. Ця ситуація впливає на розуміння історичної тяглості світу, який постає лише теперішнім, що провокує значні виклики для прийдешніх поколінь.

ФІЛОСОФСЬКЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНА ДИТИНСТВА: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

ОЛЕНА МАРЧЕНКО — 2024-09-25

У рамках постмодерністського проєкту, спрямованого на гуманізацію відносин «дорослий – дитина», децентралізацію влади та відмову від редукціоністських підходів до пізнання світу та людини, виникає низка нових проблем і парадоксів, які потребують критичного осмислення і вирішення. З одного боку, нова парадигма дослідження дитинства, в основу якої покладено принцип мінливості й неоднозначності, породжує плюралізм думок, множинні світи «дитинства», конституйовані на перетині різних соціально-культурних і природничо-наукових систем. З іншого боку, така специфіка вказує на зміщення цілей дослідження – із досягнення об'єктивного знання про дитинство на конструювання інтегративних уявлень про нього. Виникають додаткові теоретичні питання і практичні проблеми, що стосуються реалізації та реорганізації отриманого знання про цей об'єкт, ревізії епістемологічних підходів, аксіоматики та методологічної оптики, необхідності проведення досліджень феномену дитинства у рамках міждисциплінарного синтезу. Мета дослідження – здійснити філософський аналіз феномена дитинства у контексті ризиків сучасності й у нерозривному зв’язку із якісними аспектами буття: простором і часом, рухом і формою, можливим і реальним, необхідністю і випадковістю, одиничним і загальним. Методологія дослідження: загальнонаукові методи аналізу і синтезу у якості філософського інструментарію. Теоретичну реконструкцію і компаративний аналіз, а також герменевтичний метод було застосовано, з метою виявити особливості міждисциплінарного вивчення феномена дитинства, а також проблем, із цим пов’язаних, та подальших перспектив. Представленні у статті узагальнення дозволили дійти висновку, що дитина є повноправним учасником історико-еволюційного процесу, спроможним до самостійного вибору життєвого шляху, на якому нею здійснюється трансформація довкілля, суспільства і самої себе (функція «особистість у суспільстві»); носієм особливої людської якості, набутої ним у процесі спільної діяльності з оточуючими його людьми, у міжособистісному ансамблевому спілкуванні (функція «особистість у колективі»); цілісним системно-смисловим образом, створюваним у процесі засвоєння культурних цінностей (функція «особистість у самості»). Практичне значення дослідження полягає у тому, що його результати дають змогу не лише обґрунтувати закон діалектичного розвитку дорослих і дітей, а й актуалізують проведення дослідження в рамках міждисциплінарного синтезу, що сприяє виявленню багатогранних формулювань досліджуваного об'єкта, їхнього зв'язку із сучасним науковим ландшафтом, трансформацією стосунків дітей і дорослих у суспільстві та культурі.

ВІРТУАЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ ЯК ФЕНОМЕН ТА ЇЇ ВПЛИВ НА БУТТЯ ЛЮДИНИ

ЮЛІЯ ОГОРОДНІЙЧУК — 2024-09-25

Сучасний розвиток науки і новітніх технологій зумовив появу та поширення таких нових явищ, як диджиталізація і віртуальна реальність. Віртуалізація як процес насичення інформаційно-комунікативного простору диджиталізованого суспільства та об'єктивного світу людини сучасними технологічними новаціями, віртуальними образами та симулякрами сприймається неоднозначно. Тому актуалізується дослідження буття людини у соціо-культурному просторі цифрового суспільства, нових викликів і проблем. Мета статті – соціально-філософський аналіз феномену віртуальної реальності та його впливу на людське буття, процеси соціального відчуження. Методологія дослідження ґрунтується на принципах світоглядного та методологічного плюралізму, всебічності вивчення багатоаспектного феномену віртуалізації; на принципах історизму. комплексності, об'єктивності, конкретності, системності й детермінізму. Використані також загальнонаукові, міждисциплінарні та конкретно-наукові методи. Висновки та перспективи подальших досліджень. У статті розкрито сутність віртуалізації і феномену віртуальна реальність. Обґрунтовано, що в епоху цифровізації і глобального віртуального розвитку світу, поширення новітніх інформаційно-комунікаційних технологій докорінно трансформується індивідуальне й суспільне буття, структура сучасного соціуму, з'являються нові форми соціальних зв’язків, практик та способу життя. Доведено, що для дедалі більшої кількості людей віртуальний простір та віртуальна реальність стають важливішими і більш значущими, ніж фізичний (реальний) простір та фізична реальність. Охарактеризовано проблему функціонування сегменту віртуальної реальності, пов'язаного зі сферою соціальної взаємодії, що відбувається у межах так званих віртуальних спільнот. Зазначено, що інтенсивна віртуалізація сучасного соціуму зумовила появу принципово нових методів людського спілкування, засвоєння знань та впливу на суспільну свідомість, пошуку власної ідентичності у віртуальному просторі. Констатовано, що рівень ідентичності та ідентифікації комунікацій у віртуальному просторі залежить від морально-етичного виховання та культури комунікантів.

НАУКОВИЙ ДИСКУРС ОРГАНІЧНОЇ АРХІТЕКТУРИ В СУЧАСНОМУ ПРОСТОРОВО-ПРЕДМЕТНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

ІРИНА РИЖОВА — 2024-09-25

Актуальність теми дослідження – органічна архітектура і сьогодні продовжує активно розвиватися і є одним з актуальних напрямів сучасності. Органічна архітектура є ідейною і методологічною противагою знеособлення довкілля та деперсоніфікації людини як її основного елемента. Відповідно, урбанізація та масове будівництво активізували її розвиток. Вплив науки на архітектуру в цей період проявляється у пошуку шляхів уникнення однозначності позитивістського, модерністського світовідчуття. Велику роль у становленні органічної архітектури XX ст. грає розрив між теорією та практикою, що задає специфіку етапу, також велике значення має поява матеріалів та технологій, що дозволяють здійснити створення форми, як єдиного цілого. Одним з головних завдань органічної архітектури є відродження та возз’єднання раніше загубленого зв’язку цілісної системи «людина-архітектура-ландшафт». Основна мета статті полягає у визначенні поняття «органічна архітектура» та встановлення меж даного архітектурного спрямування серед інших природо- та екологоорієнтованих архітектурних течій ХХ – ХХІ століття, таких як зелена архітектура, у виявленні особливостей та принципів злиття архітектури та ландшафту, а також в обґрунтуванні необхідності розташування людини у комфортних, максимально наближених до природних умовах. Методи дослідження. Для аналізу органічної архітектури в сучасному просторово-предметному середовищі широко використовуються методи структурно-системного, структурно-функціонального аналізів. Методи структурно-функціонального аналізу ґрунтуються на взаємодії між структурними компонентами просторово-предметного середовища та їх зв’язку з принципами системи. Результат дослідження. Для визначення органічної архітектури у сучасному просторово-предметному середовищі слід створити концепцію відродження та возз’єднання цілісної системи «людина-архітектура-ландшафт». Висновки. Підсумовуючи, можна сказати, що органічна архітектура – це архітектурний підхід, основою якого є розуміння фізичних потреб людини та психологічного впливу на неї архітектурного середовища, який розглядає будівлю та навколишнє середовище, як єдине ціле, через взаємодію будівлі з довкіллям. Використання природних матеріалів дозволяють органічно вписати будівлю в навколишній ландшафт. Завдяки своїм плавним формам органічна архітектура краще відповідає природним формам, ніж жорсткі геометричні конструкції традиційного будівництва. Принципи стійкого розвитку також є центральним питанням в органічному будівництві: вторинні матеріали, відновлювальні джерела енергії та методи «зеленого» будівництва. Практичне значення теми дослідження полягає у застосуванні в проєктуванні принципів та методів органічної архітектури, що трансформувалася у часі у сучасну форму, відповідаючи закликам інформаційного суспільства.

ТРАНСВЕРСАЛЬНІСТЬ НЕВЕРБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ У МЕДІАПРОСТОРІ: ЗА ЛАШТУНКАМИ «МИСТЕЦТВА ЖИТИ» СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ

НАТАЛІЯ РАДІОНОВА — 2024-09-25

У статті здійснена антропологічно орієнтована рефлексія модусів медіа реальності, які засвідчують незворотність соціокультурних трансформацій сучасного суспільства та незворотність змін людської природи у цифрову еру. Основний акцент зроблено на дослідженні ролі невербальної комунікації та візуальних образів у життєвому просторі і практиках самореалізації людини у форматі media-sapiens.Обґрунтовано методологічну доцільність звернення до концепцій трансверсального розуму та етики аргументативного дискурсу для опису множинності візуальних форм невербальної комунікації, завдяки яким остання, демонструючи варіативність способів кодування і декодування інформації, зберігає цілісність смислів у переходах між системами. Зображення як візуальна комунікація медіа простору визначає спосіб сприйняття інформації людиною, яка стає більш пристосованою до сприйняття візуальної інформації, культурні техніки письма і читання поступово заміщуються технічним вмінням користуватися інтернетом. Це викликає занепокоєння у вмінні здійснювати нею селекцію інформації та самостійно породжувати смисли. Основну увагу приділено аналізу стабілізаційних і дестабіліційних аспектів невербальної комунікації у життєвому просторі людини. Здійснено опис множинності форм самоздійснення невербальної комунікації та варіативності способів кодування і декодування інформації, які пропонує культура зображення. Доведено, що яскраві дизайни, інфографіка, прихована реклама, інструменти аудіовізуального мистецтва та нейроестетики тощо, здатні переінтерпретовувати вербальні смисли у повідомленнях, змінюючи або викривлюючи контекстуальність комунікації. З’ясовано, що найсуттєвішою характеристикою невербальної комунікації є її трансверсальність. Візуальні елементи не є комунікативно нейтральними, хоча основною їх метою є забезпечення комфортного сприйняття інформації, вони здатні транслювати як життєтворчі так і руйнівні сенси у простір людського буття, ефективно змінювати спосіб сприйняття інформації та здійснювати маніпуляції свідомістю людини. Визначення особливостей комунікації у цифровому суспільстві, яке переважно орієнтується на культуру зображення, дозволить висунути комунікативні та етичні умови взаємодії людини-творця і людини-споживача інформації у сучасному медійному просторі. У статті доведено, що антропологічна інтерпретація соціальних, культурних, комунікативних смислів невербальної аргументації дозволить мінімізувати ризики життєтворчості.

ЕВОЛЮЦІЯ ЛОГІСТИЧНОЇ ПАРАДИГМИ: ВІД ІМАНЕНТНОГО ЗНАННЯ ДО СИСТЕМНОГО РОЗУМІННЯ ЕКОНОМІКИ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

ЄВГЕНІЙ СЕВЕРІН — 2024-09-25

У статті досліджено передумови і послідовність формування фундаментальних парадигм логістики, як науки, орієнтованої на пізнання закономірностей потокових процесів; виявлено кореляцію аналітичної, технологічної, інтегральної, маркетингової логістичних парадигм; сформульовано основні положення парадигми екологічної відповідальності учасників логістичного процесу. Доведено, що філософія логістики багато в чому визначає розвиток сучасної економічної наукової думки, оскільки дослідження потокових процесів виявилося одним із найбільш затребуваних напрямів соціальних досліджень, у зв'язку з розширенням масштабів використання глобальних біосферних, інформаційних, фінансових, інноваційних ресурсів. Виходячи із того, що інформація в умовах сучасної мережевої економіки є системоутворюючим фактором, за допомогою якого забезпечується цілеспрямованість і впорядкованість руху матерії та використання енергії у галузі виробництва й товарообігу, було обрану мету дослідження: обґрунтування необхідності нового методологічного повороту від інтегральної та маркетингової логістичних парадигм до екологічної парадигми, що передбачає відповідальність усіх учасників економічної діяльності та споживання товарів та послуг. Представленні у статті узагальнення дозволили дійти висновку про те, що для створення глобальної економічної мережевої структури, у якій можуть бути мінімізовані негативні впливи людини на природне середовище, потрібен перехід до нової парадигми логістичного знання, в основі якої не лише переосмислення «відносин» із живою природою, а й глибоке розумінням внутрішніх законів устрою біогеоценозів із перенесенням їх у сферу штучного світу людського буття. Означений перехід є природним еволюційним процесом, пов'язаним із накопиченням знань про навколишній світ, із розробкою нових технологій, а також з усвідомленням невідворотності змін у конкретний історичний період.

ПРЕЦЕДЕНТНІСТЬ У НЕВЕРБАЛЬНИХ ПРАКТИКАХ СУЧАСНОГО МЕДІАПРОСТОРУ: ФІЛОСОФСЬКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

МАЙЯ ТРИНЯК — 2024-09-25

У сучасних умовах одним із ключових понять комунікативного простору стає медійність, що актуалізує залежність семіотичної організації тексту від форматних властивостей каналу комунікації. Відповідно зазнає трансформації інструментарій для створення медіатексту, спосіб і середовище його поширення у комунікативному просторі. «Мозаїчність» медіасередовища проявляється у зміні основоположних світоглядних орієнтирів і принципів створення сучасного медіаповідомлення: фокус зміщується із слова на візуалізацію, знак, символ, які поєднуються у кліповій, фрагментованій презентації інформації. Стрімкий розвиток інтерактивних медіа, креолізація дискурсу мас-медіа не лише сприяють створенню нових культурних артефактів, а нових форм прецедентності, які потребують наукового осмислення. Мета дослідження – здійснити філософсько-культурологічний аналіз феномену прецедентності у невербальних практиках сучасного медіапростору. Методологія дослідження: метод теоретичного аналізу, що дозволив репрезентувати наукову інтерпретацію прецедентності у контексті невербальних практик сучасності; описовий метод, за допомогою якого було описано структурно-семантичні та функціональні особливості уживання невербальних прецедентних феноменів у сучасному комунікативному просторі; метод онтологічного аналізу, з метою дослідження сутності та природи прецедентності у невербальному вимірі медіапростору; герменевтичний метод, завдяки якому було здійснено інтерпретацію та розуміння феномену прецедентності у медіадискурсі. Представленні у статті узагальнення дозволили дійти висновку: кліповість і «мозаїчність» медіасередовища актуалізує такі невербальні засоби комунікації, як візуалізація, знак, символ, які володіють еталонністю, імперативністю, задають модель для комунікативного акту. Доведено, що прецедентний феномен такого порядку відрізняє від цих явищ особлива емоційна і пізнавальна значущість. Інакше кажучи, спроби диференціації цього поняття ґрунтуються на розумінні й визнанні різного ступеня «вкоріненості» прецедентного тексту у свідомості, а отже, і різного ступеня його культуротворчого потенціалу. Практичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні зв’язку феномену прецедентності у невербальних практиках сучасних масмедіа із когнітивним досвідом суспільної свідомості.

ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ СМИСЛИ СОЦІАЛЬНОЇ СИНГУЛЯРНОСТІ

ІРИНА УТЮЖ — 2024-09-25

В статті проаналізовано основні складові, що формують концептуальну матрицю екзистенційних смислів феномену «соціальна сингулярність». Визначено, що сингулярність призводить до майже необмежених технологічних можливостей, тому поняття «соціальна сингулярність» розглядається нами, як концепція, що презентує знання про несподівану та незворотну зміну у соціальній структурі та динаміці суспільства, викликану, як правило, технологічними чи культурними інноваціями. Люди, які зараз борються за мізерні ресурси, знайдуть неймовірне добробут та свободу, або втратять свою свободу. Підкреслено, що життя після сингулярності сильно відрізнятиметься від того, що було раніше, але воно не буде незбагненним. Концепт соціальної сингулярності, на наш погляд, безсумнівно починає формувати Р. Курцвейл у своїх основних працях «The Singularity Is Near», «How to Create a Mind: The Secret of Human Thought Revealed» («Еволюція розуму. Як розширення можливостей нашого розуму дозволить вирішити багато світових проблем» (2012)) та ін. Автор аналізує технологічну сигулярність, а по суті, каже, виключно про феномен соціальної сингулярності, бо саме створені технології змінюють звичний соціальний устрій суспільств. Аналізується список майбутніх технологічних можливостей, підкреслюючи, що соціальні наслідки впливу майбутніх технологічних можливостей торкнуться всіх нас. Визначені драйвери, що наближають прихід соціальної сингулярності, а саме зазначається, що соціальна сингулярність настане в результаті одночасної дії трьох новітніх технологій: штучного інтелекту, молекулярної нанотехнології та молекулярної біотехнології. Передбачено, що штучний інтелект (ШІ) перевершить людські здібності, стане основою для нової ери в історії людства. Очікується, що за допомогою молекулярної нанотехнології можна буде конструювати будь-які об’єкти на атомарному рівні, що призведе до революції у виробництві та медицині. Молекулярна біотехнологія включає генні модифікації і контроль над біологічними процесами на молекулярному рівні, що обіцяє радикальне поліпшення здоров’я і тривалості життя людини. Тому, метою статті визначено осмислення концептуального поля екзистенційних ризиків і пріоритетів соціальної сингулярності як структурної частини нової дігітальної парадигми філософського дискурсу.

ЦИФРОВІЗАЦІЯ ВИБОРІВ В УКРАЇНІ І СВІТІ: ЕТИЧНІ ВИМІРИ ФЕНОМЕНУ

ІРИНА ЧАЙКА — 2024-09-25

Грунтовний аналіз проблеми цифровізації електорального процесу здійснюється в рамках сучасних розвідок в суспільних науках. Проте ці дослідження зосереджені переважно на технологічних аспектах, втім важливою є також і рефлексія етичного виміру проблеми використання інформаційних технологій під час виборів в сучасному світі. Виборча модель є значимою складовою політичної, правової, соціальної систем держави. Вибори мають слугувати розвитку та вдосконаленню, досягненню нових вершин державою та суспільством.Метою цього дослідження є рефлексія етичного виміру феномену цифровізації виборчого процесу в Україні і світі. В умовах сучасних викликів перед Українською державою стоїть важливе завдання забезпечити можливість вільного волевиявлення для всіх своїх громадян. Вирішення цього надскладного завдання: забезпечення прозорих ефективних виборів, позбавлених корупційних ризиків, є умовою демократичного майбутнього України. Саме тому доречним є використання досвіду електронного голосування у розвинених країнах. Найголовнішою умовою успішного впровадження системи електронного голосування є наявність широкого суспільного консенсусу щодо необхідності такої технології. Забезпечення такого консенсусу стає можливим в ситуації високого рівня довіри громадян до держави в цілому і до впроваджуваних нею інновацій зокрема. Технологічні підстави проведення електронних виборів передбачають наявність захищеного програмного забезпечення і відповідних баз даних, мінімально уразливих до кіберзлочинів. Таким чином, зменшується вплив особистісного фактору, тобто виконання процедури підрахунку голосів делегується машинній системі, і потенційно неетичні і недоброчесні дії членів виборчої комісії не можуть бути зреалізовані. Проте, видається, що збільшуються ризики, пов’язані з ідентифікацією виборців, яка здійснюється лише за документами. Це створює ризики використання «крадіжки особистостей», в тому числі і для незаконного голосування. Такого роду дії породжують значну кількість етичних проблем, пов’язаних із неможливістю зробити волевиявлення особою, особистість якої викрадено, а також складністю у визначенні відповідальності за результат вибору, який був здійснений від імені особи, але не самою особою.

«ЗЕЛЕНА КОНЦЕПЦІЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ» У КИТАЇ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ПІДХОДІВ ДО ФІЛОСОФІЇ ЕКОЛОГІЇ

ЧЖАН ХУНВЕЙ — 2024-09-25

Стаття присвячена питанню розгляду концепції «Зеленої концепції освіти» у загальній системі освіти Китайської Народної Республіки. Підкреслено, що одним з важливих кроків до запобігання нових екологічних проблем в цьому напрямку постає розробка та просування «зеленої» концепції, як важливої ініціативи держави щодо збереження екосистеми країни. Мета та формулювання цілей статті – розглянути основні праці сучасних китайських науковців присвячені розумінню та розвитку «зеленої концепції» в навчальних закладах КНР. Завдання дослідження: 1) розкрити основні концепти становлення сучасних екологічних поглядів у китайській філософії; 2) проаналізувати значення «зеленої концепції» як частини сучасної китайської культури; 3) розкрити зв’язок «зеленої концепції» з традиційним розумінням Образу природи в Китайській філософії, як традиційної частини людського життя; 4) аргументувати екологічні новоутворені поняття та їх важливість у спільної відповідальності всього світу за екологічні проблеми. Мета та завдання дослідження спрямовані на продовження наукового огляду сучасних досліджень серед філософських, освітянських та екологічних галузей науки щодо понять «природа» та «образ природи» у сучасній світовій та китайській філософії. Враховуючи сучасне знання та аби запобігти настанню глобальної екологічної катастрофи та насамперед разом з економічним та екологічним розвитком зберегти людську цивілізацію, настав час та відповідні можливості розглянути питання про зміну стосунків та відношення поміж людьми та природою, оскільки змінилася загальна система погляду філософії на відповідну концепцію природи, спільнота стоїть на важкому але необхідному шляху на якому сумісну зі стійким розвитком, будуть робитися поступово кроки до подолання проблем існування та збереження біорізноманіття. Саме тому традиційний світогляд важливо враховувати при побудові екологічних концепцій. Досить часто «нове» є забуте «старе» – а саме гармонія та шанобливе ставлення до природи, яке завжди є історично сформованим та національно забарвленим сприйняттям оточуючого світу. Слід нагадати, що сучасна екологічна концепція природи сформувалася на основі нового осмислення феномену глобальної екологічної кризи та знань, які сформовані на базі останніх досягнень сучасної науки. «Зелений» екологічний погляд на довкілля є важливою філософською основою для теорії та стратегії сталого розвитку. Слід нагадати, що Китайська традиційна етика підкреслює «єдність неба і людини», і розглядає Всесвіт як органічне ціле. Ідея єдності так само включає збереження порядку самої природної системи а також турботу про інші неживі природні системи.

ЄВРОПЕЙСЬКІ ТЕХНІКИ КОМАНДОУТВОРЕННЯ НА ОСНОВІ КРОС-КУЛЬТУРНОЇ ВЗАЄМОДІЇ: ДОСВІД КРАЇН ЄС

ЮЛІЯ КАЛЮЖНА — 2024-09-25

Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі глобалізації та інтернаціоналізації бізнесу, що вимагає нових підходів до управління командами, здатними працювати в різних культурних контекстах. У Європейському Союзі, де співпраця між країнами є невід’ємною частиною політики та економіки, важливо розуміти особливості культурної взаємодії для успішної реалізації спільних проєктів та ініціатив. У статті досліджуються підходи та методики формування ефективних команд у мультикультурному середовищі Європи. У фокусі дослідження – роль культурної компетентності, інтеграційні процеси в Європейському Союзі, а також вплив крос-культурної взаємодії на підвищення продуктивності та інноваційного потенціалу команд. Мета дослідження – теоретичні і практичні аспекти європейських технік командоутворення на основі крос-культурної взаємодії в контексті інноваційного досвіду країн ЄС. Завдання дослідження: 1) здійснити аналіз формування ефективної моделі командоутворення у контексті крос-культурної синергії, інтеграції та трансформації; 2) з’ясувати європейські техніки командоутворення на основі крос-культурної взаємодії у мультикультурному європейському контексті; 3) дослідити інноваційні техніки ефективних практик командоутворення крос-культурної синергії та інтеграції в контексти досвіду ЄС. Методологія дослідження теми "Європейські техніки командоутворення на основі крос- культурної взаємодії" базується на комплексному підході, який поєднує кілька конкретних методів. 1) Системний метод, що дозволяє проаналізувати політики та регламенти ЄС, дослідження офіційних документів Європейського Союзу, що регулюють культурну взаємодію, інтеграцію, та підтримку мультикультурних команд у межах спільного європейського простору. 2) Крос-культурний аналіз включає порівняння різних європейських підходів до командоутворення, аналіз технік та методик, що використовуються у різних європейських країнах, для виявлення спільних рис і відмінностей. Це дає змогу визначити ефективні моделі командоутворення, що враховують культурні особливості. 3) Аналіз конкретних прикладів командоутворення в європейських компаніях, успішних кейсів мультикультурних команд у провідних європейських організаціях для виявлення практичних підходів, що сприяють ефективній крос-культурній взаємодії; аналіз ситуацій, де крос-культурні проблеми призвели до труднощів у командоутворенні. 4) Моделювання включає розробка теоретичних моделей ефективного командоутворення, що відображають оптимальні шляхи формування та управління мультикультурними командами в європейському контексті. Таке поєднання методів дозволяє комплексно підійти до дослідження теми, отримати різнобічну інформацію та зробити обґрунтовані висновки щодо ефективних практик командоутворення на основі крос-культурної взаємодії в Європі. Дослідження допомогло вивчити найкращі практики командоутворення, що сприяють створенню інклюзивного робочого середовища та підвищують конкурентоспроможність організацій в умовах глобалізації. Виявлено значення крос-культурної компетентності як ключового фактору у формуванні згуртованих та ефективних команд, здатних адаптуватися до різноманітних культурних особливостей. У контексті швидко змінюваного ринку, команди, які ефективно використовують культурні відмінності, мають перевагу у створенні інноваційних рішень та підвищенні загальної продуктивності. Дослідження не тільки аналізує існуючі європейські практики, але й пропонує рекомендації щодо їх впровадження у бізнес-практику, що сприятиме розвитку інклюзивного та відповідального робочого середовища, яке відповідає сучасним викликам глобалізації та культурної різноманітності.

УПРАВЛІННЯ ПРОМИСЛОВИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ В КОНТЕКСТІ ЕКОНОМІКО-ЕКОЛОГІЧНОЇ ЗУМОВЛЕНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

НАТАЛЯ МЕТЕЛЕНКО — 2024-09-25

Важливою складовою сталого розвитку промисловості України у повоєнному періоді є її наближення до високорозвинених країн Європи та світу як за технологічним рівнем, так і за рівнем екологічної зумовленості виробництва. Особливе занепокоєння викликають ознаки екологічної та економічної криз, які мають місце не на окремих промислових підприємствах, а в галузях національної економіки, зокрема в металургійній галузі, яка представлена у промислових регіонах Сходу України. На сучасному етапі розвитку людства питання, які стосуються забруднення навколишнього середовища, є одним з найактуальніших тому, що екологічна небезпека в світі ставить під загрозу не лише здоров’я націй, а і їх життя і існування в цілому. Світові процеси глобалізації економіки вимагають розглядати питання економічного розвитку сфер діяльності виключно у поєднанні з екологічними проблемами, які супроводжують ці сфери діяльності. Мета статті – встановити взаємозв’язку між обсягами виробництва, обсягами забруднюючих речовин (за видами) та обсягами оподаткування екологічним податком у напрямку забезпечення економіко-екологічної зумовленості виробництва в умовах повоєнного відновлення Запорізького регіону. Завдання дослідження: 1) проаналізувати показники діяльності великих металургійних підприємств Запорізької області та дослідити тенденції їх змін; 2) виконати діагностику стану економі ко-екологічної зумовленості виробництва на ПАТ «Запоріжсталь» та аналіз її забезпечення на виробництві; 3) розробити практичні рекомендації із забезпечення економіко-екологічної зумовленості виробництва ПАТ «Запоріжсталь» в умовах повоєнного відновлення Запорізького регіону. Менеджери зможуть сформувати нові концептуальні підходи та приймати ефективні управлінські рішення у напрямку забезпечення економіко-екологічної зумовленості металургійного виробництва на засадах «екологічної відповідальності» в умовах повоєнного відновлення. Ця тема створює можливості для розвитку досліджень в галузі управління та адміністрування, а також в суміжних галузях знань, сприяючи формуванню теоретичного підгрунтя для вирішення практичних проблем національної безпеки і інтеграції вітчизняного виробництва у європейський та світовий торгівельний простір.

ІСТОРІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ ІННОВАЦІЙ ТА ЗМІН: ВІД ЗАРОДЖЕННЯ ІДЕЙ ДО СУЧАСНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРАКТИК

ВІТАЛІНА НІКІТЕНКО — 2024-09-25

Актуальність дослідження історії менеджменту інновацій та змін у тому, що дана тема досліджує еволюцію підходів від класичних теорій до сучасних практик. Вона аналізує, як різні історичні події та технологічні прориви вплинули на розвиток управлінських стратегій, що спрямовані на адаптацію бізнесу до нових умов і викликів. Теорія "Підривних інновацій" (Disruptive Innovation Theory) Clayton M. Christensen "The Innovator's Dilemma" (1997). Клейтон Крістенсен запропонував концепцію підривних інновацій, що пояснює, як нові технології або бізнес-моделі можуть підривати традиційні ринки та організації. Він показав, як великі компанії можуть втратити свої позиції, якщо не адаптуються до інноваційних змін, навіть якщо вони зосереджені на вдосконаленні своїх продуктів. Мета дослідження – теоретичні та практичні аспекти дослідження історії менеджменту інновацій та змін: від зародження ідей до сучасних трансформаційних практик. Завдання дослідження: проаналізувати етапи формування інноваційного менеджменту як менеджменту інновацій та змін формування інноваційного менеджменту; 2) дослідити вплив новітніх технологій на підходи до управління змінами в сучасних умовах. 3) з’ясувати сучасні трансформаційні практики у менеджменті інновацій та змін. Теоретичне значення дослідження полягає у внесенні нових знань та підходів до вже існуючої наукової бази. У випадку адаптивного менеджменту це може включати розробку нових концепцій. Формування нових теоретичних моделей адаптивного менеджменту враховує сучасні виклики, такі як цифровізація, глобалізація та швидка зміна технологій. Визначення нових підходів до управління організаціями, що можуть бути застосовані в різних галузях для підвищення їхньої адаптивності та конкурентоспроможності. Практичне значення дослідження полягає у застосуванні отриманих результатів для вирішення реальних управлінських проблем та вдосконалення практики менеджменту. Таким чином, теоретичне значення дослідження забезпечує розвиток наукових знань у сфері адаптивного менеджменту, тоді як практичне значення сприяє підвищенню ефективності управлінської діяльності на практиці.

РЕЦЕНЗІЯ НА МОНОГРАФІЧНУ РОБОТУ ДМИТРА КАРПЕКИ «НАПІВДЕРЖАВНА НАПІВІДЕНТИЧНІСТЬ : НДР ТА КНДР НА ШЛЯХУ ДО ТОЖСАМОСТІ». КИЇВ: ВИДАВНИЧИЙ ДІМ ДМИТРА БУРАГО, 2024. 372 С.

МИКОЛА КОЗЛОВЕЦЬ — 2024-09-25

РЕЦЕНЗІЯ НА МОНОГРАФІЧНУ РОБОТУ ДМИТРА КАРПЕКИ «НАПІВДЕРЖАВНА НАПІВІДЕНТИЧНІСТЬ : НДР ТА КНДР НА ШЛЯХУ ДО ТОЖСАМОСТІ». КИЇВ: ВИДАВНИЧИЙ ДІМ ДМИТРА БУРАГО, 2024. 372 С.

ЦИФРОВІ ПРАВА ЛЮДИНИ В УМОВАХ РОЗВИТКУ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ ТА ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

ТЕТЯНА КОЛОМОЄЦЬ — 2024-09-25

Актуальність теми цифрових прав людини в умовах розвитку штучного інтелекту та глобалізації у тому, що вона охоплює складні аспекти взаємодії між технологічними інноваціями, глобальними процесами та правами людини в цифрову епоху. У контексті стрімкого розвитку штучного інтелекту цифрові права потребують особливої уваги та адаптації. Мета дослідження – концептуалізація цифрових прав людини в умовах розвитку штучного інтелекту та глобалізації. Завдання дослідження: 1) проаналізувати цифрові права в контексті Європейського Союзу та визначити їх сутність та значення; 2) розкрити основні аспекти захисту цифрових прав в умовах глобалізації; 3) з’ясувати цифрові права в умовах розвитку штучного інтелекту (ШІ) та нових реалій цифрового світу. Результати досліджень. Доведено, що глобалізація сприяє стандартизації цифрових прав на міжнародному рівні, одночасно призводить до викликів у контексті регіональних та національних відмінностей у правових підходах. Оцінка того, як розвиток ШІ впливає на цифрові права, включаючи питання автоматизованого прийняття рішень, алгоритмічної упередженості, та моніторингу особистої інформації. Розгляд основних понять цифрових прав, включаючи право на приватність, свободу вираження думок, доступ до інформації, та право на недискримінацію в цифровому середовищі. Вивчення етичних аспектів використання ШІ в контексті цифрових прав, а також розгляд нових правових можливостей, таких як посилення захисту персональних даних та забезпечення прозорості алгоритмів. тема цифрових прав в умовах розвитку штучного інтелекту та глобалізації дозволила дослідити складні взаємозв'язки між технологіями, правами людини та глобальними процесами, підкреслюючи як можливості для прогресу, так і виклики, які постають перед сучасним суспільством. Теоретичні напрацювання в цій сфері можуть допомогти визначити нові права, такі як право на цифрову ідентичність, захист персональних даних, право на доступ до інформації та свободу в інтернеті. В умовах глобалізації виникає необхідність уніфікації підходів до регулювання цифрових прав на міжнародному рівні. Практичні заходи можуть бути використані для посилення кібербезпеки, зокрема для розробки технологічних рішень, що забезпечують захист персональних даних, а також для підвищення рівня безпеки цифрової інфраструктури національних держав та міжнародних організацій.

МОБІНГ У ТРУДОВИХ ВІДНОСИНАХ

ОЗГЮР ОГУЗ — 2024-09-25

Мобінг, який є зростаючою проблемою на робочому місці, становить серйозне занепокоєння, загрожуючи здоров'ю, безпеці та правам працівників. Метою цього дослідження є вивчення того, як мобінг вирішується в турецькому законодавстві, та внесення змін шляхом порівняння з іноземними країнами. Спочатку в дослідженні виокремлюється поняття мобінгу та його визначальні елементи. Згодом проводиться оцінка існуючих правових норм щодо мобінгу в турецькому законодавстві. Потім вивчаються правила мобінгу в зарубіжних країнах, таких як Бельгія, Франція та США. У дослідженні було встановлено, що мобінг не визначений на законодавчому рівні в турецькому законодавстві і що така ситуація становить значну загрозу для працівників. Поняття мобінгу, яке суттєво загрожує здоров'ю, безпеці та особистим правам працівників, охоплює систематичне та багаторазове застосування однією або кількома особами протягом певного періоду, що призводить до приниження, виключення або вимушеного звільнення жертви з робочого місця. Щодо тягаря доказування можна сказати, що турецька юриспруденція, як і французьке законодавство, має аналогічний механізм тягаря доказування, що видно з усталеної практики Верховного Суду. На закінчення можна констатувати, що хоча передача цього тягаря доказування існує і в судовій практиці, його регулювання законом і відповідне застосування було б більш підходящим для захисту особистих прав працівників.

ПОНЯТТЯ ТА ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ІСПАНСЬКОГО ПІДПРИЄМНИЦЬКОГО ПРАВА

ДАЛЯ ПЯРКУМЕНЕ — 2024-09-25

У сфері глобальної торгівлі розуміння тонкощів юридичного права бізнесу в Іспанії має вирішальне значення як для вітчизняних, так і для міжнародних підприємств. Іспанія як член Європейського Союзу (ЄС) діє в рамках цивільного права з певними загальноправовими впливами. Ця стаття містить вичерпний аналіз правового поля, що регулює бізнес-діяльність в Іспанії, охоплюючи корпоративне право, договірне право, трудове законодавство, оподаткування, інтелектуальну власність та механізми вирішення спорів. Заглиблюючись у ці аспекти, ця стаття має на меті озброїти бізнес і юристів знаннями, необхідними для навігації в складному правовому просторі Іспанії. Європейський Союз додає ще один вимір до правового поля Іспанії. As a member state, EU regulations take precedence over national laws in specific areas like competition, trade, and environmental protection. Це вимагає розуміння як національної, так і наднаціональної правової бази в Іспанії. Таким чином, Іспанія продовжує вдосконалювати своє бізнес-законодавство, щоб адаптуватися до мінливих економічних умов і міжнародних стандартів. Щоб компанії процвітали в сучасному мінливому середовищі, необхідно йти в ногу з законодавчими змінами та підтримувати проактивні заходи щодо комплаєнсу. Підсумовуючи, хоча вирішення юридичних аспектів ведення бізнесу в Іспанії може бути складним завданням, воно також пропонує великі можливості для зростання та розвитку.

ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДНИХ АСПЕКТІВ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ ЗА ЧАСІВ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

ОКСАНА ДАВИДЕНКО — 2024-09-25

З метою успішного формування активного та відповідального громадянина України, наділеного розвиненим почуттям гідності, стійкою патріотичною громадянською позицією, готовністю до виконання громадянських обов’язків, необхідним є розуміння філософського наповнення базових понять, які є базовими для громадянської освіти. Це потребує розгляду світоглядних аспектів громадянської освіти в динаміці за часів незалежної України. Метою статті є аналіз чинників впливу на сучасний стан формування світоглядних аспектів, проблематику їх формування та взаємозв’язок з громадянськими компетентностями, що мають вплив на побудову демократичного суспільства. Проаналізовано поняття «світогляд» в українському та зарубіжному дискурсі, зокрема, представниками польської наукової спільноти. Встановлено, що чітке розуміння концепції формування світоглядних аспектів впливає на розвиток громадянських компетентностей, громадянське виховання та входить у низку пріоритетних завдань у галузі формальної, неформальної та інформальної освіти. Закцентовано увагу на проблемних питаннях формування світоглядних аспектів в умовах гібридної війни та воєнного стану в Україні. Розкрито філософські погляди на поняття «світогляд», проаналізовані різні його трактування українськими та польськими науковцями. Поставлена мета досягалась шляхом використання комплексу загальнонаукових та спеціальних наукових методів. Термінологічний метод використовувався для аналізу поняття «світогляд» та його взаємозв’язку з розумінням громадянської активності, впливом на практичну реалізацію проявів. Когнітивний (пізнавальний) метод використаний у частині дослідження праксеологічного, суспільно-політичного впливу світоглядних аспектів на розвиток громадянської освіти та впровадженні на практиці її результатів. Використані також загальнонаукові методи теоретичного дослідження: аналіз, синтез та аксіологічний. Наукова новизна роботи полягає у здійсненні цілісного аналізу поняття «світогляд» та чинників формування світоглядних аспектів громадянської освіти в Україні. Шляхом застосування філософських і науково-методологічних засад отримано можливість сформувати теоретичне підґрунтя для подальшого практичного використання впливу наукових знань на реалізацію процесу формування світоглядних аспектів та, як наслідок, активних громадян. Основна увага спрямована на сучасну проблематику формування світоглядних аспектів громадянської освіти як соціального інструменту в процесі розбудови демократичного суспільства в умовах російсько-української війни, що є важливим чинником на шляху виховання усвідомленого активного громадянства, актуальним у контексті європейського вектору розвитку України.

ОРГАНІЗАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ: АНТРОПОЛОГІЧНА Й ТЕХНОЛОГІЧНА СКЛАДОВА ОСВІТНЬОЇ РЕАЛЬНОСТІ

ЛЮБОВ КАРПЕЦЬ — 2024-09-25

В умовах високотехнологічної освітньої реальності відбуваються принципово нові тенденції засвоєння знань, змінюється траєкторія системи освіти для забезпечення якісної організації освітнього процесу з використанням новітніх технологій і врахуванням антропологічної складової. У статті порушуються аспекти реального й потенційного впливу високих технологій на освітній процес, адже з настанням ери інформаційних технологій використання інтернет-ресурсів у освіті стає ключовим етапом у досягненні високого рівня інформованості й освіченості. До освітньої реальності залучається багатоаспектна комунікація, завдяки якій кожний індивід, що отримав інформацію за допомогою того чи того каналу, однаково здатний брати участь у повному та ідентичному контексті дискусії, має можливість слухати і бути почутим. Інформаційні технології дозволяють долати багато фізичних перепон для комунікації (просторову віддаленість, часову), дозволяє конструювати і трансформувати віртуальну особистість. Завдяки інтернету та мобільним додаткам у процесі навчання індивід отримує можливість доступу до безлічі інформаційно-методичних ресурсів, які полегшують навчання. Технологія дозволяє створювати персоналізований навчальний контент, пристосований до індивідуальних потреб та вподобань. Адаптивні навчальні платформи використовують алгоритми для аналізу успішності та надання індивідуалізованих навчальних шляхів та зворотного зв’язку. Стрімкий розвиток комп’ютерних телекомунікаційних і інформаційних систем, засобів мультимедіа мають значний вплив на освіту і спонукають до появи нових форм викладання мов. Інтеграція штучного інтелекту (ШІ) у вивчення іноземної мови призвела до значних досягнень у тому, як люди здобувають мовні навички. Завдяки персоналізованому навчанню, зворотному зв’язку в реальному часі, доступності, іммерсійним середовищам, підвищеній зацікавленості та покращенню вимови, ШІ зробив вивчення іноземної мови більш ефективним, результативним і приємним.

ОСВІТА В УМОВАХ ДІДЖИТАЛІЗАЦІЇ ТА ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

ОЛЕКСАНДР ПОЛІЩУК — 2024-09-25

Розглянуто важливість процесу діджиталізації в умовах глобалізації. Встановлено, що на сучасному етапі діджиталізація сприяє формуванню нової моделі світу і в цьому процесі провідна роль відводиться освіті. Мета статті: розглянути вплив процесів діджиталізації на освіту в умовах глобалізації. Завдання статті: 1) розкрити сучасні концептуальні основи глобалізації; 2) показати вплив діджиталізації на освіту.У процесі дослідження були використані емпіричні, комплексні методи, а також метод антропології. Використання вказаної методології, у своїй взаємодії, дозволила розкрити концептуальні основи глобалізації в умовах діджиталізації і прийти до висновку, що процеси глобалізації, завдяки розвитку цифрових технологій, набирають різних форм і можливостей, утворюють траєкторії міжнародної співпраці та колективної дії, породжують нові явища. Вищенаведений аналіз дозволив стверджувати, що розвиток освіти та освітнього процесу залежить від процесів діджиталізації. У цьому сприяє глобалізація, яка має свої особливості. Для цього розглянуто основні концептуальні основи глобалізації та її сучасного розуміння. Тобто розвиток цифрових технології у глобалізованому світі поряд з позитивними аспектами глобалізації породив чимало негативних факторів: утворення різних міфів і фейків, розмежування віртуального і реального світів тощо. При цьому освіта відіграє важливу роль, адже є одним із соціально-політичних інститутів, що відповідає за формування людини майбутнього, вона сприяє формування цифрової людини, яка має інше сприйняття світу, втрачає відчуття реальності, часу, уникає відповідальності, і є суб’єктом, що мандрує цифровими Інтернет-мережами. Практично вона постає частиною цифрової системи та відповідно до неї формує власну систему мислення і ставлення до світу. Отже, діджиталізація освітнього простору стала однією з умов персоналізації та гнучкості освітнього процесу. Діджиталізаційні процеси в умовах глобалізації відкривають широкі можливості для учасників освітнього процесу, вони виступають першопричиною інноваційних змін у сферах зайнятості, в освіті і суспільстві в цілому.