Humanities Studies

ФІЛОСОФІЯ СПОРТУ І ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ ЯК ЧИННИК ДУХОВНОГО ТА ФІЗИЧНОГО САМОРОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

2025-07-17T16:25:35+03:00

Дослідження присвячене аналізу впливу цифрових технологій на спорт і здоровий спосіб життя з урахуванням духовного та фізичного саморозвитку особистості. Метою даної статті є філософське осмислення спорту і здорового способу життя як чинників духовного та фізичного саморозвитку особистості, аналіз малодосліджених аспектів у контексті сучасних соціокультурних трансформацій. Завдання дослідження: 1) з’ясувати суть і зміст філософії спорту і здорового способу життя як дисципліни і міждисциплінарної галузі знань; 2) розробити понятєво-категоріальний апарат дисципліни філософії спорту та здорового образу життя: 3) виявити цифровізацію філософії спорту та здорового способу життя у контексті можливостей та перспектив розвитку; 4) розкрити вплив цифрових технологій на спорт і здоровий спосіб життя у контексті духовного та фізичного саморозвитку особистості. У роботі використано міждисциплінарний підхід, що поєднує філософський, соціологічний, психологічний та технологічний аналіз сучасних цифрових інструментів у спортивній та оздоровчій сферах. Інноваційність сучасного підходу полягає у поєднанні філософських, педагогічних, біоетичних та технологічних перспектив у розгляді здорового способу життя як інструменту сталого розвитку людини. Здоров’я більше не трактується виключно як відсутність хвороб, а розглядається як інтегральний стан гармонії з собою, соціумом і природою, як етична позиція та форма екологічної свідомості. Такий підхід дає змогу концептуалізувати нову модель людини цифрової епохи, яка здатна протистояти спокусам деструктивного споживання, екзистенційної апатії та тілесної пасивності через усвідомлений вибір здорового життя як духовного шляху. Встановлено, що цифровізація відкриває нові можливості для індивідуалізації тренувальних програм, моніторингу здоров’я та мотивації до активного способу життя, але водночас породжує етичні виклики, пов’язані з автономією, приватністю і внутрішньою мотивацією. Результати дослідження підкреслюють важливість інтеграції традиційних цінностей спорту і здоров’я з інноваційними технологіями задля забезпечення гармонійного фізичного і духовного розвитку особистості. Отримані висновки та рекомендації можуть бути використані у наукових дослідженнях, освітній діяльності та практичній реалізації програм цифрового оздоровлення і спорту. Дослідження відкриває перспективи створення цілісних моделей саморозвитку, які поєднують фізичне, психічне і духовне здоров’я як основу гармонійного існування людини в сучасному світі.

ВІД УТОПІЙ ДО ЦИФРОВИХ МОДЕЛЕЙ: ЕВОЛЮЦІЯ ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНИХ ЗАСАД СОЦІАЛЬНОГО ПРОЄКТУВАННЯ

2025-07-17T14:37:43+03:00

У статті проаналізована еволюція філософсько-методологічних засад соціального проєктування – від утопічних підходів античності та Відродження до розробки сучасних соціально-проєктних моделей на базі цифрових технологій. Метою статті є розкриття дороговказів трансформації філософсько-методологічних засад соціального проєктування у сучасному інформаційному суспільстві. Завдання статті: 1) експлікувати класичну філософсько- методологічну парадигму соціального проєктування; 2) проаналізувати внутрішні обмеження класичної парадигми соціального проєктування, зокрема в контексті викликів, пов’язаних із цифровими технологіями та автоматизованим управлінням; 3) визначити основні некласичні філософсько-методологічні орієнтири соціального проєктування; 4) установити передумови реалізації некласичних філософсько-методологічних засад соціально-проєктної діяльності в сучасному інформаційному суспільстві. У статті використовується історико-логічний підхід, який дозволяє виявити внутрішній логічний зв’язок між різними етапами еволюції соціального проєктування як діяльності із конструювання нових форм суспільних відносин. Застосовується критико-рефлексивна методологія, орієнтована на виявлення прихованих допущень, нормативних установок і трансформаційних імплікацій, які супроводжують соціально-проєктні практики у цифрову добу. Розкриті основні характеристики класичної парадигми, яка орієнтує на конструювання суспільного порядку на основі пізнання закономірностей соціального буття і, разом із тим, приділяє менше уваги врахуванню смислового обміну, культурної множинності, внутрішнього людського виміру соціальної дії. Показано, що інструменталізм класичної парадигми посилює алгоритмічна логіка сучасних цифрових технологій, в якій на перший план виходить не інтерпретація соціальних смислів, а передбачення соціальної поведінки на основі масивів стандартизованих даних. Як альтернатива, запропоновано некласичну методологічну парадигму, в основі якої – інтерсуб’єктивний діалог, повага до відмінності, інклюзія, відкритість до множинності світоглядів і життєвих шляхів. Перспективи подальших досліджень пов’язано з розвитком цифрової гуманітаристики як середовища для реалізації нових підходів до соціального проєктування. Розвиток цифрової гуманітаристики складає перспективу для виходу за межі технократичного інструменталізму та відкриває горизонт смислового, етично залученого, персоналізованого соціального проєктування.

ЕПОХА ПОСТПРАВДИ У ПРАЦЯХ ФІЛОСОФІВ XX–XXI СТОЛІТЬ: ТЕОРЕТИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

2025-07-17T14:43:43+03:00

Стаття присвячена комплексному філософському аналізу феномену постправди крізь призму праць провідних філософів XX–XXІ століть. Актуальність дослідження зумовлена зростаючим впливом постправди на суспільну свідомість, демократичні інститути та комунікативні процеси, особливо в умовах сучасних інформаційних воєн, як-от російсько-українська. Метою статті є здійснення комплексного філософського аналізу феномену постправди на основі праць провідних філософів XX–XXI століть, виявлення її сутності, генезису та наслідків для сучасного суспільства.У роботі здійснюється огляд та критичний аналіз концепцій Лі Макінтайра, Жана Бодріяра, Зигмунта Баумана, Мішеля Фуко, Юргена Габермаса, Жана-Франсуа Ліотара, Річарда Рорті та інших, чиї ідеї формують теоретичне підґрунтя для розуміння генезису та сутності постправди. Досліджується взаємозв'язок між філософією постмодернізму та виникненням постфактичного світогляду, а також роль сучасних медіа та технологій у поширенні дезінформації. Окрему увагу приділено специфіці прояву постправди в українському контексті, що розглядається як інструмент гібридної агресії. Наголошується на тому, що постправда – це не просто поширення неправдивої інформації, а якісно новий етап, де емоції та суб'єктивні переконання домінують над об'єктивними фактами, ставлячи під загрозу раціональний дискурс та суспільну довіру. Визначаються невирішені аспекти проблеми та окреслюються філософські засади для розробки стратегій протидії цьому явищу, підкреслюючи важливість критичного мислення та медіаграмотності. Дослідження феномену постправди має не лише теоретичну, а й значну практичну цінність. З філософської точки зору, воно дозволяє поглибити розуміння таких фундаментальних категорій, як істина, знання, довіра, реальність та їхньої динаміки в умовах постмодерного суспільства. Аналіз показав, що постправда не є принципово новим феноменом у сенсі існування брехні чи маніпуляції, проте вона якісно відрізняється від попередніх форм неправди своїм системним характером та пріоритетом емоцій і суб'єктивних переконань над об'єктивними фактами. Це відмежування є принциповим: якщо традиційна брехня намагається приховати істину, а пропаганда – спотворити її, то постправда нівелює саму цінність істини як такої, роблячи її вторинною по відношенню до «емоційної правди» або «правди спільноти».

БІОПОЛІТИКА І МЕДИЦИНА: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ

2025-07-17T14:50:02+03:00

Актуальність концепції біополітики виходить за межі суто політології, впливає на всі аспекти суспільного життя. В статі розглядаються питання, пов’язані з формуванням і актуалізацією біополітичного дискурсу в умовах загострення демографічної ситуації, зміни підходів до визначення функцій держави на основі міждисциплінарного підходу в контексті філософії медицини. Різноманіття підходів демонструє, що представники різних наук (медицина, демографія, соціологія, політологія, природничі науки, філософія) вкладають власний сенс в біополітичний дискурс. Відтак, можемо констатувати, що на сьогодні в науці відсутнє системне визначення біополітики. Ця галузь знань потребує подальшого поглиблення, концептуалізації та визначення її місця в системі наукового знання. Біополітика представляє собою сферу міждисциплінарних досліджень, поєднує наукові розробки філософії, біології, медицини, соціології, демографії, політології, культурології з метою розуміння тенденцій розвитку сучасного світу. Метою дослідження є теоретико-світоглядне переосмислення і вивчення питань біополітики, біовлади із залученням даних і результатів досліджень з філософії, політології, соціології, гендерних досліджень, медицини. Розглянуто фактори, що обумовили нагальність цього концепту, та його філософські основи. Зроблено висновок про те, що в процесі концептуалізації предметної сфери дослідження сьогодні існують різні підходи залежно від сфери наукових інтересів, єдино визнана в науковій спільноті дефініція біополітики відсутня. Ми пропонуємо визначення біополітики в рамках міждисциплінарного зв’язку з філософією медицини та біоетикою як ухвалення політичних рішень, що стосуються фізичного (біологічного) життя людини (влада над тілесністю). Біополітичний науковий дискурс демонструє нову логіку взаємодії державної політики і людського життя; пояснює механізми, через які людське життя, наше біологічне існування структурується державною владою; сприяє новому розумінню закономірностей трансформації та напрямків розвитку сучасного суспільства і цивілізації.

ІНТЕГРОВАНА МОДЕЛЬ «SMART CITY» ЯК ЧИННИК ЦИФРОВІЗАЦІЇ ТА ЕКОЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

2025-07-17T14:55:34+03:00

Актуальність цієї теми посилюється в умовах посилення глобальних екологічних криз, зростання урбанізації та необхідності декарбонізації економік. Мета дослідження: розробити та обґрунтувати інтегровану модель цифрового міста, що здатна забезпечити ефективну цифровізацію управлінських, соціально-економічних та екологічних процесів із врахуванням принципів сталого розвитку. Основні завдання методологічного підходу: 1) визначити ключові компоненти цифрового міста (інфраструктура, технології, управління, екологічні системи); 2) вивчити існуючі моделі цифрових міст у європейському та глобальному контексті; 3) виявити зв’язок між цифровізацією та екозбалансованим розвитком цифрового міста; 4) запропонувати інтегровану модель на основі отриманих результатів. Методологічна основа дослідження формування інтегрованої моделі цифрового міста як чинника цифровізації та екозбалансованого розвитку базується на міждисциплінарному підході, який поєднує елементи урбаністики, цифрових технологій, екології, економіки сталого розвитку та філософії цифрової культури. Розкрито компоненти цифрового міста як чинник цифровізації – це системна сукупність інфраструктурних, технологічних, управлінських, соціальних, економічних та екологічних елементів і процесів, які інтегруються й взаємодіють задля забезпечення ефективної цифрової трансформації міського простору. У статті досліджується концепція інтегрованої моделі цифрового міста як чинника цифровізації та екозбалансованого розвитку, що представляє стратегічний напрямок сталого розвитку в умовах урбанізації, цифровізації та кліматичних викликів. Розкрито філософські, соціальні, екологічні та технологічні засади формування екологічно збалансованого міського простору. Запропоновано модель, що поєднує екологічне планування, «зелену» інфраструктуру, цифрові рішення («smart city») та елемент громадської участі. Особлива увага приділяється екоетичному виміру та ціннісним орієнтирам цифрового гуманізму. Обґрунтовано необхідність міждисциплінарного підходу, синергії різних суб’єктів урбаністичного розвитку та впровадження інноваційних інструментів оцінки й управління міським середовищем.

КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ ЯК МЕХАНІЗМ ПОШУКУ МОРАЛЬНОГО ОРІЄНТИРА В УМОВАХ ГРАНИЧНИХ СИТУАЦІЙ

2025-07-17T15:12:12+03:00

У сучасному світі, що характеризується постійними змінами, конфліктами та кризами, питання морального вибору набуває особливої актуальності. Граничні ситуації – такі, що виходять за межі повсякденного досвіду, ставлять людину перед необхідністю брати на себе відповідальність за власний вибір в складних умовах загрози, ризику та моральної дилеми – вимагають не лише етичної чутливості, а й здатності до критичного мислення. У статті аналізуються моральні виклики інформаційного суспільства, воєнних конфліктів, пандемії, штучного інтелекту, роботизації, екологічних криз тощо, які потребують обґрунтованих рішень в умовах невизначеності та необхідності використання навичок критичного мислення як когнітивного та морального інструменту, опису механізмів усвідомлення етичних дилем, визначенню практичної стратегії формування критичного мислення в контексті морального самовизначення та належного функціоналу. Метою цієї статті є дослідити критичне мислення як механізм пошуку морального орієнтира в умовах граничних ситуацій з урахуванням історичного досвіду та сучасних етичних викликів, коли загально визначені норми втрачають однозначність. Історичний досвід та сучасні дослідження показують, що здатність аналізувати, оцінювати та переосмислювати етичні принципи дозволяє приймати обґрунтовані рішення навіть у найскладніших обставинах. Тобто розвиток критичного мислення сприяє формуванню автономної моральної поведінки особистості, здатної орієнтуватися в граничних ситуаціях не тільки на традиційні соціальні норми, а й на внутрішні етичні переконання. Поєднання раціонального аналізу з емоційною чутливістю створює основу для етичного вибору, що відповідає викликам сучасного світу. Практичне значення дослідження полягає у створенні етичного ресурсу, що сприятиме стійкості, усвідомленню та високій відповідальності особистості в умовах граничних ситуацій. Таким чином, критичне мислення є не лише інтелектуальною навичкою, а й моральною основою для пошуку та дотримання морального орієнтира в умовах граничних ситуацій, що підтверджується як історичним досвідом, так і сучасними філософськими концепціями.

НАУКОВІ РОЗВІДКИ ЕТИЧНОЇ ПРОБЛЕМАТИКИ У СУЧАСНІЙ СВІТОВІЙ ФІЛОСОФСЬКІЙ ДУМЦІ

2025-07-17T15:16:48+03:00

У статті досліджено зміст і спрямованість наукових розвідок основних сучасних світових фахівців з етичних проблем, моральної філософії (Д. Парфіт, П. Сінгер, З. Бауман, Л. Донскіс, М. Нусбаум, М. Сандел, А. Макінтайр, Ч. Тейлор). Метою статті є комплексне дослідження основних ідей сучасних наукових розвідок фахівців етичної проблематики. Завдання дослідження: проаналізувати тлумачення основними фахівцями сутності та соціокультурної детермінації феноменів етики, моралі. Проблеми етики торкаються різноманітних сторін буття людини в суспільстві і філософське дослідження змісту та спрямованості етичних досліджень сьогодення формує соціально-конструктивні світоглядні настанови людей. Все це спонукає звернутися до аналізу наукових етичних розробок сучасних мислителів. З’ясовано підходи сучасних дослідників до моральної характеристики сучасного соціуму, ними підкреслено його «плинний» в етичному відношенні характер, втрату людьми моральної чутливості в сучасному світі, розчарування в облаштуванні соціуму. Доведено, що аналіз етичних праць відомих світових дослідників свідчить про різноманіття їх підходів до тлумачення характерних рис та обумовленості моралі в сучасному суспільстві. Ними висуваються різні індекси, показники моральності суспільства, артикулюється зосередженість на раціональному, утилітарному обґрунтуванні моральних норм, на наявності загального та особливого в етичних настановах різних соціокультурних системах. Дослідниками висуваються різні індекси моральності суспільства, але майже всі дослідники підкреслюють важливу роль етики як ціннісно-нормативного регулятиву суспільних відносин в сучасному суспільстві. Отже, розглянувши наукові розвідки провідних світових фахівців з етичної проблематики, з’ясовано підходи сучасних дослідників до моральної характеристики сучасного соціуму, підкреслено його «плинний» в етичному відношенні характер, втрату людьми моральної чутливості в сучасному світі, розчарування в облаштуванні соціуму. Доведено, що аналіз етичних праць відомих світових дослідників свідчить про різноманіття їх підходів до тлумачення характерних рис та обумовленості моралі в сучасному суспільстві.

ПРОЦЕС ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ У СОЦІАЛЬНУ СИСТЕМУ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ВИКЛИКІВ

2025-07-17T15:22:23+03:00

У статті розглянуто процес інтеграції української молоді в соціальну систему в умовах сучасних суспільних трансформацій. Актуальність теми зумовлена впливом таких чинників, як війна, внутрішня міграція, економічна нестабільність та цифровізація. Проаналізовано соціальні механізми адаптації молоді, роль інституцій (освіти, культури, громадянського суспільства) у підтримці молодіжної інтеграції, а також бар’єри, що перешкоджають її повноцінному включенню в соціальні процеси. Важливу роль у забезпечені та підтримці стабільності відіграватиме сучасна молодь. Метою статті є виявлення та характеристика особливостей успішної соціалізації молоді, що дозволить налагодити її життєдіяльність в сучасних умовах. Завдання дослідження. Досягнення цієї мети вимагає вирішення таких завдань: визначити поняття процесу соціалізації молоді, визначити поняття соціального механізму, розкрити взаємозв’язок і взаємовплив соціальних механізмів і соціальних інститутів, що виконують організаційні, регулятивні та виховні функції в суспільстві; виявити сутнісні характеристики ціннісних орієнтацій молоді у сфері духовної культури в період соціальних трансформацій. Розглядаючи ціннісні аспекти соціалізації молоді, слід виділити, що в процесі соціалізації формуються соціальні якості, цінності, знання, уміння людини і вона стає дієздатним учасником суспільних відносин. Доведено, що життя людини неможливе поза соціальною діяльністю і спілкуванням. З’ясовано, що праця складає основу соціального буття людини, тому що в праці вона виражає себе як суспільний індивід. Соціалізація являє собою процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства і пов’язана з її трудовою діяльністю. Проаналізовані процеси соціалізації української молоді. Визначено, що в результаті соціалізації люди накопичують соціальний досвід, ціннісні орієнтації необхідні їм для виконання соціальних ролей. У ході дослідження встановлено, що інтеграція української молоді в соціальну систему в умовах сучасних викликів є складним і багатогранним процесом, що потребує системного підходу та міжінституційної взаємодії. Молодь як активна соціальна група стикається з численними бар’єрами – соціальними, економічними, психологічними , які ускладнюють її повноцінну участь у суспільному житті. Особливого значення набувають роль інституційної підтримки, громадянської активності, доступу до якісної освіти й цифрових технологій.

ЗАХИСТ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ЯК ВИКЛИК ТРАНСФОРМАЦІЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ В УМОВАХ ТУРБУЛЕНТНОСТІ ЦИФРОВОЇ ДОБИ

2025-07-17T15:26:05+03:00

У статті досліджуються філософсько-правові аспекти цифрової трансформації правової системи та її вплив на стан і механізми захисту прав і свобод людини в умовах цифрової турбулентності. Мета дослідження полягає в аналізі процесів цифрової трансформації правової системи з позицій філософії та етики, виявленні основних викликів і ризиків, що виникають у сфері захисту прав і свобод людини в умовах турбулентності цифрової доби. Завдання дослідження: 1) з’ясувати термінологічне уточнення ключових понять цифрової трансформації правової системи як філософський виклик захисту прав і свобод людини; 2) розкрити феномен захисту персональних даних та цифрової ідентичності особи у добу цифрової турбулентності; 3) проаналізувати феномен адвокатської етики та етичних вимог у контексті цифрової доби; 4) окреслити філософсько-правові засади захисту цифрових прав людини в умовах зростаючої турбулентності цифрової доби та проаналізувати виклики, що виникають у процесі трансформації правової системи. Проаналізовано зміст понять «цифрова трансформація», «цифрова турбулентність», «цифровий гуманізм», а також етичні виміри адвокатської діяльності в нових реаліях. Особливу увагу приділено проблематиці цифрових прав, захисту персональних даних, цифрової ідентичності та викликам, що виникають у сфері адвокатської етики. Обґрунтовано необхідність оновлення філософсько-правових підходів до правозахисної діяльності та посилення етичної відповідальності правничої спільноти в умовах глобальної цифровізації. Визначено, що цифровий гуманізм має стати концептуальною основою правової політики майбутнього, зорієнтованої на людину, її гідність і свободи. Таким чином, аналіз динаміки турбулентності цифрової доби і філософсько-правових викликів захисту цифрових прав людини є надзвичайно важливим для розуміння сучасних тенденцій розвитку правової системи та формування ефективних стратегій адаптації правозахисної практики до вимог цифрової епохи. Таким чином, цифрові права, цифровий гуманізм і адвокатська етика взаємодіють як складові єдиного комплексу, що забезпечує не лише юридичну, а й філософську та етичну базу для захисту людини в умовах цифрової турбулентності. Це відкриває нові перспективи для розвитку правової системи, орієнтованої на людину як центральну цінність цифрової епохи.

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ЗМІНАМИ В ОРГАНІЗАЦІЯХ В УМОВАХ ВІЙНИ І ПОВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ

2025-07-17T15:34:02+03:00

Актуальність теми також зумовлена необхідністю розробки інноваційних підходів до формування психологічної стійкості колективів, підтримки працівників у посттравматичних умовах, а також адаптації управлінських стратегій до нової реальності, що включає високий рівень невизначеності, загрози життю, зміну трудових відносин і трансформацію організаційної культури. Мета статті полягає у філософсько-психологічному аналізі та концептуалізації психологічних аспектів управління змінами в організаціях в умовах воєнного стану. Для досягнення цієї мети в статті поставлено такі завдання: 1) здійснити дослідження психологічних аспектів управління змінами в умовах війни; 2) проаналізувати наукові підходи до проблеми психологічного супроводу управління змінами в кризових ситуаціях, умовах війни та повоєнного відновлення; 3) визначити ключові психологічні чинники, які впливають на реалізацію змін працівниками організацій під впливом стресогенних факторів війни. 4) виявити ефективні практики управління психоемоційними ризиками в організаціях та надати рекомендації щодо посилення психологічної стійкості колективу.У статті досліджено психологічні аспекти управління змінами в організаціях, що функціонують в умовах воєнних викликів та повоєнного відновлення. Акцентовано увагу на ключових психоемоційних чинниках, які впливають на готовність працівників до змін, їх адаптацію до нових умов праці та загальну організаційну стійкість. Проаналізовано ефективні практики подолання опору змінам, стресу та професійного вигорання в колективах. Визначено роль лідерства, комунікації, соціальної підтримки й інституційного супроводу в управлінні трансформаційними процесами. Запропоновано рекомендації щодо підвищення психологічної резильєнтності персоналу, формування довіри та підтримки в організаційній культурі, що є критично важливими для ефективного функціонування організацій у кризових обставинах. Посилення психологічної стійкості колективу вимагає системного і комплексного підходу, що поєднує професійний психологічний супровід, ефективну комунікацію, підтримку лідерів і розвиток внутрішніх ресурсів працівників. Впровадження таких практик підвищує не лише стійкість організації до зовнішніх потрясінь, а й сприяє формуванню здорової, продуктивної та мотивованої робочої спільноти.

ДІДЖИТАЛІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНОГО БУТТЯ – ПРОСТІР ДЛЯ ШИЗОФРЕНІЇ

2025-07-17T15:39:12+03:00

У статті звернуто увагу на розвиток цифрових технологій та їх вплив на людину. Встановлено, що діджиталізація суспільного буття, за певних умов, викликає занепокоєння у процесі становлення Я – зокрема появою цифрової шизофренії. Мета статті: дослідити появу такого феномену як шизофренія у діджиталізованому просторі. Завдання дослідження: 1) розглянути особливості діджиталізації; 2) дослідити шизофренію в умовах діджиталізації. Методи дослідження: феноменологічний дозволив виокремити такий вид шизофренії як цифрова; використання методів спостереження і аналізу сприяло встановленню впливу розвитку комунікаційних технологій на людину, її життя та формування; метод психоаналізу спрямований на встановлення формування реального «Я» у віртуальному просторі та невідповідності реального «Я» зі створеними різнойменними (множинними) віртуальними «Я». У цьому контексті, варто звернути увагу, що шизофренія у цифровому просторі має декілька особливостей: 1) це системний пошук, бажання отримувати якомога новіші цифрові засоби (ґаджети) для комунікації; 2) прагнення бути активним учасником соціальних мереж і 3) постійно підтримувати свою участь у соціальних мережах шляхом різних дописів, популяризації власних селфі тощо. Доведено, що шизофренія в умовах діджиталізованого суспільства набуває нових, раніше не досліджених аспектів. Адже сучасні цифрові технології, що використовуються суспільством, змінюють не лише спілкування, а й утворюють нові форми взаємодії. Зважаючи на це, обґрунтовано, що сучасні цифрові середовища, зокрема соціальні мережі, постійний потік інформації, здійснюють вплив на стан психіки людини, особливо у тих, хто вже має схильність до психічних розладів. Доведено, що діджиталізація суспільства створює як нові виклики, так і нові можливості. Важливим у цьому контексті є те, щоб технології використовувалися з обережністю. Як свідчить проведений аналіз, можна припустити, що розвиток цифрових технологій та діджиталізація суспільного буття має вплив на психіку людини і є однією із причин психічного захворювання – цифрової шизофренії як складного соціального феномена сучасності.

ФЕНОМЕН ЖАХЛИВОГО У ЖИТТЄТВОРЧОСТІ М. ГОГОЛЯ: ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

2025-07-17T15:44:36+03:00

Статтю присвячено дослідженню культурно-антропологічних аспектів структурування життєвого світу людини з акцентом на ролі жахливого у буттєвих структурах особистості. Особливий фокус здійснено на суспільних модифікаціях феномену жахливого в історичній ретроспективі та рамкових умовах сьогодення українського народу, коли жахливе набуває онтологічного статусу у моделях життєтворчості у воєнну добу. Дослідження феномену жахливого, здійсненого у ландшафтах життєтворчості українського екзистенційно-антропологічного філософа, подолання у суспільній свідомості українців догматичного розуміння якого як російського письменника, відбулося вже за часів незалежності. Внутрішня драма М. Гоголя, яка оберталася мукою пошуків власної ідентичності, сьогодні ініційована військовою агресією російської федерації, направленої проти державності, свободи, незалежності та права на вільний вибір України, що має всі ознаки неприхованого ресентименту. Гоголівська опозиція живого/мертвого, прекрасного/жахливого посилює свою актуальність у практиках сьогодення, як протистояння українського живого світу мертвому російському. Феномен жахливого осмислюється і інтерпретується М. Гоголем як складне соціокультурне утворення, що має вкорінену в глибинних пластах етнонаціонального буття специфіку переживання досвіду жахливого. Філософія жаху М. Гоголя має декілька інваріантів: жах як естетичний ефект страх «прозріння» Іншого в собі або набуття «забороненого знання»; жах як трансгресія межі між живим/мертвим, тілесним/сакральним; страх як осереддя людського досвіду; страх як механізм маргіналізації тощо. Феномен жахливого автор намагаються осягнути на декількох рівнях – містичному («Вій»), соціальному («Ревізор»), екзистенційному («Шинель»); метафізичному («Мертві душі»). Жахливе постає не тільки у літературній творчості, але й у життєвому проекті митця, свідченням чого є його епістолярна спадщина, релігійні пошуки та життєві кризи і спроби самотворення збережені в духовній біографії та автобіографічних текстах. З’ясовано, що діалектика прекрасного і жахливого в творчості М. Гоголя представлена як співбуття світу «живих» і «мертвих» душ у онтологічній перспективі постколоніальної піднесеності українського світу і особистісно-екзистенційних пошуків власної ідентичності. Осягнення жахливого для Гоголя є способом не тільки філософсько-літературного пізнання дійсності, але й підсумком особистої екзистенційної роботи у практиках власної життєтворчості.

ФІЛОСОФІЯ ДИЗАЙНУ ЯК ГАРМОНІЗАЦІЯ ПРЕДМЕТНОГО СВІТУ

2025-07-17T16:05:01+03:00

Феномен дизайну намагалася осмислити кожна історична епоха. Сьогодні дизайн проникає у усі сфери життя, стає неодмінним компонентом культури суспільства. Соціально-філософське дослідження «аналітики присутності» людини у світі як основи дизайнерського облаштування буття передбачає осмислення дизайну у якості каталізатора творення гармонічного предметного простору, що є умовою формування творчої особистості та її мета-потреб як вищих цінностей буття. Мета дослідження Основна мета статті полягає у визначенні напрямів і закономірностей формування філософії дизайну як гармонізації предметного світу взаємозв’язків між людиною, середовищем та іншими структурно-функціональними компонентами дизайну. Методи дослідження. Методологічними основами дослідження дизайну як фактора гармонізації предметного світу є наступні методи: синергетичний; феноменологічний; системно-структурний; системно-синергетичний підхід до дизайнерської творчості. Першочерговими завданнями дизайнера у філософському смислі є творення краси людського середовища без шкоди для довкілля. Доведено, що розвиток дизайну пов'язаний із розвитком специфічної людської активності, яка якісно змінює буття людини у світі, ускладнює і стрімко розширює дизайнерську діяльність. Комплекс істотних для розуміння дизайну соціальних сил формується різноманітними факторами, як матеріальними, так і духовними. Дизайн розвивається в адитивності таких наук, як філософська антропологія, соціологія, культурологія, мистецтвознавство, технічна естетика, етнокультура, філософія історії, тобто розглядається багатьма науками, оскільки прогрес зачіпає майже всі науки. Саме тому адекватний аналіз дизайну і виявлення всіх його продуктивних сторін, може стати ключем до вирішення гострих теоретичних і практичних проблем усієї соціогуманітарної сфери: прогресивним змінам в соціальному бутті, самоутвердженню людини в творчій цілепокладаючій діяльності, стати засадничою основою утвердженню гуманітарної парадигми. Висновок. Сучасна філософія дизайну повинна стати філософією виживання в новому духовно-практичному просторі. В глобалізованому світі дизайн виконує функцію моніторингу за відповідністю засад людської діяльності реаліям життя тому дизайн повинен розвиватися у відповідності із змінами, що відбуваються в світі. самореалізації людини в дизайнерській творчості відбувається шляхом знаходження індивідом власної унікальності в духовній сутності. Технократичний дизайн розвивається в контексті соціального простору, що являє собою фундаментальну форму існування людей і включає всі умови й ресурси їхньої соціально-культурної діяльності.

СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ДИСКУРС ФЕНОМЕНА МЕРЕЖЕВИХ ПЛАТФОРМ ЯК КАТАЛІЗАТОРІВ КОГНІТИВНОГО РОЗВИТКУ ЦИФРОВОГО КАПІТАЛІЗМУ

2025-07-17T16:14:03+03:00

У статті здійснено філософсько-соціологічний аналіз феномену когнітаріату як нового класу, що формується в умовах цифрової епохи. Метою дослідження є здійснення соціально-філософського аналізу мережевих платформ як ключових чинників когнітивного розвитку в умовах цифрового капіталізму, зокрема виявлення механізмів їх впливу на пізнавальні процеси, формування нових форм суб’єктності, структурування соціальної взаємодії та трансформацію сучасного знання. Когнітаріат розглядається як якісно новий соціальний суб'єкт, що виникає внаслідок переходу від індустріальної до постіндустріальної та цифрової економіки, де провідну роль відіграє знання, інтелектуальна та нематеріальна праця. Теоретико-методологічне підґрунтя аналізу спирається на концепцію «мережевого суспільства» Мануеля Кастельса (The Rise of the Network Society, 1996–2010), де підкреслюється значення інформаційних потоків, мережевих структур і цифрових комунікацій у формуванні нових соціальних реальностей. На відміну від класичного пролетаріату, когнітаріат об'єднує працівників творчих, інформаційних і цифрових галузей, які продукують додану вартість за рахунок обробки інформації, інновацій, програмного забезпечення, медіа і комунікацій. Автори дослідження (М. Хардт, А. Негрі, М. Лаццарато, Ю. Мульє-Бутанг, П. Вірно та інші) акцентують увагу на зміні характеру праці, форм власності, соціальних відносин та ролі інтелектуальної діяльності в новому типі капіталізму – когнітивному. У праці досліджено, яким чином когнітаріат впливає на глобальні соціальні трансформації, зокрема: деконструкцію класичних форм експлуатації, зміну моделей політичної мобілізації, виникнення «економіки платформи» та нових форм нерівності. У висновках статті підкреслюється, що усвідомлення сутності когнітаріату має практичне значення для формування освітніх політик, інноваційного управління, культурної стратегії, а також для адаптації суспільства до викликів автоматизації, діджиталізації та штучного інтелекту. Перспективи подальших досліджень пов’язані з аналізом взаємозв’язку між когнітаріатом, цифровою демократією та сталим розвитком.

ТРАНСФОРМАЦІЯ СИМВОЛІЧНОГО ПРОСТОРУ МИСТЕЦТВА В УКРАЇНІ ПІД ЧАС ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ

2025-07-17T16:19:30+03:00

В статті розглянуто зміни символічного простору мистецтва в Україні, які відбулись внаслідок повномасштабного вторгнення. Метою статті є виявлення напрямів трансформації символічного простору мистецтва в Україні під час повномасштабного вторгнення. Виділено теоретичне підґрунтя роботи, представлене працями Ч. Пірса (аналіз символічного простору через тріаду об’єкта, знака та інтерпретатора), Ю. Лотмана (символічний простір у населених пунктах), П. Бурд’є (простір мистецтва як поле боротьби за визнання, престиж та авторитет), У. Еко (структурування світу людини через знаки та символи), А. Шопенгауера та Ж. Дейла (визначення суб'єктності/ об'єктності людини в процесі спостереження творів мистецтва), Е. Кассирера (у його розгляді людини як animal symbolicum). Виявлено, що воєнні події в Україні відновили алюзії, пов’язані з історичним досвідом переосмислення воєн та наслідків диктаторських режимів, які мали місце протягом ХХ століття (зокрема під час ІІ Світової війни), вплив яких вийшов за межі культурного мистецького простору та вплинув на політичні процеси в інших країнах. Виділені функції символічного простору мистецтва: формування соціальної пам'яті, пов'язаної з подіями в країні; укріплення національної ідентичності та популяризація національної культури; переосмислення подій війни; віддзеркалення страждань та втрат; самотерапія як здатність покращувати суб'єктивні стани осіб, які мають травмуючий досвід. Визначено, що трансформаційними процесами, які мають місце в просторі українського мистецтва, наразі є розрив та заперечення подій минулого (виражений у процесі декомунізації), змістовного збагачення (за рахунок появи нових символів, пов'язаних з військовими подіями), діджиталізації (поширення зображень у мережі інтернет), інтернаціоналізації (як представленості українських творів в інших країнах, так і появі творів іноземних митців, присвячених подіям в Україні). Оскільки війна є соціальним феноменом, пов’язаним зі стражданням та втратами, мистецтво набуває функції самотерапії – долучення до культурного простору дозволяє переосмислити особистий травмуючий досвід у безпечному середовищі та усвідомити не тільки особисті страждання, але й страждання інших людей, які зазнали таких самих втрат. Їх символічний вимір спонукає до етичного дослідження наслідків війни, переосмислення її подій та пошуків подолання її наслідків.

МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У ГАЛІЗІ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ЕКОНОМІКИ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

2025-07-17T16:35:30+03:00

У статті досліджується методологія наукових досліджень у сфері менеджменту з позицій соціально-філософського аналізу. Метою даного дослідження є обґрунтування необхідності та розробка концептуального підходу до методології наукових досліджень у сфері менеджменту на основі соціально-філософського аналізу, з урахуванням сучасних викликів і потреб гуманітаризації управлінської науки. Завдання дослідження: 1) Дослідити філософські засади наукового пізнання, які можуть бути застосовані в управлінських дослідженнях; 2) визначити специфіку соціально-філософського підходу до осмислення управлінської діяльності; 3) виокремити невирішені аспекти методологічної культури в менеджменті та окреслити шляхи їх розв’язання; 4) запропонувати міждисциплінарну модель методології досліджень, яка поєднує філософські і практичні аспекти менеджменту; 5) розкрити потенціал соціально-філософського підходу для формування критичного мислення, етичної відповідальності та стратегічного бачення у сучасних управлінців. Акцентовано увагу на необхідності інтеграції філософського осмислення управлінської діяльності в процес наукового пізнання. Зазначено, що традиційні технократичні підходи до управління не забезпечують повного розуміння складних соціокультурних процесів, які лежать в основі сучасного менеджменту. Визначено ключові аспекти соціально-філософського підходу, його значення для формування етичної відповідальності, стратегічного мислення та міждисциплінарної методологічної культури. Розроблено концептуальні засади оновленої методології наукових досліджень у менеджменті, що враховує соціальні, культурні та моральні чинники в управлінських процесах. Практичне значення дослідження полягає у розробці та обґрунтуванні міждисциплінарної методологічної моделі, що поєднує філософські й практичні підходи до менеджменту. Запропоновані концептуальні рішення сприяють підвищенню ефективності управлінських рішень, розвитку системного та критичного мислення у менеджерів, а також формуванню етичної культури управління. Отримані результати можуть бути використані в освітніх програмах, корпоративному навчанні, а також при розробці управлінських стратегій і політик у різних організаціях, що забезпечить більш адаптивне і відповідальне управління в умовах сучасних викликів цифрової епохи.